АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22 - 3286/09 Головуючий у 1-й інстанції: Боровікова А.І.
Суддя-доповідач: Прокопенко О.Л.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2009 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Онищенка Е.А.
Суддів: Маловічко С.В., Прокопенка О.Л.,
При секретарі: Семенчук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2009 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-Німецьке Спільне підприємство «РІФ» до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Білоусов Олег Іванович, Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Запорізькій області про визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації транспортного засобу, визнання недійсними довіреностей, визнання право власності на напівпричеп та за позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-Німецьке Спільне підприємство «РІФ», ОСОБА_3 про визнання права власності на напівпричеп в межах заявлених позовних вимог,
ВСТАНОВИЛА:
В червні 2008 року ТОВ «Українсько-Німецьке Спільне підприємство «РІФ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, скасування державної реєстрації, визнання права власності на напівпричеп.
Під час судового розгляду справи у грудні 2008 року позивач позовні вимоги уточнив, звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Білоусов Олег Іванович про визнання недійсним договору купівлі-продажу напівпричепу від 14.09.2007 року, скасування державної реєстрації транспортного засобу, визнання недійсними довіреностей, визнання право власності на напівпричеп, зазначивши, що 14.09.2007 р. ОСОБА_3 з метою незаконного заволодіння майном підприємства, займаючи на той час посаду директора ТОВ «Спільне українсько-німецьке підприємство «РІФ», набуває права власності на транспортний засіб напівпричеп KRELLING GIESSEN, шляхом оформлення договору купівлі-продажу № 315/07, довідки-рахунку та акту прийому-передачі транспортного засобу № 315/07, де одночасно ОСОБА_3 виступає в якості продавця в особі директора підприємства та покупця фізичної особи. Зазначені документи були підставою для реєстрації права власності за ним на транспортний засіб в органах ДАІ. Виходячи з того, що ОСОБА_3 є представником підприємства, займаючи посаду директора, позивач вважає укладений ним договір купівлі-продажу недійсним так, як відповідно до ч.3 ст. 237 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.
31.03.2008 р. ОСОБА_3 передав право продажу вказаного транспортного засобу третім особам - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі довіреностей посвідчених Білоусовим О.І., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, зареєстрованих в реєстрі за № 1490 та № 1493 відповідно, і у зв'язку з цим, треті особи мають право на користування та відчуження транспортного засобу, що може завдати шкоди правам та законним інтересам ТОВ «Спільне українсько-німецьке підприємство „РІФ", як фактичного власника.
Просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу № 315/07 від 14.09.2007 року напівпричепу KRELLING GIESSEN, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 1990 р.в. з моменту його вчинення 14.09.2007 p., скасувати державну реєстрацію права власності на транспортний засіб, визнати недійсною довіреність від 31.03.2008 p., посвідчену Білоусовим О.І., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, зареєстровану в реєстрі за № 1490, видану ОСОБА_3 на ОСОБА_4, визнати недійсною довіреність від 31.03.2008 p., посвідчену Білоусовим О.І., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, зареєстровану за № 1493, видану ОСОБА_4 на ОСОБА_5 визнати право власності на напівпричіп KRELLING GIESSEN за ТОВ «Спільне українсько-німецьке підприємство «РІФ» та стягнути з відповідача на його користь судові витрати.
Ухвалою суду від 11.07.2008 р. до участі у справі залучено у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_4 на підставі його заяви. У позовній заяві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-Німецьке Спільне підприємство «РІФ», ОСОБА_3 про визнання права власності на напівпричеп, ОСОБА_4 вказав, що у березні 2007 р. він звернувся до ОСОБА_7 з проханням щодо придбання та доставки йому напівпричепа. ОСОБА_7, як власник ТОВ «Спільне українсько-німецьке підприємство „РІФ", директором якого був ОСОБА_3, доручив останньому укласти з ОСОБА_4 договір поставки транспортного засобу, а грошові кошти за напівпричеп передав ОСОБА_7
В березні 2008 р., на виконання вказаних домовленостей, ОСОБА_3 видав генеральну довіреність, якою уповноважив його дружину ОСОБА_4 правом розпорядження напівпричепу.
Посилаючись на викладене просив суд залишити позов ТОВ «Спільне українсько-німецьке підприємство «РІФ» до ОСОБА_3 без задоволення та визнати за ОСОБА_4 право власності на напівпричіп KRELLING GIESSEN, ідентифікаї номер НОМЕР_1, 1990 р.в.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2009 року первісний позов задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу № 315/07 від 14 вересня 2007 року напівпричепу KRELLING GIESSEN, ідентифікаїний номер НОМЕР_1, 1990 р.в. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Українсько-Німецьке Спільне підприємство „РІФ" в особі директора ОСОБА_3 та приватною особою ОСОБА_3.
Зобов'язано Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС в Запорізькій області скасувати державну реєстрацію транспортного засобу KRELLING GIESSEN, ідентифікаційний номер ТРНЕ 1903555, 1990 року випуску за ОСОБА_3.
Визнано недійсною довіреність від 31.03.2008 року, посвідчену приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, зареєстровану у реєстрі за № 1490, видану ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_4.
Визнано недійсною довіреність від 31.03.2008 року, посвідчену приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, зареєстровану у реєстрі за № 1493, видану ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_5.
Визнано за ТОВ «Українсько-Німецьке Спільне підприємство «РІФ» право власності на напівпричіп KRELLING GIESSEN, ідентифікаційний номер НОМЕР_1,1990 року випуску.
У задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-Німецьке підприємство «РІФ», ОСОБА_3 про визнання права власності на напівпричіп відмовлено.
Стягнуто з відповідача ОСОБА_3 на користь ТОВ «Українсько-Німецьке підприємство «РІФ» судові витрати у сумі 571 грн. 20 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апелянта, розглянувши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції першої інстанції, апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлениху суді першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що суд правильно встановив правовідносини, які склалися між учасниками справи, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив.
Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права та прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.
Судом першої інстанції встановлено і про це свідчать матеріали справи, що спірний транспортний засіб (напівпричеп) був ввезений позивачем на митну територію України на підставі вантажної митної декларації №11200005/7/008403 від 15.06.2007 року, було здійснено оплату митних зборів, податків та інших обов'язкових платежів, отримано технічний паспорт та сертифікат відповідності Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, зареєстрований в реєстрі за №UA 1.024.0074421-07. До теперішнього часу напівпричеп перебуває на балансі «Українсько -Німецьке Спільне підприємство «РІФ».
14.09.2007 року ОСОБА_3, займаючи на той час посаду директора ТОВ «Українсько - Німецьке Спільне підприємство «РІФ», набуває право власності на цей напівпричеп шляхом оформлення договору купівлі - продажу №315/07, довідки рахунку та акту прийому - передачі транспортного засобу, де одночасно ОСОБА_3 виступає в якості «Продавця» в особі директора підприємства та «Покупця» фізичної особи. Зазначені документи були підставою для реєстрації права власності на транспортний засіб в органах ДАІ.
На час розгляду справи оплату за транспортний засіб відповідач не здійснив.
Суд дійшов до вірного висновку, що укладений ОСОБА_3 договір купівлі -продажу від 14.09.2007 року суперечить вимогам ч.3 ст. 238 ЦК України, згідно якої представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, а тому він має бути визнаний недійсним, а договір доставки від 23.03.2007 року на який посилається ОСОБА_4 в обґрунтування своїх вимог не може бути підставою для визнання за ним права власності на спірний напівпричеп, оскільки останнім не надано доказів його оплати та виконання, а також не надано жодних доказів наявності правовідносин з ТОВ «Українсько-Німецьке Спільне підприємство «РІФ».
Зі змісту договору від 23.03.2007 року не зрозуміло про який саме транспортний засіб йдеться мова, яка його вартість, умови оплати та передачі у власність ОСОБА_4
Доводи ОСОБА_4 про те, що спірний напівпричеп був придбаний ТОВ «Українсько - Німецьке Спільне підприємство «РІФ» саме для нього не знайшли свого підтвердження в ході слухання цієї справи. Напівпричеп був ввезений в Україну 15.06.2007 року і на ОСОБА_4 не переоформлювався, а передача права розпорядження цим транспортним засобом його дружині відбулося лише 31.03.2009 року тобто після звільнення 13.03.2008 року ОСОБА_3 з посади директора.
Того ж дня тобто 31.03.2008 року ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_5 на користування спірним транспортним засобом.
Посилання ОСОБА_4 на правовідносини, що виникли у нього з ТОВ «Українсько-Німецьке Спільне підприємство «РІФ» внаслідок домовленостей з фізичною особою ОСОБА_7 не знайшли свого підтвердження в ході судового засідання та не підтверджуються матеріалами справи. Відповідно до установчих документів ТОВ «Українсько-Німецьке Спільне підприємство «РІФ» та витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України фізична особа ОСОБА_7 у 2007-2009 p.p. не був посадовою особою вказаного товариства.
За таких обставин колегія суддів не погоджується з доводами ОСОБА_4, а обґрунтування апеляційної скарги спростовується матеріалами справи.
Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що наявність довіреності виданої 31.03.2008 р. ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_4 та довіреності виданої 31.03.2008 року ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_5 щодо права користування та відчуження третім особам спірного напівпричепу може завдати шкоди законним правам та інтересам ТОВ «Українсько - Німецьке Спільне підприємство «РІФ», а тому вони мають бути визнані недійсними.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 304, п.1 ст. 307, 308, 313, п.1 ст. 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2009 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.