11-кп/804/892/21

                                                                                220/219/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Донецького апеляційного суду в складі:

судді-доповідача   Сєдих А.В.

суддів     Гєрцика Р.В., Преснякової А.А.

секретаря    Мацегори М.М.

за участю прокурора   Крамчанинова А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в місті Маріуполі кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Великоновосілківського районного суду Донецької області від 28 квітня 2021 року, яким

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця РФ, Вяземського району, с. Шереметьєво, громадянина України, українця, не одруженого, який на утриманні неповнолітніх дітей не має, з середньо-спеціальною освітою, офіційно не працевлаштованого, раніше судимого: 1)08.02.2007 року Советським районним судом м. Макіївка Донецької області за ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 185 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст. 75, 76, 104 КК звільнено від відбування покарання з іспитовим строком; 2)25.03.2008 року Центрально-міським районним судом м. Макіївка Донецької області за ч.2 ст. 289, ст. 71 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна; 3)08.05.2008 року Советським районним судом м. Макіївка Донецької області за ч.2 ст. 185, ч.4 ст. 70 КК України до 5 років 7 місяців позбавлення волі; 4)27.05.2009 року Советським районним судом м. Макіївка Донецької області за ст. 15, ч.2 ст. 185, ч.4 ст. 70 КК України до 6 років 7 місяців позбавлення волі; 5)17.02.2009 року Кіровським районним судом м. Макіївка Донецької області за ч.2 ст. 289, ч.4 ст. 70 КК України до 6 років 6 місяців позбавлення волі; 6)21.10.2015 року Костянтинівським міським судом Донецької області за ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 15, ч.1 ст. 70 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі; 7)27.02.2020 року Бердянським міським судом Запорізької області за ч.2 ст. 260 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі; 8)19.11.2020 року Великоновосілківським районним судом Донецької області за ч.2 ст. 185 КК України до 4 місяців арешту. Змінено вироком Донецького апеляційного суду від 21 квітня 2021 року на підставі ч.4 ст. 70 КК України призначене покарання поглинуто більш суворим покаранням за вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 лютого 2020 року у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна та остаточно за сукупністю призначено покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у вигляді 3 років позбавлення волі. Вирішено питання щодо долі речових доказів.

В С Т А Н О В И Л А:

Згідно з вироком суду першої інстанції, 13 грудня 2020 року приблизно о 22:00 хвилин, ОСОБА_1 знаходився за місцем мешкання ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_3 , куди прийшов взяти в борг грошові кошти. Перебуваючи на вищевказаному подвір`ї, побачив, що металеві ворота гаражу утримуються навісним замком, який не був зачинений. В цей час у ОСОБА_1 виник раптовий умисел на вчинення крадіжки чужого майна, що перебувало у зазначеному гаражі.

З метою реалізації свого злочинного умислу, діючи умисно, таємно, повторно, з корисливих мотивів, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_1 підійшов до воріт гаражу, руками зняв навісний замок та проник до середини, звідки таємно викрав кутову шліфувальну машину марки «Bosch» моделі «GWS Professional 20-230Н» в корпусі зеленого кольору та бензопилу марки «Карпати профі» моделі «КБП-3800» з шиною марки «Good Luck» без цепки в корпусі червоного кольору з блакитними вставками, вартість яких, згідно висновку експерта №4263 від 25.12.2020 року складає 1783 гривні 33 копійки та 794 гривні 40 копійок відповідно. Після чого знайшовши в приміщені гаражу за вищевказаною адресою, узяв білий пропіленовий мішок, поклав вищезазначене викрадене майно та з місця скоєння злочину зник, розпорядившись ним на власний розсуд.

В результаті злочинних дій ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_2 було спричинено матеріальну шкоду на загальну суму 2577 гривень 73 копійки.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 просить змінити вирок суду першої інстанції та призначити покарання не пов`язане з позбавленням волі. Вказує на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги того, що його дружина являється інвалідом 3 групи, має на утриманні двох неповнолітніх дітей.

Заслухавши суддю-доповідача, промови учасників судового засідання, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Згідно ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів провадження та вироку, висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, відповідають фактичним обставинам провадження та підтверджуються наявними у матеріалах провадження доказами.

Проаналізувавши зібрані у кримінальному провадженні докази в їх сукупності та давши їм належну оцінку у вироку, суд обґрунтовано визнав винуватим ОСОБА_1 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України та відповідно кваліфікував дії останнього.

А тому висновки суду в частині щодо фактичних обставин провадження, винуватості обвинуваченого і правильності кваліфікації його дій, які не оскаржуються в апеляційній скарзі, згідно до ст. 404 КПК України апеляційним судом не перевіряються.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 ставить питання про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості.

Колегія суддів вважає, що вказані доводи за своїм змістом стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Статтями 50 і 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання за   ч.3 ст. 185 КК України, дотримався вимог ст.ст. 50, 65 КК України та врахував ступінь тяжкості злочину за його видом (категорією), який згідно зі ст. 12 КК України є тяжким злочином, та зважив на індивідуальний ступінь тяжкості вчиненого діяння відповідно до п.3 ч.1 ст. 65 КК, що визначається характером та ступенем суспільної небезпеки злочину виходячи з конкретних обставин його вчинення.

Водночас судом першої інстанції враховано дані про особу обвинуваченого ОСОБА_1 , який на обліку у лікарів психіатра чи нарколога не перебуває, не працює, за місцем мешкання характеризується посередньо, не одружений, непрацездатних осіб на утриманні не має, інвалідом не являється, неодноразово судимий у тому числі за злочини проти власності, тобто із зазначеного вбачається, що ОСОБА_1 не має стійких соціальних зв`язків, та має схильність до вчинення правопорушень.

Крім того, судом першої інстанції враховано при призначенні покарання обставини, що пом`якшують покарання, а це сприяння розкриттю злочину. Обставиною, що обтяжують покарання є рецидив злочинів.

Твердження обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції не взято до уваги того, що у нього є дружина інвалід 3 групи та двоє дітей, які перебувають на його забезпеченні, що є підставами для призначення йому покарання на підставі ст. 75 КК України, не знайшли свого підтвердження виходячи з наступного.

Колегія суддів проаналізувавши зазначені твердження приймає їх до уваги, однак зазначає, що дані твердження не можуть слугувати підставою для пом`якшення покарання та застосування вимог ст. 75 КК України, оскільки колегією суддів враховується те, що ОСОБА_1 раніше судимий, звільнившись з місць позбавлення волі через короткий проміжок часу знов вчинив злочин, який являється тяжким, на момент скоєння злочину не працював та не мав доходу для існування, тобто дані обставини дають обґрунтовані підстави вважати про небажання обвинуваченого ставати на шлях виправлення та стійку кримінальну поведінку останнього.

Виходячи з наведеного, мінімальне покарання, призначене ОСОБА_1 за ч.3 ст. 185 КК України у виді 3 років позбавлення волі, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, є достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 та попередження нових злочинів, а тому вважати це покарання явно несправедливим через суворість у колегії суддів підстав немає, та на підставі цього обставин для застосування положень ст. 75 КК України не має, оскільки досліджені в судовому засіданні матеріали не дають на це підстави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Великоновосілківського районного суду Донецької області від 28 квітня 2021 року щодо ОСОБА_1 - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку в Касаційний кримінальний суд Верховного суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення, а особою, яка тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення їй копії ухвали.

Судді: