Справа № 22ц–6539 Головуючий у 1-й інстанції Епель О.В.
Категорія: 57 Доповідач: Біляєва О.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 червня 2010 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого Лісового О.О.,
суддів Барсукової О.І., Біляєвої О.М.,
при секретарі Руденко О.В.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Тютюліної Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційні скарги сторін на постанову Київського районного суду м. Донецька від 07 серпня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
Постановою Київського районного суду м. Донецька від 07 серпня 2009 року позов задоволено частково: визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2001-2005, 2007-2008 роки. Зобов’язано Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2001-2005, 2007-2008 роки у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат на час виплати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду, сторони подали апеляційні скарги, в яких порушують питання про скасування судового рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Позивач ОСОБА_1 обґрунтовує свої доводи тим, що суд першої інстанції, зробивши висновок щодо неналежного відповідача за певний період, не з’ясував, хто є належним відповідачем та не прийняв заходів щодо його залучення до участі у справі, тим самим не розглянув по суті позовні вимоги. Крім того, відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення недоплаченої разової щорічної допомоги до 5 травня, суд безпідставно послався на норми ст. 99 КАС України. Відмовивши в стягненні недоплати щорічної допомоги до 5 травня за 2007-2008 роки з тих підстав, що виплати були здійснені до ухвалення відповідних рішень Конституційним Судом України, суд не зважив, що розмір фактично сплачених сум значно нижче розміру, визначеного Законом «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Висновок суду про відмову в стягненні недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2006 рік з посиланням на Закон «Про Державний бюджет України на 2006 рік» суперечить Конституції України, норми якої є прямої дії. Також не погоджується з висновком суду щодо відмови в проведенні індексації недоплачених сум, оскільки суд застосував Закон «Про індексацію грошових доходів населення», а повинен був застосувати Закон «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів в зв’язку з несвоєчасною їх виплатою». Просив скасувати постанову в повному обсязі та задовольнити його позов повністю.
В обґрунтування доводів скарги відповідач зазначив, що фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-ХП, здійснюється за рахунок Державного бюджету. Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року розмір щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам 3 групи визначено в 90 гр. У 2008 році фінансування видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи провадилося в межах коштів, передбачених Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Ст. 101 вказаного закону КМУ надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань. Крім того, виплату щорічної допомоги на оздоровлення УПСЗН здійснюють тільки з 29 жовтня 2003 року. Судом також не був врахований строк звернення до суду, встановлений ч. 2 ст. 99 КАС України.
Апеляційний суд частково задовольняє апеляційні скарги з наступних підстав.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що ОСОБА_1 користується правами та пільгами, передбаченими Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; як інвалід 3 групи має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 9 травня (яка повинна виплачуватись до 5 травня) в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком. Управління праці та соціального захисту Київської районної у м. Донецьку ради протягом 2001-2005 років, 2007-2008 років здійснювало нарахування та виплату позивачеві щорічної допомоги на оздоровлення в менших розмірах, ніж встановлено Законом, що порушує права ОСОБА_1 У стягненні недоплаченої суми на оздоровлення за 1996-2000 року відмовлено, оскільки вимоги пред’явлені не до того відповідача; за 2006 рік відмовлено в зв’язку з безпідставністю позовних вимог. Щодо вимог про стягнення щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, то за період з 1999 року по 2007 роки відмовлено в зв’язку з пропуском строку звернення до суду; за 2007-2008 роки – в зв’язку з необґрунтованістю позовних вимог. Індексація спірних сум законом не передбачена.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначив закон, яким регулюються спірні правовідносини.
Судом при розгляді справи встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради як громадянин, який постраждав внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1); є інвалідом 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни.
Статтею 48 Закону України від 28.02.1991 року № 796-ХП «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон № 796-ХП) позивачу передбачена щорічна виплата на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. При цьому розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ОСОБА_1 має право на щорічну грошову допомогу до 9 травня (яка повинна виплачуватися до 5 травня) у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Як встановив суд першої інстанції, такі виплати позивачу проводились в менших розмірах ніж передбачено відповідними законами.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Положеннями Закону № 796-ХП визначено основні засади реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та прирівняних до них громадян на охорону їх життя і здоров’я, оскільки відповідно до частини першої ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Законом № 796-ХП Кабінет Міністрів України не уповноважений зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема допомоги на оздоровлення. Навпаки, у ч. 1 ст. 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, а встановлений ще в 1996 році Кабінетом Міністрів України розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався, отже, не відповідає розміру, встановленому іншими законами України.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору, суд дійшов обґрунтованого висновку, що розмір щорічної грошової допомоги на оздоровлення визначається відповідно до вимог ст. 48 Закону № 796-ХІІ та положень інших законів щодо встановлення розміру мінімальної заробітної плати на кожен рік.
В силу ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції Закону Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 23.12.2004р. № 2291-IV, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Інший розмір мінімальної пенсії діючим законодавством не передбачено.
Згідно зі ст. 2 ч.1 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-14, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Колегія суддів не бере до уваги положення частини третьої ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання допомоги на оздоровлення, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, і тому, враховуючи частину третю ст. 22 Конституції України, звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України № 796-ХП, є безпідставним.
