Справа №22-ц-145/ 2010р. Головуючий 1 інст . – Пашнєв В.Г.
категорія –оренда земельного паю Доповідач - Пономаренко Ю.А.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М УКРАЇНИ
27 січня 2010 року
Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - судді Кукліної Н.О.
суддів – Пономаренко Ю.А., Черкасова В.В.
при секретарі: Каплоух Н.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 12 жовтня 2009 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, 3-тя особа: Орган опіки та піклування Ленінської районної у м.Харкові ради про визнання договору дарування недійсним
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому зазначала, що її матір'ю- ОСОБА_6 27.01.2004 р. було укладено договір дарування, яким вона свою частку нерухомого майна - 2/3 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 - подарувала її брату ОСОБА_3. При цьому посилалась на те, що через короткий проміжок часу після зазначеної угоди її мати - ОСОБА_6 зникла. Згодом судом мати було визнано померлою та видано свідоцтво про смерть НОМЕР_1. У зв'язку із раптовим зникненням матері та перебуванням позивачки на той час на стаціонарному лікуванні вона не знала і не могла знати про факт укладення договору дарування. Відповідачем та його дружиною також не було повідомлено її про факт укладення договору дарування. Про існування вищевказаного договору вона дізналася лише 11.03.2008 р. із позовної заяви про виселення її із будинку АДРЕСА_1.
Позивачка вважала, що нею було пропущено встановлений законодавством строк позовної давності із поважних причин, оскільки вона не знала і не могла знати про існування договору дарування 2/3 часток спірного будинку. Оскільки станом на дату укладення договору дарування-27.01.2004 р. - її син не досяг 18-річного віку, то вважала, що під час укладення договору дарування було порушено його майнові права, і тому виходячи із вищевикладеного та зважаючи на те, що оскаржуваний договір дарування був укладений без дозволу органу опіки та піклування із порушенням прав неповнолітнього сина, який на той час був залишений фактично без піклування батьків у зв'язку із незаконним засудженням до позбавлення волі його батька та перебування під слідством її - його матері - ОСОБА_2, вважає, що у випадку нікчемності договору дарування має паво на спадщину, що відкрилася після смерті її матері, так як є спадкоємцем першої черги - дочкою померлої ОСОБА_6
Просить поновити строк позовної давності для оскарження договору дарування, визнавши недійсним договір дарування між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, яким 27.01.2004 р. останньому подаровано 2/3 часток будинку за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на 1/3 частину даного будинку, впорядку спадщини після матері.
Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 12 жовтня 2009 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
На це рішення ОСОБА_2 надала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на допущену судом неповноту з’ясування обставин по справі, невідповідність висновків суду матеріалам справи, неправильного застосування норм матеріального права та допущених порушень норм процесуального права.
Вислухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що договір дарування з боку ОСОБА_6 був укладений за її вільним волевиявленням і відповідав її внутрішній волі, а також відповідав вимогам діючого законодавства у зв'язку з чим суд відмовив в задоволенні позову ОСОБА_2
Судова колегія вважає, що такі висновки суду є правильними, обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року з послідуючими змінами та доповненнями “Про деякі питання, які виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України”, Постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року з послідуючими змінами та доповненнями “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності ” та Постанові Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року з послідуючими змінами та доповненнями «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними».
Згідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за заявою осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі надання сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів.
Матеріали справи містять дані про те, що рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 16 липня 2007 р. ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 було оголошено померлою особою у зв'язку з відсутністю і за місцем постійного проживання з 02.06.2004 року
Відповідно до свідоцтва про смерть від 27 липня 2007 року ОСОБА_6 померла у віці 76 років, про що в книзі реєстрації смертей зроблено відповідний запис.
На підстав договору дарування від 27.01.2004 р., який був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Левченком В.Г., ОСОБА_6, що мешкала за адресою: АДРЕСА_1, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно подарувала, а ОСОБА_3 прийняв у дар належні їй на праві приватної власності 2/3 часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, розташованого за зазначеною вище адресою у відповідності до ст.718 ЦК України.
Цей договір підписаний сторонами в присутності нотаріуса, особу сторін, їх дієздатність встановлено, а також належність гр.ОСОБА_6 відчужуваних часток житлового будинку перевірено і зареєстровано в реєстрі під №170.
Судом 1 інстанції правильно зазначено у рішенні, що посвідчення нотаріусом договору здійснено з дотриманням правил, викладених в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004р. №20/5.
Правильні висновки суду 1 інстанції, що договір дарування повністю відповідає вимогам ст.719 ч.2 ЦК України, якою передбачена форма договору дарування нерухомого майна, який укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що всі права, наслідки укладення договору дарування нотаріусом були роз'яснении. На час укладання договору ОСОБА_6 усвідомлювала свої дії та їх наслідки, що відповідає вимогам ст.203 ЦК України і тому відсутні законні підстави для визнання договору дарування недійсним.
Доводи апелянта, що на час укладення договору дарування між власником –ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було порушено права сина позивачки –ОСОБА_8, який на той час був неповнолітнім, посилаючись на Декларацію прав дитини, ст.11 Закону україни «Про охорону дитинства» та ст.265 СК України є беспідставними.
Так, дійсно, принцип 4 Декларації прав дитини наголошує, що держави- учасники зобов'язуються забезпечити дитині захист та турботу, необхідну для його життя, беручи до уваги права та обов'язки його батьків, опекунів та інших осіб, яки несуть за нього відповідальність за законом та з цією метою приймають всі необхідні законодавчи та адміністративні заходи.
Треба звернути увагу, що дані вимоги покладені на батьків, опекунів та інших осіб, які несуть за дитину відповідальність за законом(ст. 3 Конвенції). Як пояснила в суді апеляційної інстанції представник органу опіки та піклування ОСОБА_6 ніколи опекуном свого онука ОСОБА_8 не призначалась.
Крім того, позивач обгрунтовуючи свої позовні вимоги посилалась на ст.265 СК України, вказуючи на те, що баба зобов' язна утримувати своїх неповнолітніх внуків, якщо в них немає матері, батька або якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання, за умови, що баба може надавати матеріальну допомогу.
На час укладання угоди дарування ОСОБА_8 виповнилось 17 років 10 місяців, він проживав разом з батьками, яки не були позбавлені батьківських прав стосовно нього, хоча були під слідством, але були на свободі, під підпискою про невиїзд; опіка та піклування стосовно нього не призначалися, позбавленим батьківського піклувння та безпритульним він не був, що звертаючи увагу на вимоги ст.ст.17,18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.12 Закону України «Про засади соціального захисту безпритульних громадян та дітей позбавлених батьківського піклувння», ст.71 ЦК України, ст.ст.176,177 СК України не дає підстав визнавати ОСОБА_6 зобов'язаною піклуватися майновими правами свого онука.
Тому судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що на час укладання договору дарування не було порушено права неповнолітнього ОСОБА_8
Крім того, діючим законодавством України, що регулює майнові та житлові права неповнолітніх не має вимог до рідних неповнолітнього окрім батьків і не предбачає вимогу бабці виділяти частину своєї власності на користь онуків або іншої рідні.
В якості особи, яка може прийняти спадщину після своєї бабці, ОСОБА_8 знаходиться в 5 черзі спадкоємців, та може спадкувати тільки після смерті спадкоємців передуючих 4 черг.
Судова колегія погоджується з висновком суду 1 інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на 1/3 частину спірного будинку як спадкоємиці після матері, оскільки дані вимоги на законі не грунтуються
Відповідно до ст.308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
При такому положенні судова колегія вважає, що суд всебічно дослідив усі обставини по справі, дав їм належну оцінку, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не має.
Інші доводи апеляційної скарги рішення суду не спростовують.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 304, ст.307п.1 ч.1, ст.308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, судова колегія
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 12 жовтня 2009 року залишити без зміни.
Ухвала суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення
Головуючий –
Судді –