АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-1426/2010 Головуючий по 1 інстанції
Категорія: 57 Голосій А.В.
Доповідач в апеляційній
інстанції Ювшин В.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 червня 2010 року м. Черкаси
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
Головуючого Ювшина В.І.
Суддів Скіця М.І., Сіренка Ю.В.
при секретарі
з участю позивача Макарчук Н.С.
ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційні скарги управління Пенсійного Фонду України в Городищенському районі Черкаської області та ОСОБА_6 на постанову Городищенського районного суду Черкаської області від 11 березня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до управління Пенсійного Фонду України в Городищенському районі Черкаської області про визнання неправомірною відмови у перерахунку пенсії та зобов’язання здійснити перерахунок, –
в с т а н о в и л а :
03 лютого 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Городищенському районі та просив визнати дії відповідача неправомірними про відмову в перерахунку пенсії по інвалідності виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та зобов’язати зробити перерахунок йому пенсії за період з 01 серпня 2008 року по день винесення судом рішення, як інваліду третьої групи по захворюванням, пов’язаним з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС посилаючись на те, що відповідач не нараховує та не виплачує йому відповідний розмір пенсії, передбачений Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою Городищенського районного суду Черкаської області від 11 березня 2010 року позов задоволено частково.
Визнано відмову управління Пенсійного Фонду України в Городищенському районі Черкаської області у перерахунку пенсії та зобов’язання здійснити її перерахунок протиправною.
Зобов’язано управління Пенсійного Фонду України в Городищенському районі Черкаської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_6 в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести виплати у відповідності до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХХІ від 28 лютого 1991 року як інваліду ІІІ групи за період з 03 лютого 2009 року по 11 березня 2010 року з урахуванням проведених за цей період виплат.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі управління Пенсійного фонду України в Городищенському районі, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову та закрити провадження у справі.
ОСОБА_6 також просить апеляційний суд скасувати постанову Городищенського районного суду від 11 березня 2010 року, вважаючи, що вона постановлена з порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задоволити його позовні вимоги з 01 серпня 2008 року по день винесення судового рішення.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в порядку статті 303 ЦПК України, колегія суддів судової палати приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають до відхилення з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції у 1986 році визнаний інвалідом ІІІ групи та належить до першої категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідач як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них повинен був діяти і провести нарахування та виплату пенсій позивачу, виходячи з їх розмірів, встановлених законами України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постановами Кабінету Міністрів України від 25 липня 2001 року № 861; від 27 грудня 2005 року № 1293 «Про підвищення розміру пенсій деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; від 3 січня 2002 року №1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» та № 894 від 13 липня 2004 року. Таких нарахувань і виплат пенсій управління Пенсійного фонду України в Корсунь-Шевченківському районі позивачу не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність.
Такий висновок суду відповідає обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права з огляду на таке.
Так, відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХХІ від 28 лютого 1991 року (далі – Закон).
Нормами ст. 49 цього Закону передбачені пенсії особам, віднесеним до 1,2,3,4 категорій у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до статті 50 Закону особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами третьої групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст.54 Закону в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів третьої групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.
За таких обставин правильним і таким, що відповідає закону, є висновок суду першої інстанції, що позивач має право на призначення пенсії у розмірі не нижчому від 6 мінімальних пенсій за віком, на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується ч.2 ст.46 Конституції України.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч.4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають статті 50 та 54 Закону, а не згадані вище постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.
Також суд правильно не взяв до уваги посилання відповідача на те, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто Кабінет Міністрів повинен був встановлювати зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.
Зі статей 50 та 54 Закону вбачається, що при визначенні розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене правильним є висновок суду щодо неприйняття до уваги положень ч.3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону.
Згідно з ч.3 ст. 67 Закону, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст.54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Аналіз цієї норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок проводиться з дня встановлення цього мінімуму.
Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Оскільки пенсія позивачу має визначатись виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то у разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Тому обґрунтованим також є висновок суду щодо протиправності відмови відповідача у перерахунку пенсій у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і повного відшкодування їм шкоди обґрунтовано не взяті судом до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не виступає предметом даного спору.
Проблеми надання бюджетних коштів управлінню пенсійного фонду для виконання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходить за межі заявлених вимог і судом не розглядалося.
Безпідставним є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів Пенсійного фонду України, оскільки суд не ухвалював рішення про проведення виплат із власних джерел фінансування останнього.
Судом першої інстанції правильно звернуто увагу на заперечення відповідача про те, що згідно ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Ч. 1 ст. 100 КАС України визначено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із її сторін. На застосування цієї вимогу закону наполягав відповідач в суді першої інстанції, тому суду першої інстанції правильно задоволив позовні вимоги в межах річного строку звернення до суду. Позивач звернувся до суду 03.02.2010 року та просив провести стягнення заборгованості соціальної допомоги за серпень 2008 та по день постановлення судового рішення. Тому його позовні вимоги правильно задоволені лише за період з 03.02.2009 року і по день постановлення рішення.
Наведене свідчить, що постанова суду є законною і обґрунтованою, а доводи апеляційних скарг правильності висновків суду не спростовують і не дають підстав для їх задоволення.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати, -
у х в а л и л а :
Апеляційні скарги управління Пенсійного Фонду України в Городищенському районі Черкаської області та ОСОБА_6 відхилити, а постанову Городищенського районного суду Черкаської області від 11 березня 2010 року у даній справі залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двох місяців.
Головуючий /підпис/
Судді /підписи/
Згідно з оригіналом
Суддя В.І. Ювшин