АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-1390/2010 Головуючий по 1 інстанції
Категорія: 19, 21 Компанієць О.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Скіць М.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 травня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Ювшина В.І,
суддів Сіренка Ю.В., Скіця М.І.,
при секретарі Іскра І.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 17 березня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа: ОСОБА_8 про розірвання договору дарування та визнання права власності на спадкове майно, -
в с т а н о в и л а :
В березні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про розірвання договору дарування та визнання права власності на спадкове майно, посилаючись на те, що в 1966 році він з батьками побудували двохквартирний будинок в АДРЕСА_1 на місці, де була розташована садиба батьків, в якій вони проживали. На початку будівництва між ними було досягнуто домовленості, що половина будинку буде належати батькам, а інша половина – йому, оскільки його брати та сестри проживали з своїми сім’ями окремо.
Будували будинок як батьки так і він, зокрема допомагав коштами і власною працею.
В 1971 році він вселився в свою половину будинку, де проживає і по теперішній час. Технічний паспорт кожен на свою частину будинку не виготовляли, а проживали по домовленості.
В ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер його батько - ОСОБА_9, після смерті котрого відкрилась спадщина у вигляді 1/4 частини будинку.
Зважаючи, що він з батьками проживали однією сім’єю та вели спільне господарство, а брати та сестри спадщину не приймали, вважає, що він успадкував 1/2 частину від тієї половини будинку, в якій проживали батьки. Всього, на його думку, він має право на 75/100 частини будинку з врахуванням 1\2 частини, що належить йому.
В кінці 1994 року між ним та його матір’ю, з метою узаконення його прав, був укладений договір дарування на 50/100 частини будинку, тобто на ту частину, в якій він і проживав.
Далі, на прохання ОСОБА_7 подарувати їй літню кухню, яку окремо від кімнати в будинку вони не могли подарувати, так як літня кухня не була узаконена, договір дарування, укладений між ним і матір’ю на 50/100 частини будинку був розірваний.
Після цього мати подарувала ОСОБА_7 літню кухню та кімнату 1-3, розміром 16,8 кв.м в його частині будинку. Після оформлення літньої кухні ОСОБА_7, за їх домовленістю, повинна була повернути йому кімнату, уклавши з ним договір дарування.
11 січня 1995 року між ним, ОСОБА_6, і матір’ю, ОСОБА_10, укладений і нотаріально посвідчений договір дарування 38/100 частини цього ж будинку, розташованого по АДРЕСА_1 з приміщеннями: 1-1, розміром 12,8 кв.м; 1-2 – 13,7 кв.м; 1-4 – 16,4 кв.м; 1-5 -14кв.м; 1-6 – 2,5 кв.м; 1-7 – 3 кв.м; 1-8 – 3,0 кв.м; ганок; 1/2 частина льоху під літ. «П»; сарай під літ. «Г»; зливна яма під літ. «Я»; 1/2 частина криниці під літ. «К»
19 січня 1995 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладений та нотаріально посвідчений договір дарування (повернення) 7/100 частини будинку, яка складається з кімнати 1-3 розміром 16,8 кв.м.
Таким чином, він отримав у власність 45/100 частин будинку, хоча фактично володів і проживає на 50/100 частин будинку, 25/100 частини, які він успадкував після смерті батька, на себе не оформляв, так як там проживала його мати.
24 червня 2008 року йому стало відомо, що згідно договору дарування № 2341 від 18 червня 2008 року відповідачка ОСОБА_7 подарувала жителю м.Сміла ОСОБА_8 ту частину будинку, в якій проживала мати.
Ще пізніше він дізнався, що 11 жовтня 1990 року був укладений договір дарування, згідно якого його мати ОСОБА_10 подарувала ОСОБА_7 12/25 частини будинку з приміщеннями: 2-1 розміром 12,8 кв.м; 2-2 – 3,0 кв.м; 2-3 – 3,0 кв.м; 2-4 – 2,7 кв.м; 2-5 – 14,0 кв.м; 2-6 – 16,8 кв.м;2-7 – 16,9 кв.м; 2-8 – 13,9 кв.м; вхідна площадка ; 1/2 частину льоху під літ. «П»; Ѕ частину криниці під літ. «К»; сарай під літ. «Д».
