Справа № 22ц-622/10                                                                      Головуючий у 1-й інстанції Вострікова Л.В.

Категорія 43                                                                                     Доповідач апеляційного суду Славгородська Н.П.

  Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

Іменем  України

             10 березня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

             головуючого -   Паліюка В.П.,  

             суддів: Буренкової К.Я., Славгородської Н.П.,

             при секретарі   Дудник Ю.П.,  

             за участю:

             -   відповідачки ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3,

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  в  м. Миколаєві  цивільну  справу

за   апеляційною  скаргою

ОСОБА_4

на рішення Вознесенського  міськрайонного суду Миколаївської області від 27 січня 2009 року

за   позовом

ОСОБА_4  до ОСОБА_2  

про встановлення порядку користування жилим будинком (сервітуту),

В С Т А Н О В И Л А:  

             У січні 2009 р. ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування жилим будинком (сервітуту).          

             Позивач зазначав, що є власником жилого будинку АДРЕСА_1, в якому проживає він та його колишня дружина ОСОБА_2, яка як колишній член сім’ї власника має право користування жилим будинком. Він вважає, що відповідачка повинна вносити плату за користування жилим приміщенням та за комунальні послуги як наймач жилого приміщення. Він повідомив її листом про щомісячну плату в розмірі 600 грн., однак вона не відповіла на нього і продовжує користуватися всім будинком безкоштовно.

             Посилаючись на викладене, позивач просив встановити порядок користування жилим будинком, за яким він передає в користування відповідачки жилу кімнату № 2 площею 7,4 кв.м., в загальне користування коридор № 1 площею 5,2 кв.м., кухню Ш площею 8,6 кв.м., приміщення 1, П, 1У площею 5,3 і 8,5 кв.м. із щомісячною платою з 1 січня 2009 р. 600 грн. та сплатою заборгованості за період з вересня 2008 р. в сумі 2400 грн., звільнити кімнату № 5 від своїх речей та зазначити інші права їх та обов’язки відносно приміщень будинку.      

             Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 січня 2009 р. в позові відмовлено.

             В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального права, зокрема, не розглянув інші варіанти користування жилим будинком, а саме, надання відповідачці в користування кімнати № 5.

             Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки та її представника,  перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із наступних підстав.  

             Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що відповідно до ст. 64  ЖК України колишні члени сім’ї наймача, якщо продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, мають такі ж права і обов’язки, як наймач і члени його сім’ї, а також кімната № 2, яку позивач пропонує відповідачці для постійного проживання, не відповідає санітарним та технічним нормам.

              Проте з такими висновками не можна погодитися в повній мірі.

              Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 29 квітня 1996 р. по 3 квітня 2007 р. та проживали разом в жилому будинку АДРЕСА_1, власником якого є позивач. Після розірвання шлюбу відповідачка продовжує проживати в цьому будинку.

              Користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду регулюються главою 6 ЖК України та ст. 405 ЦК України, а тому суд помилково застосовував до даних правовідносин положення ст. 64 ЖК України.              

              Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім’ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а згідно ч. 4 цієї статті припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім’ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст. 162 цього Кодексу.

              Виходячи з положень ч. 1 ст. 405 ЦК України та частина, яку вправі займати член сім’ї власника житла, визначається останнім при його вселенні у якості члена своєї сім’ї. Оскільки зміст житлового сервітуту визначається при його встановленні, не допускається зміна його умов за волею власника вже в процесі реалізації сервітутного права після його встановлення.  

              Як вбачається з матеріалів справи, будинок складається з трьох жилих кімнат площею 9,9 кв.м., 23,3 кв.м. та 7,4 кв.м. і при вселенні відповідачки угода про порядок користування ними не укладалась. Після припинення сімейних відносин позивач залишився в жилій кімнаті № 3 площею 9,9 кв.м., а відповідачка зайняла жилу кімнату № 5 площею 23,3 кв.м.

              Враховуючи положення закону, позивач не вправі змінити умови  сервітутного права відповідачки користування житлом, а тому відповідачці можливо виділити в користування кімнату, яку вона зайняла за своєю волею.  

              Загальним виходом з приміщень будинку є коридор № 1 площею 5,2 кв.м., а тому він знаходиться у загальному користуванні сторін.

              Що стосується приміщень, зазначених в технічному паспорті на жилий будинок як сіни I, II, III, IV, то ці приміщення, як вбачається з ухвали апеляційного суду Миколаївської області від 18 листопада 2009 р. (а.с.65-66), є самочинною прибудовою до будинку, а тому відносно них не можна встановлювати порядок користування.

              Оскільки позивач не згоден, щоб відповідачка безоплатно користувалася жилим приміщенням, то вона зобов’язана вносить йому плату за користування жилим приміщенням та за комунальні послуги. Позивач визначив розмір плати за користування жилим приміщенням 600 грн., однак не обґрунтував такий розмір плати.

              З врахуванням положень ст. 162 ЖК України колегія суддів вважає, що розмір щомісячної плати за користування жилим приміщенням повинен складати 400 грн. та Ѕ частина вартості комунальних послуг з дня набрання законної сили рішенням апеляційної інстанції.

              Вимоги позивача про зазначення інших прав сторін та обов’язків відносно приміщень будинку є зайвими, оскільки дані питання виходять за межі поняття житлового сервітуту та регулюються нормам житлового законодавства.      

              Оскільки рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального права, то відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

              Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

             Апеляційну скаргу  ОСОБА_4 задовольнити частково.

             Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 січня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення.  

             Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

             Встановити порядок користування жилим будинком АДРЕСА_1.

             Виділити  ОСОБА_2  в користування жилу кімнату № 5 площею 23,3 кв.м., у загальне користування з ОСОБА_4 коридор № 1 площею 5,2 кв.м.

             Зобов’язати ОСОБА_2 сплачувати ОСОБА_4 щомісячно плату за користування приміщеннями в жилому будинку в розмірі 400 грн., а також вносити плату за комунальні послуги в розмірі Ѕ частини їх вартості, починаючи з 10 березня 2010 року.

             Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але протягом двох місяців з дня набрання законної сили може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України.

              Головуючий

              Судді