Справа № 22ц-5208 Категорія - 33

Головуючий 1 інстанції - Садчиков Д.В.

Доповідач -Бабенко П.М.

УХВАЛА

іменем України

20 серпня 2009 року Апеляційний суд Донецької області в складі: головуючого - судді Прокопчук Л.М. суддів: Бабенка П.М., Жданової B.C., при секретарі- Петрушенко А.О., за участю позивача ОСОБА_1., його представника ОСОБА_2,

відповідача, представника прокуратури Конакової В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу представника прокуратури Донецької області на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 6 квітня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Донецької області, треті особи: Державне казначейство України, Добропільський міський центр зайнятості про стягнення шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, визнання недійсним записів у трудовій книжці у зв’язку зі звільненням з роботи (посади), зобов’язання надати роботу (посаду) за фахом,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2007 року позивач звернувся з позовом до Державного казначейства України, Прокуратури Донецької області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої діями правоохоронних органів.

Послався на те, що він працював виконавчим директором ВАТ «Добропільське АТП № 11416». 31 жовтня 2003 року відносно нього Добропільським міжрайонним прокурором порушена кримінальна справа, йому пред’явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 165 КК України, двічі кримінальна справа направлялася до суду.

Вироком Добропільського міськрайонного суду від 24 листопада 2003 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 03 лютого 2004 року, його визнано винним у вказаному злочині, призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі та позбавлено права займати посади з організаційно-розпорядницькими функціями на 3 роки, звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки на підставі ст..75 КК України.

На підставі вказаного вироку суду його наказом № 60 від 12.07.2004 року звільнено з роботи на підставі п.7 ст. 36 КЗпП.

Ухвалою Верховного Суду України від 28.04.2005 року вказаний вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду скасовані, справа спрямована на додаткове розслідування.

Постановою Добропільського міськрайонного суду від 4 травня 2007 року скасована постанова прокурора про порушення проти нього кримінальної справи, яка набрала законної сили.

Внаслідок порушення проти нього кримінальної справи, притягнення до кримінальної відповідальності та незаконного засудження він втратив заробітну плату, роботу, оскільки підприємство, де він працював, ліквідовано, йому спричинена моральна шкода.

Просив стягнути за рахунок державного бюджету на його користь на відшкодування втраченого заробітку 29 923, 85 грн., на відшкодування моральної шкоди - 50000 грн. Визнати недійним запис у його трудовій книжці від 12.07.2004 року про звільнення його з роботи на підставі п.7 ст. 36 КЗпП.

Надалі позивач неодноразово змінював позовні вимоги.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Остаточно у позовній заяві від 13 січня 2009 року, зазначивши у якості відповідача Прокуратуру Донецької області, а третіми особами Державне казначейство України та Добропільский центр зайнятості просив стягнути з відповідача за рахунок державного бюджету на його користь втрачений заробіток в сумі 49 470, 20 грн.., на відшкодування моральної шкоди 50 000 грн., визнати недійсним запис у трудовій книжці від 12.07.2004 року № 15 про звільнення його з роботи ка підставі п.7 ст. 36 КЗпП, зобов’язати Добропільський центр зайнятості надати йому підходящу роботу за фахом.

Ухвалою судді Добропільського міськрайонного суду від 13 січня 2009 року виключено з числа відповідачів у справі - Державний архів Донецької області, а співвідповідачів: Державне казначейство України і Добропільський міський центр зайнятості залучено до участі у справі як третіх осіб.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду від 6 квітня 2009 року вказані позовні вимоги ОСОБА_1, задоволено частково.

Стягнуто з Прокуратури Донецької області за рахунок державного бюджету втрачений позивачем заробіток за час відсторонення від роботи в сумі 45 976, 74 грн., а також на відшкодування моральної шкоди 44 930 грн.

Визнано недійсним у трудовій книжці позивача запис № 15 від 12.07.2004 року про звільнення його з роботи на підставі п.7 ст. 36 КЗпП.

Зобов’язано Добропільський міський центр зайнятості надати позивачеві підходящу роботу за фахом.

З вказаним рішенням не погодився представник прокуратури, який у апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким залишити без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1, про стягнення неодержаної за час відсторонення від роботи заробітної плати в сумі 45 796, 74 грн., зменшити розмір стягнутої моральної шкоди, інші позовні вимоги розглянути згідно закону.

Зазначив, що при стягненні втраченого позивачем заробітку суд не врахував положень ст.. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». а також п.п.11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», згідно з якими позивач повинен був звернутися до органу, який остаточно прийняв рішення по кримінальній справі, для визначення суми відшкодування втраченого заробітку і при цьому помилково стягнув це відшкодування з прокуратури, а не з держави.

Також суд неправильно визначив розмір відшкодування моральної шкоди, не. врахувавши, що позивач під час перебування під слідством і судом не утримувався під вартою, при цьому суд необгрунтовано збільшив розмір цього відшкодування з мінімального розміру на 5000 грн.

В судовому засіданні представник прокуратури доводи апеляційної скарги підтримала.

Позивач та його представник просили апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін, пославшись на те, що це рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Представники третіх осіб в судове засідання не з’явилися, повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з’явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з таких підстав:

Відповідно до вимог ст..213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із п.4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участь у справі.

Судом встановлено, що позивач працював виконавчим директором ВАТ «Добропільське АТП № 11416». 31 жовтня 2003 року відносно нього Добропільським міжрайонним прокурором порушена кримінальна справа, йому пред’явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 165 КК України, двічі кримінальна справа направлялася до суду.

Вироком Добропільського міськрайонного суду від 24 листопада 2003 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 03 лютого 2004 року, його визнано винним у вказаному злочині, призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі та позбавлено права займати посади з організаційно-розпорядницькими функціями на 3 роки, звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки на підставі ст..75 КК України.

На підставі вказаного вироку суду його наказом № 60 від 12.07.2004 року звільнено з роботи на підставі п.7 ст. 36 КЗпП.

Ухвалою Верховного Суду України від 28.04.2005 року вказаний вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду скасовані, справа спрямована на додаткове розслідування.

Постановою Добропільського міськрайонного суду від 4 травня 2007 року була скасована постанова прокурора про порушення проти нього кримінальної справи, відмовлено у порушенні кримінальної справи у зв’язку з відсутністю в діях позивача складу злочину передбаченого ч.2 ст. 165 КК України, яка на думку суду набрала законної сили.

Внаслідок порушення проти нього кримінальної справи, притягнення до кримінальної відповідальності та незаконного засудження він пережив моральні страждання, оскільки втратив заробітну плату за період з 12 липня 2004 року по 1 січня 2009 року в розмірі 49470 грн.20 коп., а також втратив роботу, оскільки підприємство, де він працював, ліквідовано, його неможливо поновити на попереднє місце роботи.

Через незаконне порушення проти нього кримінальної справи, незаконного засудження та звільнення з роботи, були порушені нормальні життєві зв’язки позивача, погіршилися відносини з оточуючими. Він повинен був пояснювати своїм друзям, знайомим, що не вчинював злочинів, але марно, оскільки його засуджено і звільнено з роботи. Він утратив престижну роботу і не може працевлаштуватися, хоча має вищу освіту, втратив засоби існування, погіршився його стан здоров’я.

Знаходячись під підпискою про невиїзд, він тривалий час не міг вільно пересуватися, провідати своїх рідних.

Частково задовольняючи позов, суд виходив з того, що підлягає відшкодуванню втрачений заробіток за час його відсторонення від роботи за мінусом сплачених позивачеві підприємством та центру зайнятості сум, та моральна шкода, в межах заявленого позивачем позову, яку слід стягнути з відповідача-Донецької обласної прокуратури за рахунок державного бюджету та стягнув з цього відповідача зазначені вище суми, а також задовольнив інші вимоги позивача.

Проте погодитися з таким рішенням неможливо, оскільки це рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, суд не врахував, що у відповідності до вимог ст.. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу підписки про невиїзд, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду.

Проте судом не вирішено питання про притягнення до участі у справі в якості відповідача -держави в особі Державного казначейства, яке і повинно відшкодовувати матеріальну та моральну шкоду за рахунок державного бюджету, яким передбачено виділення коштів на вказані виплати.

Також суд не врахував, що позивач заявив позовні вимоги про зобов’язання Добропільського центру зайнятості надати йому підходящу роботу за фахом, проте також не вирішив питання про притягнення цієї установи до участі у справі в якості відповідача, хоча і поклав на вказану установу вказаний обов’язок.

Крім того, суд не врахував, що згідно вимог ст.. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі -Закон) розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 ст. 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі дії чи розглядав справу, в місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суд, про що виносять постанову (ухвалу).

Якщо справу закрито судом при розгляді її в апеляційному в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Для визначення розміру шкоди, переліченої в п.п 1, 3, 4 ст. 3 цього Закону громадянин протягом 6 місяців після направлення йому повідомлення може звернутися:

1.   1)     при закритті провадження у справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України, -відповідно до цих органів.

2.   2)     при винесенні виправдовувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядовому порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції.

. Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що постанова Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 4 травня 2007 року, якою скасована постанова про порушення кримінальної справи щодо позивача, набрала законної сили,

Проте з долученої до справи копії вказаної постанови не убачається, що вона набрала законної сили і у справі відсутні будь-які інші відомості про це. (а.с. 11 т.1).

Таким чином суд не встановив, чи закрито провадження у кримінальній справі, яким саме органом, чи звертався позивач до органу, який закрив провадження у справі, для визначення розміру матеріальної шкоди, чи виносилась постанова або ухвала цим органом з вказаного питання.

Визначаючи строк, за який слід визначити розмір матеріальної та моральної шкоди, а також розмір середньої заробітної плати позивача, суд не мотивував, чому саме розмір втраченого позивачем заробітку слід визначати з 12.07.2004 року по 06.04.2009 року(по день ухвалення рішення суду), тоді як судом 4 травня 2007 року скасована постанова Добропільського міжрайонного прокурора про порушення кримінальної справи щодо позивача за ознаками ч.2 ст. 165 КК, відмовлено у порушенні кримінальної справи.

Крім того, у мотивувальній частині рішення суд дійшов суперечливих висновків щодо визначення строку, за який слід відшкодувати втрачений заробіток. В одному випадку визначив пей строк з 12.07.2004 року по 1.01.2009 року, а іншому з 12.07.2004 року по день ухвалення рішення у справі(по 06.04.2009 року). (т.2, а.с. 48)

Суд також не мотивував, чому саме слід визначити розмір матеріальної шкоди, виходячи з середньої заробітної плати позивача в сумі 933, 40 грн., -(відкорегованої на коефіцієнт 1, 27 з 1.04.05 року), починаючи саме з 12.07.2004 року(з моменту звільнення позивача).

Згідно із п.17 Положення « Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом згідно з частиною 3 ст. 13 Закону провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відшкодування моральної шкоди відповідно до частини 1 ст. 4 Закону провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд дійшов суперечливих висновків.

Так, виходив з того, що позивач майже шість років знаходився під слідством і судом, визначив відшкодування за 66 місяців виходячи з мінімальної заробітної плати 625 грн. на час ухвалення рішення, визначив суму в розмірі 41250, 00 грн., проте вважав за можливе стягнути лише 39930 грн. не зазначивши мотивів такого рішення..

При цьому суд стягнув ще 5000 грн. додатково, мотивуючи тим, що позивачу спричинена моральна шкода, яка не може бути обмежена розміром мінімальної зарплати, оскільки позивач тривалий час знаходився під слідством і судом, зазнав значних переживань за час знаходження під слідством і судом, втратив постійний заробіток, не міг надавати родині матеріальної допомоги і врахував, що він не утримувався під вартою.

За таких обставин апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду необхідно скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст..303, 307, п.4 ч. 1 ст. 311, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника Прокуратури Донецької області задовольнити частково.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 6 квітня 2009 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.