Справа № 22 ц-2556/09                                                                           Головуючий у 1-й інстанції Коваль В.І.

Категорія 6                                                                                               Доповідач апеляційного суду Славгородська Н.П.

У  Х  В  А  Л  А

             11 листопада 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

             головуючого - Паліюка В.П.,

             суддів: Базовкіної Т.М.,   Славгородської Н.П.,  

             при секретарі Поліщук Ю.В.,  

             за участю:

             -  позивача ОСОБА_2,              

             -  представника апелянта ОСОБА_3,

розглянувши  у  відкритому  судовому засіданні у м. Миколаєві цивільну справу

за апеляційною скаргою

  ОСОБА_4  

на  рішення   Заводського   районного суду м. Миколаєва  від 15 грудня 2008 року  

за  позовом

ОСОБА_2  до адміністрації Заводського району виконавчого комітету Миколаївської міської ради

про визнання права власності на самочинно побудоване нерухоме майно,

В С Т А Н О В И Л А:

             У листопаді 2008 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до адміністрації Заводського району виконкому Миколаївської міської ради про визнання права власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

             Позивач зазначав, що на підставі свідоцтва про право на спадщину від 31 березня 2006 р. йому належить 10/100 частин жилого  будинку АДРЕСА_1. На земельній ділянці, на якій розташована належна йому частина будинку він самовільно побудував сіни літ. «в-2», літні кухні літ. «И», «С», житлова надбудову літ. «В-2», сараї літ. «З-1», «Ф-1», «Ж-1», «К», «Ч», душ літ. «Х».

             Посилаючись на те, що є узгодження відповідних міських служб і самовільні споруди не порушують прав інших осіб, позивач просив визнати за ним право власності на вказане нерухоме майно.

              Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва  від 15 грудня 2008 р. позов задоволено.

              В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд.

             Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, позивача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши  обставини  справи,  колегія  суддів  вважає, що апеляційна скарга підлягає  задоволенню із наступних підстав.

             Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ним належним чином з’ясовано обставини щодо визначення суб’єктного складу спірних правовідносин та виконано вимоги закону по встановленню обставин, наявність яких є підставою для визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

              Проте, з такими висновками погодитися не можна, оскільки суд дійшов до них внаслідок неналежного дослідження всіх обставин справи та неправильного застосування норм процесуального та матеріального права.

Так, відповідно до частин 3, 5 ст. 376 ЦК України, за рішенням суду може бути визнане право власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, а також на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній,  якщо це не порушує права інших осіб.

              З матеріалів справи вбачається, що 31 березня 2006 р. позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на Ѕ частку майна свого батька ОСОБА_5, яке складається з 20/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1, а на Ѕ частку спадкового майна свідоцтво про право на спадщину ще не видано. На підставі свідоцтва за позивачем було зареєстровано право власності на 10/100 часток вказаного домоволодіння.

              Вирішуючи спір, суд не з’ясував статус земельної ділянки, на якій розміщений об’єкт самочинного будівництва, та чи виділялась вона в користування або у власність і кому саме.  

              Тоді як з’ясування цього питання має суттєве значення для визначення належного відповідача у справі.

               Суд також в порушення положень ст. 376 ЦК України не перевірив, чи позивач здійснював самочинне будівництво та чи не порушує воно прав усіх співвласників домоволодіння.  

               Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилається на те, що самовільні споруди побудовані за життя спадкодавця ОСОБА_5 і вона, як спадкоємиця, має право на них в рівній мірі з позивачем.  

              Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2009 р. за  ОСОБА_4 визнано право власності в порядку спадкування за законом на Ѕ частину майна ОСОБА_5, а саме, на 10/100 часток вказаного домоволодіння.

              До того ж, суд не з’ясував чи відносяться зазначені самовільні споруди  до об’єктів самочинного будівництво в розумінні ст. 376 ЦК України та чи входить в компетенцію суду вирішення такого спору.

               За вказаних обставин та враховуючи, що суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участь у справі, то на підставі п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню із направленням  справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, залучити до участі у справі співвласників ОСОБА_2, перевірити доводи позивача та вирішити спір відповідно до вимог діючого закону.  

Керуючись ст. ст. 303, 311, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

               Апеляційну скаргу ОСОБА_4   задовольнити.

Рішення Заводського  районного суду м. Миколаєва  від 15 грудня 2008 року скасувати,   а справу направити на новий розгляд до того ж суду іншим суддею.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді