Справа №22ц-1414,2009 р.     Головуючий в 1-й інстанції

Решетов В.В.

Категорія:     Доповідач - Вербицька Л.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

2009 року липня місяця «02» дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого - Вербицької Л.І.

Суддів: Бауль Н.М., Колісниченка А.Г.

при секретарі - Кримцевій І.І..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від «24» березня 2009 року

за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Дніпровського районного суду м.Херсона від 24 березня 2009 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким задовольнити вимоги. Апелянт посилається на порушення судом норм матеріального права, поверхове дослідження доказів і обставин справи.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що згідно розписок від 01.07.2003 року, 25.08.2003 року, 27.11.2003 року ОСОБА_3 отримала в борг від ОСОБА_2 відповідно 6000 грн., 717 грн., 4340 грн., а всього 11057 грн..

Вироком Суворовського районного суду м.Херсона від 28.11.2005 року відповідачка визнана винною за ст. 191 ч.5 КК України - привласнення, розтрата чужого майна, яке було її ввірено або перебувало у її віданні, вчинене в особливо крупних розмірах. Зазначеним вироком з відповідачки на користь ПП ОСОБА_2 стягнуто в рахунок відшкодування шкоди 12944 грн.. В іншій частині у задоволенні цивільного позову було відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області вирок в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано і направлено на новий розгляд в порядку цивільного судочинства /а.с. 210-211, т.2 - кримінальної справи/, які 04.04.2006 року залишено без розгляду /а.с. 155/.

Вироком суду, що набрав законної сили, встановлено, що отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_3 розписок про грошові зобов'язання було страховкою позивача для відшкодування недостачі, про що свідчить співпадіння дат написання розписок про удаване отримання грошей в борг.

Зазначені розписки надані позивачем в якості доказів на підтвердження заявлених вимог у даній цивільній справі.

Відповідно до вимог ч.4 ст. 61 ЦК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та, чи вчинені вони цією особою.

Колегія суддів вважає, що на підставі зазначеної норми процесуального закону, враховуючи усі обставини, встановлені при розгляді цивільної справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявлена позивачем сума боргу була стягнута вироком суду, як сума недостачі. Таким чином, вироком суду встановлені обставини скоєння відповідачкою злочину, наслідком якого була недостача грошових коштів і разом з тим безгрошевість зобов'язань за наданими позивачем розписками.

За таких обставин і відповідно з вимогами ч.4 ст. 61 ЦПК України відповідачка не мала доводити безгрошевість договорів позики іншими засобами доказування, оскільки встановлення цих обставин вироком суду є підставою для звільнення від доказування.

Таким чином, суд вірно відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми боргу.

При цьому суд безпідставно застосував ст. 235 ЦК України, що передбачає правові наслідки удаваного правочину.

По-перше, зазначена норма не заявлялася позивачем як підстава позову. По-друге, спірні правовідносини виникли до набрання чинності ЦК України, що діє з 01 січня 2004 року.

В зв'язку з цим, посилання суду на ст. 235 ЦК України підлягає виключенню з рішення суду. Оскільки спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України 1963 року, суд повинен був застосувати ст.ст. 374,376 зазначеного Кодексу.

Крім того, суд не зазначив у рішенні про відмову у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди. Оскільки підстави цих вимог пов'язані тільки з вимогами про стягнення боргу, які із зазначених обставин задоволенню не підлягають, у відшкодуванні моральної шкоди слід також: відмовити на підставі ст. 1167 ЦК України, що регулює ці правовідносини, які виникли до набрання чинності Цивільним Кодексом України і продовжують існувати після набрання ним чинності.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставної відмови у задоволенні позовних вимог колегія суддів до уваги не приймає, як не підтверджені належними доказами. Зазначені помилки, допущені судом, не вплинули на правильне по суті вирішення справи, а тому рішення суду скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303,307, п.4 ст.309 ЦПК України, ст. 374, 376 ЦК України ( в редакції 1963 року), ст. 1167 ЦК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 24 березня 2009 року змінити, доповнивши слідуючим: В задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Виключити з зазначеного рішення суду посилання на ст. 235 ЦК України; вважати, що в позові відмовлено на підставі ст.ст. 374,376 ЦК України (в редакції 1963 року) та ст. 1167 ЦК України.

В іншій частині зазначене рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає чинності після проголошення та може бути оскаржено протягом двох місяців до Верховного Суду України у касаційному порядку.