РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 лютого 2010 року. Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого судді - Пшенічної Л.В
суддів колегії - Івах І.П., Бурлака І.В.,
при секретарі - Єндовицькій І. С.,.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу
за апеляційною скаргою фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3
на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2009 року
по справі за позовом ОСОБА_4 до фізичної особи –суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 про зміну формулювання причини звільнення у трудовій книжці, про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-
встановила:
У січні 2009 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовною заявою, у якій просить суд зобов’язати ОСОБА_3 змінити запис в трудовій книжці позивачки зі звільнення за прогул на звільнення за власним бажанням. Також просить стягнути з ОСОБА_3 заробітну плату за час затримки остаточного розрахунку, за час вимушеного прогулу, за затримку видачі ОСОБА_4 трудової книжки при звільненні, із розрахунку середньомісячної зарплати 515 грн. на місяць за період з 25.03.2008 року по день ухвалення судом рішення. При цьому посилається на те, що звільнення позивачки з роботи за прогули було проведено незаконно, що призвело до вимушеного прогулу за час ухвалення судом рішення.
Відповідач та її представник проти позову заперечували, посилаючись на те, що 24.03.2008 року ОСОБА_4 на роботу не вийшла і після цього більш на роботі не з’являлась, про причину не виходу на роботу не повідомляла, тому ОСОБА_4 відповідно до наказу №1 від 26.11.2008 року була на законних підставах звільнена з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважної причини з 24 березня 2008 року по 26 листопада 2008 року
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_4 - задоволено повністю.
Змінено в трудовій книжці ОСОБА_4 формулювання причин її звільнення з роботи у фізичної особи-суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 і вважати ОСОБА_4 звільнену з роботи 24 березня 2008 рору по ст. 36 ч. 1 п. 1 (угода сторін) КЗпП України.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 середній заробіток – 9836 грн. 50 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 7 грн. 50 коп., а всього 9844 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 у дохід держави державне мито в сумі 98 грн. 36 коп.
Рішення в частині стягнення з ОСОБА_3 зарплати за один місяць в сумі 515 грн. підлягає негайному виконанню.
В апеляційній скарзі фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_4 відмовити..
В обґрунтування апеляційної скарги вказується на те, що суд першої інстанції неповно з’ясував всі обставини, що мають значення по справі, ухвалив рішення при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушив норми процесуального права, а саме вийшов за межі позовних вимог.
Cудова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, які з’явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції посилався на те, що формулювання причин звільнення позивача по ст. 40 п. 4 КЗпП України є неправильним, задовольняє позовні вимоги і змінює формулювання причин звільнення на п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Суд вважав доведеним, що між власником та робітником було досягнута згода про звільнення.
Однак, погодитися з такими висновками суду не можна тому, що суд змінюючи формулювання причини звільнення з п. 4 ст. 40 на п. 1 ст. 36 КЗпП України, вийшов за межі позовних вимог.
Висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, суд ухвалив рішення при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, не правильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права і суд апеляційної інстанції вважає за необхідне на підставі пп.1,2 і 4 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення із наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено такі факти і відповідні правовідносини.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_4, на підставі укладеного з приватним підприємцем ОСОБА_3 трудовим договором від 21.06.2006 року, працювала продавцем непродовольчих товарів.
Наказом № 1 від 26. 11. 2008 року була звільнена з роботи з 24 березня 2008 року у зв’язку з неявкою на роботу без поважних причин з 24.03.2008р по 26.22.2008 року по п. 4 ст. 40 КЗпП України.
В позовній заяві ОСОБА_4, посилаючись на те, що вона на початку березня 2008 року повідомила ОСОБА_3 про намір звільнитися, відпрацювала два тижні і не виходила на роботу з 24 березня 2008 року, вважаючи, що звільнена за власним бажанням.
Просила змінити формулювання причин звільнення з п.4 ст. 40 КЗпП України на звільнення за власним бажанням.
Судом першої інстанції вірно було встановлено, що позивач не довів, що мало місце звільнення за власним бажанням.
Ст. 38 КЗпП України передбачає, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений визначений строк. попередивши про це власника письмово за два тижні.
Трудовий договір, який укладений між сторонами, згідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 23 КЗпП , є безстроковим, що укладений на невизначений строк.
Доказів того, що ОСОБА_4 письмово повідомляла власника про звільнення за власним бажання, позивач суду не надав.
Стаття 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог. Вийти за межі позовних вимог суд має право лише у випадках передбачених законом.
Незважаючи на те, що позивач просила змінити формулювання причин звільнення з п. 4 ст. 40 КЗпП України на звільнення за власним бажанням, суд першої інстанції, безпідставно, вийшов за межі позовних вимог і змінив формулювання причин звільнення на п. 1 ст. 36 КЗпП України, чим порушив норми процесуального права.
Згідно зі ст. 10 і 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а ст.11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи на підставі доказів поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що позивач не довів свій позов і в задоволенню позову слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 1, 2, 4 ст 309, 313, 314, 316, 317,319 ЦПК України судова колегія,-
вирішила:
Апеляційною скаргою фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2009 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя
Судді колегії