Крім того, положення пункту 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким зупинено на 2007 рік дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в частині виплати компенсацій і допоміг у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 р.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дії УПСЗН щодо не проведення позивачу виплат на оздоровлення за 2001-2005, 2007-2008 роки в розмірі, встановленому Законом № 796-ХП ,є неправомірними.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відмови в задоволенні позову в частині визнання неправомірними дій відповідача та стягнення сум на оздоровлення за 2006 рік з огляду на таке.
Пунктом 37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого та сьомого ч. 4 та ч. 7 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати зупинено.
А тому незастосування відповідачем норм зупиненого Закону України не можуть бути визнані неправомірними.
Зазначені норми матеріального права були враховані судом при вирішенні даного спору.
Апеляційний суд також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в стягненні недоплачених сум до 5 травня.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 10 листопада 2008 року пред’явив даний позов до адміністративного суду, до компетенції якого на той час було віднесено розгляд справ щодо спорів з одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам тощо.
Строк звернення до адміністративного суду визначений статтею 99 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 100 КАС України пропущення цього строку є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом (ч. 2 ст. 100 КАСУ).
Судом встановлено, що позивач щорічно отримував допомогу до 5 травня, тому про порушене право з 1999 по 2007 роки він мав дізнатися після отримання сум у відповідному році.
Юридична необізнаність, на яку посилався позивач, судом не визнана поважною причиною. При цьому суд виходив з того, що закони та нормативно-правові акти є доступними для ознайомлення.
Апеляційний суд погоджується з цими висновками суду. Доводи скарги позивача, що він отримав юридичну консультацію зі спірного питання в жовтні 2008 року, не спростовують висновків суду; оскільки позивачем не надано доказів, що він був позбавлений можливості звернутися за кваліфікованою юридичною допомогою в попередні роки.
Крім того, з матеріалів справи, зокрема з заперечень відповідача, пояснень представника УПСЗН в суді першої інстанції, видно, що УПСЗН наполягав на застосуванні строку, встановленого ст. 99 КАС України.
Посилання суду на те, що в період з 1999 по 2003 роки УПСЗН не є належним відповідачем, є зайвим, однак на висновки суду це не вплинуло.
Відмовляючи в позові щодо отримання разової допомоги до 5 травня за 2007 та 2008 роки в розмірі меншому, ніж передбачено Законом, суд обґрунтовано виходив з того, що такі виплати були здійснені відповідачем до ухвалення Конституційним Судом України рішень від 09 липня 2007 року № 6-рп та від 22 травня 2008 року № 10-рп.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно в період з 01 січня 2007 року по 09 липня 2007 року та з 01 січня 2008 року до 21 травня 2008 року Закони України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були чинними та підлягали виконанню, а органи, уповноважені на здійснення цих виплат, у цей час діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Із дати прийняття рішення Конституційним Судом України особи мають право на виплату допомоги до 5 травня у розмірах, визначених законами «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань».
З матеріалів справи видно, що виплата разової грошової допомоги до 5 травня здійснена ОСОБА_1 у квітні 2007 року та у квітні 2008 року (ас. 65зворот), тобто до ухвалення відповідних рішень Конституційним Судом України.
Таким чином, в 2007 та 2008 роках виплата здійснена відповідачем у відповідності з чинним на час виплати законодавством.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги позивача щодо незгоди з постановою в частині відмови в позові про проведення індексації недоплачених сум, апеляційний суд визнає їх необґрунтованими.
Суди розглядають справи в межах заявлених позовних вимог. В останній редакції уточнених позовних вимог (ас. 67) ОСОБА_1 порушував питання про проведення саме індексації недоплачених сум. За таких обставин доводи скарги, що суд мав вирішити вимоги щодо компенсації сум та застосувати відповідний закон, не відповідають нормам процесуального права.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», п. 3 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, індексації не підлягають виплати, які мають цільовий та разовий характер.
Виплати, передбачені ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст. 48 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та на які має право позивач, носять разовий і цільовий характер.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду в частині вирішення позовних вимог стосовно щорічної допомоги до 5 травня, допомоги на оздоровлення за 2001-2008 роки, проведення індексації є законним та обґрунтованим, наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновки суду.
Між тим апеляційний суд не може погодитись із висновком суду щодо відмови в позові щодо допомоги на оздоровлення за період з 1996 по 2000 роки з тих підстав, що позовні вимоги пред’явлено не до тієї особи.
Зробивши такий висновок, суд першої інстанції фактично позовні вимоги в цій частині не розглянув, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 311 ЦПК України є безумовною підставою для скасування рішення з направленням справи на новий розгляд.
При цьому суд не врахував, що ст. 33 ЦПК України передбачено, що суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред’явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача.
Такі положення містить і ст. 52 КАС України, яким керувався суд першої інстанції при розгляді даної справи.
За таких підстав апеляційний суд скасовує постанову суду в частині відмови в позові щодо вимог про оздоровлення за 1999-2000 роки в зв’язку з порушенням п. 5 ч. 1 ст. 311 ЦПК України і направляє справу в цій частині на новий судовий розгляд.
Керуючись ст. 307 ч.1 п.1, п. 5, ст.ст. 308, 311, 313-315 ЦПК України, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості спорів, пов’язаних із соціальними виплатами», апеляційний суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради задовольнити частково.
Постанову Київського районного суду м. Донецька від 07 серпня 2009 року в частині відмови у задоволенні вимог про визнання дій Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради неправомірними щодо недоплати щорічної допомоги на оздоровлення за 1996-2000 роки та зобов’язання здійснити доплату за вказаний період скасувати; передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
В решті постанову залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий
Судді