Вважає вищезазначений договір дарування, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_7 є неправомірним та підлягає розірванню, оскільки порушує його права на отримане в спадщину після смерті батька майно.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 лютого 2010 року залучено до участі у справі як третю особу ОСОБА_8
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 17 березня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судом розглянуто не всі вимоги, допущені порушення та неправильне застосування норм процесуального права, просить скасувати дане рішення та направити справу на новий розгляд.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права.
Так відповідно до ст. 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд виходив з тих обставин, що позивачем без поважних причин пропущено строк позовної давності.
Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла мати сторін – ОСОБА_10, котрій з 1972 року по 1990 рік належала спірна садиба ( а.с. 130).
11 жовтня 1990 року ОСОБА_10 і відповідачка по справі ОСОБА_7 уклали договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори, реєстр № № 3266, згідно котрого остання прийняла в дар 12\25 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд, розташований в АДРЕСА_1 (а.с. 111).
За даними Смілянської дільниці ЧОБТІ, 9 січня 1992 року ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_11 прийняла в дар 19\100 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд, розташований в АДРЕСА_1 однак цей договір вподальшому було розірвано за рішенням суду (а.с. 186).
Рішенням Смілянського міського суду від 19 травня 1994 року між співвласниками АДРЕСА_1, ОСОБА_10, ОСОБА_7 та ОСОБА_11 було визначено порядок користування земельною ділянкою (а.с. 110).
Ухвалою Смілянського міського суду від 12 грудня 1994 року (справа № 2-857\94) у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_7, ОСОБА_11 про визнання права власності на 5\8 частин будинковолодіння та визнання в цій частині недійсним договору дарування, було прийнято відмову позивача від позову і провадження у справі закрите ( а.с. 187).
Згідно договору дарування від 11 січня 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори, реєстр № № 65, ОСОБА_10 подарувала, а ОСОБА_6 прийняв в дар 38\100 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд, розташований в АДРЕСА_1 (а.с. 115-116).
Згідно договору дарування від 17 січня 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори, реєстр № № 107, ОСОБА_10 подарувала, а ОСОБА_7 прийняла в дар 14\100 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд, розташований в АДРЕСА_1 (а.с. 112).
Згідно договору дарування від 19 січня 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори, реєстр № 149, ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_6 прийняв в дар 7\100 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд, розташований в АДРЕСА_1 (а.с. 108).
Рішенням Смілянського міського суду від 13 вересня 2002 року за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та об»єктами власності, було зобов»язано власника 45\100 частин АДРЕСА_1, ОСОБА_6 не чинити перешкод в користуванні ОСОБА_7, належними їй 55\100 частин вищезазначеної садиби (а.с. 172).
Відповідно до вимог ст. ст. 548, 549 Цивільного кодексу УРСР для набуття спадщини необхідно, аби спадкоємець її прийняв. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про її прийняття.
Згідно зі ст. 76 ЦК 1963 р., який був чинним на час виникнення правовідносин, перебіг строку позовної давності починається з часу виникнення права на позов. Право на позов виникає з часу, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права.
З вищенаведеного випливає, що позивач по справі ще в 1994 році ставив питання про визнання за ним права власності в порядку спадкування після смерті батька, а з 1995 року достеменно знав про підстави набуття права власності на 55\100 частин садиби відповідачкою по справі, а тому висновок суду першої інстанції про пропуск ним строку позовної давності є правильним і обґрунтованим, враховуючи, що на застосуванні наслідків пропущення строку наполягала ОСОБА_7 (а.с. 216).
При таких обставинах, безпідставними є й доводи апелянта щодо отримання ним інформації про наявність оспорюваного договору у 2008 році при ознайомленні з матеріалами цивільної справи № 2-1753\08.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 11 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, постановив правильне по суті і справедливе рішення.
Рішення суду відповідає матеріалам справи, обґрунтоване наявними в справі доказами, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і носять суб”єктивний характер та не мають в собі підстав, визначених ст. ст. 309, 311 ЦПК України, за наявності яких можливе скасування судового рішення.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - відхилити.
Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 17 березня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа: ОСОБА_8 про розірвання договору дарування та визнання права власності на спадкове майно - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності одразу після проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двох місяців.
Головуючий: /підпис/
Судді: /підписи/
Згідно з оригіналом
Суддя М.І.Скіць