Справа № 22-ц-245/2010 Головуючий в суді першої інстанції:Жмурченко В.Д.
Категорія: 45 Суддя-доповідач: Дубровна В.В.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 березня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого - Маслова В.О.,
суддів - Сибільової Л.О., Дубровної В.В.,
з участю секретаря судового засідання – Кияненко Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 18 грудня 2009 року
у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про вселення в квартиру та встановлення порядку користування квартирою,
за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Недригайлівська селищна рада Сумської області, Сумське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», про визнання права власності на квартиру, про припинення права власності на частку квартири, про стягнення грошової компенсації за частку квартири,
В С Т А Н О В И Л А:
06 липня 2009 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, який мотивувала тим, що з ОСОБА_3 вона перебувала у шлюбі з травня 2001 року до грудня 2006 року. У шлюбі було народжено сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, а в 2005 році за спільні кошти вони придбали трикімнатну квартиру в АДРЕСА_1, в якій вони проживали однією сім’єю. У жовтні 2006 року вона з сином залишила це місце проживання та переїхала проживати з ним до своїх батьків. Зараз відповідач встановив нові замки у квартирі, здає її в оренду, просила суд вселити її з малолітнім сином у спірну квартиру та встановити порядок користування квартирою, передавши їй із сином у користування дві кімнати, що розташовані по ліву сторону коридору від входу в квартиру, а відповідачу ОСОБА_3 передати – одну кімнату, що розташована по праву сторону коридору від входу в квартиру; кухню, туалет, ванну кімнату, коридор визнати приміщеннями загального користування, а оплату за газ, електропостачання, подачу холодної води та водовідведення покласти на неї та відповідача в рівних долях.
У липні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом та просив суд визнати за ним право власності на всю квартиру за № 25, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, припинити право ОСОБА_4 на частку у квартирі, стягнути з нього на користь ОСОБА_4 755 грн. 74 коп грошової компенсації за належну їй частку у квартирі, посилаючись на те, що за час спільного проживання з ОСОБА_4 до жовтня 2006 року за кредитною угодою зі спільних коштів було сплачено лише 1511 грн. 47 коп., що складає 51/2000 частину від спірної квартири, а її ? частина є незначною та складає біля 51/4000.
Рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 18 грудня 2009 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Вселено ОСОБА_4 та її малолітнього сина ОСОБА_6 в трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 та встановлено порядок користування даною квартирою, а саме:
передано в користування ОСОБА_4 та її малолітньому сину ОСОБА_6 дві кімнати, що розташовані по ліву сторону коридору від входу в квартиру, що згідно з планом квартири за № № 2,3 площею 10,2 та 14,3 м2.
ОСОБА_3 передано у користування одну кімнату, що розташована по праву сторону коридору від входу в квартиру, що згідно з планом квартири за №7 площею 15,5 м2.
Кухню, туалет, ванну кімнату, коридор визнано приміщеннями загального користування.
Оплату за газ, електропостачання, подачу холодної води та водовідведення покладено на сторони в рівних долях.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_3 та про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 755 грн. 74 коп. грошової компенсації за незначну частку зазначеної квартири відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неповноту з’ясування обставин справи, неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду скасувати, постановивши нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, задовольнивши його зустрічні вимоги в повному обсязі.
Зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про те, що припинення незначної частки ОСОБА_4 у праві власності на спірну квартиру може завдати шкоди її правам та інтересам. Вважає, що суд не визначивши часток кожного з подружжя у праві спільної власності, з урахуванням погашення кредиту та існуючих зобов’язань по його погашенню, не мав визначати порядок користування квартирою; вирішуючи спір в частині вселення, суд не обгрунтував висновок нормами матеріального права; відмовляючи у задоволенні його позовних вимог, суд не врахував положення п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок».
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3, його представника ОСОБА_7, які підтримують апеляційну скаргу, пояснення ОСОБА_4, яка заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення суду законним та обґрунтованим, дослідивши матеріали справи і перевіривши рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду – скасування , з постановленням нового рішення у справі.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про вселення у квартиру та визначення порядку користування квартирою, місцевий суд виходив з того, що такі вимоги позивачки відповідають Закону.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру, стягнення грошової компенсації за незначну частку відповідачки у зв’язку з припиненням права ОСОБА_4 на належну їй частку у квартирі, суд першої інстанції вважав це нерухоме майно цілісною неділимою річчю, що знаходиться в іпотеці, квартира надавалось молодій сім’ї, яка отримала кредит на його придбання, а тому виключне право розпорядження цим об’єктом, в тому числі і здача в оренду, його поділ, належить Сумському регіональному управлінню Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву».
Але з такими висновками суду погодитись не можливо.
У відповідності до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначених вимог Закону суд першої інстанції не дотримався та постановив рішення, яке відповідно до п.2 ч.1 ст.307 , ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог, оскільки має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального права.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони перебували у шлюбі з 19 травня 2001 року. 29 березня 2002 року у них народився син ОСОБА_5.
27 грудня 2006 року шлюб між сторонами розірвано в судовому порядку.
Сторонами визнається та обставина, що сімейні відносини між ними припинені до розірвання шлюбу, у жовтні 2006 року.
01 вересня 2004 року була укладена Кредитна угода між Сумським регіональним відділенням Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву та сім’єю в особі ОСОБА_8 /позичальника/, за якою надано позичальнику кредит у розмірі 59373 грн. 00 коп. терміном повернення 30 років для будівництва / реконструкції/ житла за адресою АДРЕСА_1
Згідно договору від 23 лютого 2005 року квартира АДРЕСА_4 в с.м.т. Недригайлів передана в іпотеку Сумському регіональному управлінню Фонду.
16 лютого 2005 року ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на квартиру.
Сторонами визнається та підтверджується матеріалами справи та обставина, що за час спільного проживання, тобто, до жовтня 2006 року, за кредитною угодою за рахунок спільних коштів сторонами сплачено 1511 грн. 47 коп., що становить 2,55%, або 51/2000 частина квартири.
Відповідно до ч.1 ст. 60 СК України набуте подружжям за час шлюбу майно належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав самостійного заробітку.
Згідно з ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна подружжя, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ним або шлюбним договором.
З урахуванням викладеного, частка кожного з подружжя у праві спільної сумісної власності на квартиру складає по 51/4000 частині.
Пунктом 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» встановлено, що судам слід враховувати, що відповідно до правил кредитування приватного житлового будівництва позичальник до закінчення виплати одержаної позички не має права відчужувати збудований або капітально відремонтований за рахунок позички будинок без дозволу банку або підприємства /організації/, що видали позичку. При вирішенні питанні про право власності на будинок обов’язок виплатити заборгованість по позичці за згодою позикодавця може бути покладено на інших співвласників – учасників будівництва. При відсутності такої згоди обов’язок виплати позички лежить на особі, яка її одержала. Ця обставина має прийматись судом до уваги при визначенні частки кожного учасника спільної власності і при вирішенні питання про грошові розрахунки між сторонами..
Позичальником у даному випадку є ОСОБА_3, який після припинення шлюбних відносин і після розірвання шлюбу виплачує позичку особистими коштами. ОСОБА_4 у судовому засіданні підтвердила те, що за рахунок особистих коштів вона позичку не сплачувала, питання про покладення на неї обов’язків по сплаті коштів за кредитною угодою перед позикодавцем вона ніколи на ставила, це питання не було предметом судового розгляду.
Відповідно до ч.ч.4,5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим з подружжя.
Згідно ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:
1. частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
2. річ є неподільною;
3. спільне володіння і користування майном є неможливим;
4. таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.
У п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу,визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз’яснено, що за відсутності згоди одного із подружжя присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦПК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової компенсації.
ОСОБА_3 зазначені вимоги Закону дотримані, ним пред’явлений позов про припинення права власності ОСОБА_4 на належну їй частку зі сплатою на її користь компенсації, внесені кошти на депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації у Сумській області у сумі 755 грн. 74 коп.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вбачає, що є підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про припинення права ОСОБА_4 на належну їй частку у спільному майні – квартирі, що розташована в смт. Недригайлів, вул. Комінтерна, б. 36-б, кВ. 25, оскільки частка ОСОБА_4 є незначною, вона не може бути виділена в натурі, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_4
Як встановлено в ході судового розгляду, ОСОБА_4 проживала та була зареєстрована разом із сином та ОСОБА_3 у спірній квартирі. У день розірвання шлюбу – 27 грудня 2006 року – вона із сином знялася з реєстрації, а 10 січня 2007 року – зареєструвала місце проживання у АДРЕСА_1, у своїх батьків. Будь-яких доказів на підтвердження того, що зняття з реєстрації та залишення квартири були вимушеними, зумовленими неправомірною поведінкою ОСОБА_3, вона суду не надала.
На сьогодні ОСОБА_4 із сином мешкають у м. Суми, ОСОБА_4 має постійну роботу, син навчається у школі. За поясненнями ОСОБА_3 вона має нову сім’ю, живе у співмешканця.
У разі потреби, повернення ОСОБА_4 разом із сином у смт Недригайлів, ОСОБА_3 не заперечує проти їх проживання з реєстрацією у спірній квартирі.
Колегія суддів також не може погодитись і з рішенням суду першої інстанції про вселення ОСОБА_4 у квартиру та встановлення порядку користування жилим приміщенням.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 обґрунтовувала його тим, що вона як член сім’ї власника квартири, з посиланням на ст. 63 СК Кодексу України та ст.ст. 156, 162 ЖК України, має право на користування спірною квартирою.
Скасовуючи в цій частині судове рішення та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, колегія суддів виходить з відсутності правових підстав для задоволення заявлених вимог.
Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім’ї власника будинку /квартири/, які проживають разом з ним у будинку /квартирі/, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку /квартири/, якщо при вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Припинення сімейних відносин з власником будинку /квартири/ не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 після припинення сімейних відносин, у 2006 році залишила квартиру, знялась з реєстрації, змінила місце проживання, втратила зв’язок з квартирою, вона не зберігала за собою право користування цим житловим приміщенням, а тому, безпідставно вважати, що за нею зберігається право користування спірною квартирою.
З припинення права ОСОБА_4 на належну їй частку у квартирі єдиним власником квартири є ОСОБА_3, якому належить право користування, володіння та розпорядженням своїм майном і як уже зазначалось вище, він не заперечує проти проживання у квартирі ОСОБА_4 у якості наймача.
Згідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
ОСОБА_3 при подачі позову до суду та за апеляційне оскарження рішення суду сплатив судові витрати: судовий збір у сумі 150 грн. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справі у сумі 89 грн. 06 коп., всього – 239 грн. 06 коп., які підлягають стягненню на його користь з ОСОБА_4
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.307 ч.1 п.2, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
В И Р І Ш И ЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 18 грудня 2009 року скасувати.
Ухвалити нове рішення. Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3.
Припинити право ОСОБА_4 на належну їй частку у спільному майні – у квартирі АДРЕСА_5.
Стягнути на користь ОСОБА_4 кошти у сумі 755 грн. 74 коп., сплачені ОСОБА_3 за належну ОСОБА_4 частку, що знаходяться на розрахунковому рахунку 37317006000459 територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області .
Визнати ОСОБА_3 єдиним власником квартири АДРЕСА_5.
Відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог про вселення і встановлення порядку користування квартирою.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 239 грн. 06 коп.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий: підпис
Судді: підписи