Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22ц-4337/10 Головуючий в I інстанції – Грищенко В.М.
Категорія 57 Доповідач - Кузнєцов В.О.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Приходченко А.П.
суддів - Кузнєцова В.О., Лаченкової О.В.
при секретарі - Кононенка І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську
цивільну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська
на постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2010 року
за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська про стягнення щомісячної соціальної допомоги дітям війни, -
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська (далі УПФУ) про стягнення підвищення до пенсії.
В обґрунтування позову посилалась на те, що має статус дитини війни, у з в’язку з чим згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має право на отримання щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Незважаючи на це у 2006-2009 роках така допомога їй не виплачувалась у належному розмірі, що позивачка вважає неправомірними. Просила суд поновити пропущений строк для звернення до суду з позовом; визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку пенсії, передбаченого ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» за період з 2006 по 2009 рік та зобов’язати відповідача здійснити перерахунок і виплати їй підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 вищезазначеного закону за період з 2006 по 31.12.2009 року з урахуванням сум, які були виплачені за цей період; та зобов’язати відповідача надалі нараховувати та виплачувати підвищення пенсії згідно до Закону в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Постановою від 24 лютого 2010 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська поновив ОСОБА_1 строк для звернення до суду; визнав неправомірною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська щодо нездійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22 травня 2008 року по 31грудня 2009 року включно; зобов'язав УПФ України в Індустріальному районі м.Дніпропетровська здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007року, та з 22.05.2008 року по 31.12.2009 року включно згідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, з урахуванням різниці яка була сплачена в цей період. В іншій частині позову відмовив.
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування постанови та прийняття нової про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.
Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-1У (далі Закон № 2195-1 У) встановлено правовий статус дітей війни, визначено основи їх соціального захисту та гарантовано їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.
Зокрема, ст.1 цього Закону передбачено, що дитина війни - це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Відповідно до ст.6 Закону № 2195-1У дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Дію вказаної норми було зупинено п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007рік» від 19 грудня 2006 року № 489-У, з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом, і ця зупинка в установленому порядку не була визнана неконституційною. Тому суд першої інстанції вірно відмовив в задоволені позовної вимог про зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити надбавку за 2006 рік.
Проте, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», з урахуванням ст. 111 цього Закону, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже в період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року відповідач був зобов'язаний нараховувати та сплачувати підвищення до пенсії в розмірі, встановленому у ст. 6 Закону №2195-1У в редакції закону, яка діяла до 01 січня 2006 року.
Відповідно до положень ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків - 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України «Про прожитковий мінімум», а також Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», згідно ст. 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Частиною 3 статті 4 даного Закону передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Згідно п.п.2 п.41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до ст. 6 Закону №2195-1У на 2008рік, згідно яких дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Згідно ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, іншим учасникам війни - на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Однак, зміни, внесені п.п.2 п.41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. №10-рп/2008, тобто відновлена дія ст.6 Закону №2195-1У в редакції від 18 листопада 2004 року.
Вищенаведені положення закону мають законну силу та не були призупинені на період 2009року.
Щодо розміру вищезазначеного підвищення до пенсії, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про необхідність прийняття у своїх висновках поняття мінімальна пенсія за віком, про яке йдеться в ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки саме це правове визначення застосовується виключно в діях відповідача під час визначення пенсій громадянам та їх призначення.
Положення вказаної статті не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Доводи апеляційної скарги відповідача стосовно того, що відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком як розрахункова величина застосовується лише до правовідносин, що регулюються цим законом, і до такої категорії громадян як діти війни не застосовується - є хибними та спростовані вищенаведеними висновками.
Ці висновки свідчать, що відповідач діяв не у спосіб передбачений чинним законодавством на певний період часу, рішення Конституційного суду не виконував, що стало причиною звернення позивача до суду, а тому його бездіяльність є протиправною.
Враховуючи викладене судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року до 31 грудня 2009 року.
Розглядаючи виниклий спір, суд першої інстанції в досить повному обсязі встановив права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав належну оцінку доказам в їх сукупності. Ухвалене судом рішення відповідає матеріалам справи та вимоги закону.
Інші доводи апеляційної скарги не мають правового значення для вирішення спору і не дають підстав до висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, а зводяться до незгоди з висновками суду по оцінці доказів.
Згідно ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів, належить суду, який оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 ЦПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська відхилити.
Постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Судді :