Судове рішення 22-ц-3505/2010 від 16.06.2010

Судове рішення #9565710

Справа № 22-ц – 3505/ 2010 р Головуючий 1-ї ін-т. Шалімов Д.В.

Категорія –право власності Доповідач – Швецова Л.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2010 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого – Малінської С.М.

суддів – Швецової Л.А.

Даниленка В.М.

при секретарі – Білицькій Ю.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 2 березня 2010 року

по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Богодухівська міська рада, комунальне підприємство „Богодухівське бюро технічної інвентаризації” про знесення самочинно збудованого нерухомого майна, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про знесення самочинно збудованого нерухомого майна, після уточнення якого просив визнати гараж ( сарай) літера В по вул. Загорулька м. Богодухова самочинним будівництвом, зобов”язати відповідача знести вказане нерухоме майно за її рахунок та стягнути з відповідача судові витрати. В обґрунтування позову вказав, що в 2004 році між ним та відповідачем виник спір, щодо меж земельних ділянок, які були затверджені рішенням Богодухівської міської ради від 14.11.2002 року. Не погоджуючись з вказаним рішенням міської ради, відповідач оскаржила його в судовому порядку та 8 червня 2004 року рішенням Богодухівського районного суду Харківської області, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 19.08.2004 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 було відмовлено. Після встановлення меж земельних ділянок було виявлено, що на земельній ділянці позивача, ОСОБА_3 було побудовано сарай літ. В. ОСОБА_6 побудова частково знаходиться на земельній ділянці позивача, що не дає йому можливості користуватися належною йому земельною ділянкою, а відповідач добровільно відмовляється знести сарай і тому ОСОБА_4 просить зобов”язати відповідача знести вказане нерухоме майно.

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 2 березня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Визнано сарай, зазначений на плані літ. В по АДРЕСА_1 самочинним будівництвом. Зобов”язано ОСОБА_5 знести самочинно збудований сарай, зазначений на плані літ. В, який розташований за адресою АДРЕСА_1 за її рахунок. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати у вигляді судового збору в сумі 8 грн. 50 коп. та витрат на інформаційно-техничне забезпечення розгляду справи в сумі 7 грн. 50 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції від 2 березня 2010 року та ухвалити нове рішення яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог, оскільки вказане рішення було постановлено з порушенням судом норм матеріального та процесуального права .

Судова колегія вислухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з”явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов”язковою підставою для скасування рішення.

Як передбачено ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4, районний суд виходив з того, що сарай літ В по АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом і порушує права позивача у користуванні земельною ділянкою

Однак погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи та судом не правильно застосовані норми матеріального права і тому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне на підставі п.п. 3 і 4 ст. 309 ЦПК України, рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове про відмову в задоволенні позову із наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно рішення У сесії ХХ1У скликання Богодухівської міської ради від 14 листопада 2002 року, були затверджені межі земельних ділянок між домоволодіннями ОСОБА_5 та ОСОБА_4, відповідно до протоколу засідання депутатської комісії та схеми закріплених меж.

Не погоджуючись з вказаним рішенням міської ради, відповідач оскаржила його в судовому порядку та 8 червня 2004 року рішенням Богодухівського районного суду Харківської області, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 19.08.2004 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 було відмовлено.

16.02.1993 року ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7. До спадкового майна також надійшов спірний сарай літ. ОСОБА_6 житловий будинок з надвірними забудовами, розташований за адресою АДРЕСА_1 24 травня 1993 року був зареєстрований Богодухівським БТІ в цілому за ОСОБА_5 До теперішнього часу вказане свідоцтво ні ким не скасовано та не визнано недійсним.

Судова колегія вважає, що районний суд необґрунтовано прийшов до висновку, що спірний сарай не належить на праві власності ОСОБА_5 і що він не зареєстрований у передбаченому законом порядку.

16.02.1993 року ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7. До спадкового майна також надійшов спірний сарай літ. ОСОБА_6 житловий будинок з надвірними забудовами, розташований за адресою АДРЕСА_1 24 травня 1993 року був зареєстрований Богодухівським БТІ в цілому за ОСОБА_5 До теперішнього часу вказане свідоцтво ні ким не скасовано та не визнано недійсним.

Згідно з положеннями ст. 16,391,386 ЦК власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право в тому числі й шляхом знесення будівлі у разі порушення прав власника і неможливості усунення цих порушень іншим способом.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм чи правил.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених ст. 376 ЦК, а саме: за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно ( ч. 3 ст. 376 ЦК); за особою власником ( користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб ( ч. 5 ст. 376 ЦК ).

Ч. 2 ст. 377 ЦК України передбачено, що якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Зазначене положення ЦК повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини та основних свобод, що у відповідності до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства. Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 29.11.1991 р. “ОСОБА_8 Девелопментс ЛТД” проти Ірландії, в якому розкрито зміст захисту права власності, зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю. Зазначені сподівання, тобто те, на що розраховував позивач, відповідачем не порушені.

Частина 2 ст. 59 ЦПК України передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Ст. 60 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання позивача в суді апеляційної інстанції на той факт, що відповідачем ОСОБА_5 самочинно був збудований гараж на земельній ділянці ОСОБА_4 ні чим не підтверджений та не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки спір стосувався саме сараю літ В, який знаходиться у власності відповідачки з 1993 року і в тому числі на час встановлення меж між земельними ділянками сторін.

У зв”язку з вищевикладеним, судова колегія вважає, що позов ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.

На підставі 218 ЦК України, керуючись ст.ст. 301,302, п.п.3 і 4 ст. 309, 312,313,317 ЦПК України, судова колегія судової палати, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Богодухівського районного суду Харківської від 2 березня 2010 року скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Богодухівська міська рада, комунальне підприємство „Богодухівське бюро технічної інвентаризації” про знесення самочинно збудованого нерухомого майна відмовити.

Рішення апеляційного суду набуває законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

Головуючий – суддя -

Судді колегії -