Справа № 22-ц-6026/2009 р. Головуючий
Категорія-договірні І інстанції-Шрамко Л.Л.
доповідач-Бурлака І. В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 грудня 2009 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого судді: Овсяннікової А.І.,
суддів: Бурлака І.В., Пшенічної Л.В.,
при секретарі: Черниш К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання удаваного договору дарування, визнаного судом недійсним договором купівлі-продажу та визнання власності на частину квартири,-
в с т а н о в и л а :
У квітні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_2.
В обгрунтування своїх вимог посилався на те, що 25.12.2006 року між сторонами укладений договір дарування, згідно якого відповідач подарував, а позивач прийняв в дар 15/100 частин комунальної квартири АДРЕСА_1. Однак вважав, що цей договір є удаваним для приховання іншого договору-договору купівлі-продажу кімнати. Зазначив, що сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов, визначили вартість квартири в розмірі 50000 грн.; відповідач розрахувався з позивачем; договір дарування зареєстрований в реєстрі.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 16.10.2007 року за позовом відповідача договір дарування визнаний недійсним. В результатаі чого відповідач залишив собі і кімнату, і гроші. У зв’язку з чим позивач просив суд визнати укладений договір дарування частини вказаної квартири договором купівлі-продажу; застосувати до договору купівлі-продажу відповідні наслідки шляхом визнання за позивачем право власності на 15/100 частин квартири АДРЕСА_1; покласти на відповідача судові витрати.
Відповідач позов не визнав та пояснив, що він взяв в борг гроші у позивача в розмірі 6000,00 доларів США під заставу кімнати. Ніякого наміру продавати кімнату він не мав і такої домовленості між ними не було.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_3-відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги; зобов’язати КП “ХМБТІ” зареєструвати право власності на спірну кімнату. При цьому посилався на порушення норм процесуального та матеріального права. Вважав, що суд першої інстанції неповно з’ясував обставини у справі; не надав належної оцінки доказам у справі, а саме, розписці від 25.12.2006 року; в результаті чого залишив відповідача без грошей та кімнати.
Заслухавши суддю-відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно відхилити, рішення суду–залишити без змін. При цьому судова колегія виходить з наступного.
Відмовляючи ОСОБА_3 в задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з обставин справи та вимог закону.
Із матеріалів справи вбачається, що 05.12.2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір дарування 15/100 частин квартири АДРЕСА_1, який рішенням судової колегії судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області від 16.10.2007 року, визнаний недійсним. ОСОБА_2 повернуто у власність зазначену частину квартири. Вказане рішення набрало законної сили.
Посилання ОСОБА_3 на те, що суд не надав належну оцінку доказам, а саме розписці від 25.12.2006 року, судовою колегією не приймаються.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Виходячи з змісту статті 655 ЦК України в договорі купівлі-продажу повинна бути зазначена крім інших істотних умов ціна нерухомого майна. Розписку, на яку посилається ОСОБА_3 не можна розцінювати як договір купівлі-продажу або як невід’ємну його частину. Вона не відповідає вимогам статтей 655-667 ЦК України. Розписка не є підтвердженням розрахунку за спірну квартиру.
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Однією з таких вимог є волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Матеріали справи не свідчать про те, що ОСОБА_2 мав намір продавати спірну кімнату. Навпаки, тільки в жовтні 2006 року він купив цю кімнату для проживання, яка є його єдиним житлом.
За таких обставин судова колегія вважає, що висновок суду щодо відмови ОСОБА_3 у визнанні удаваного договору дарування, який визнаний судом недійсним, договором купівлі-продажу є правильним. Підстав для визнання його договором купівлі-продажу немає.
Рішення суду є законним та обгрунтованим, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування або зміни немає. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 303,304, п.1.ч.1.ст. 307, ст. 308, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. 316, 317, 319, 325 ЦПК України, судова колегія,-
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2009 року-залишити без змін.
Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя:
Судді: