Справа №2-2649/2010р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 травня 2010 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючої судді Остапенко Н.Г.
при секретарі Шевцовій М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Друга дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на частину домоволодіння в порядку спадкування за законом, –
ВСТАНОВИВ:
Позивач 23 вересня 2009 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на частину домоволодіння в порядку спадкування за законом.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що на підставі свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок, виданого 03 листопада 1989 року на підставі рішення Виконкому Таромської селищної ради народних депутатів за №145/7 від 07 вересня 1989 року, зареєстрованого 03 листопада 1989 року в ДМБТІ в реєстровій книзі за №31, за реєстровим №33, його матері ОСОБА_3 на праві власності належало домоволодіння АДРЕСА_1. Однак вважає, що вона мала право тільки на Ѕ частину зазначеного домоволодіння, оскільки воно було побудовано разом з її чоловіком ОСОБА_4 в період їх зареєстрованого шлюбу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 померла. Відповідно після її смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1.
Спадкоємцями першої черги за законом вказаного спадкового майна після смерті ОСОБА_3 були її чоловік ОСОБА_4, він та його рідна сестра, відповідачка по справі, ОСОБА_2.
ОСОБА_4 прийняв спадщину фактично, оскільки на день смерті проживав та був зареєстрований разом з дружиною, ОСОБА_2 звернулась до Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, а він прийняв спадщину фактично, оскільки за власні кошти поховав матір та взяв ощадну книжку на її ім’я.
Зазначає, що в шестимісячний строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звертався, оскільки по-перше, між ним, його батьком та сестрою була укладена усна домовленість, згідно якої вони повинні були отримати спадщину в рівних частках (по 1/3 частини спадкового майна), по-друге, він проживає в м. Челябінськ в Росії та не мав можливості приїхати та оформити належним чином прийняття спадщини.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 помер.
Відповідно після смерті батька він звернувся до Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, де йому повідомили що ОСОБА_4 за життя отримав свідоцтво про право власності, яким за останнім визнано право власності на 1/2 частку в спільному майні, набутому за час шлюбу, в домоволодінні АДРЕСА_1 та свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 на Ѕ частину спадкового майна.
На підставі цього вважає, що було порушено його право як спадкоємця на отримання належної йому за законом 1/3 частки в спадковому майні.
Таким чином змушений був звернутися до суду та просив встановити факт прийняття ним спадщини після смерті матері ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року; визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від ІНФОРМАЦІЯ_2 року, видане Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, зареєстроване в реєстрі за №2-65 в 1/6 частині спадкового майна (що складає 1/12 частину домоволодіння АДРЕСА_1) після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року; визнати за ним право власності на 1/6 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
В судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_5 позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити їх в повному обсязі.
В судовому засіданні відповідачка позовні вимоги визнала, проти їх задоволення не заперечувала.
В судове засідання третя особа – Друга дніпропетровська державна нотаріальна контора, в особі свого представника, не з’явилась. Про день, місце та час проведення судового засідання сповіщені належним чином. До суду надіслали письмову заяву, в якій просили розгляд справи провести за відсутності їх представника.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідачки, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
В ході судового розгляду встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_3, про що в книзі реєстрації актів про смерть відділом РАГС виконкому Кіровської районної ради м. Дніпропетровська 03 березня 2003 року зроблено запис за №496 (а.с.9).
Після її смерті відкрилася спадщина на домоволодіння АДРЕСА_1, що належало померлій на праві власності на підставі свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок, виданого 03 листопада 1989 року на підставі рішення Виконкому Таромської селищної ради народних депутатів за №145/7 від 07 вересня 1989 року, зареєстрованого 03 листопада 1989 року в ДМБТІ в реєстровій книзі за №31, за реєстровим №33 (а.с.40).
Водночас вбачається, що зазначене домоволодіння було побудоване ОСОБА_3 за час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, з 19 травня 1948 року (а.с.11).
Згідно ж статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (в редакції 1969 року), який був чинним на час виникнення даних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Отже суд приходить до висновку, що домоволодіння АДРЕСА_1 є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та відповідно кожному з подружжя, тобто ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві власності належить по Ѕ частині спірного домоволодіння.
В свою чергу, згідно статті 524 ЦК України (в редакції 1963 року) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
У відповідності до частини 1 статті 529 ЦК України (в редакції 1963 року) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти, дружина і батьки померлого.
Таким чином, як слідує з матеріалів справи, єдиними спадкоємцями першої черги за законом вищевказаного спадкового майна після смерті ОСОБА_3 були чоловік померлої – ОСОБА_4, їх донька – ОСОБА_2 та їх син – позивач по справі ОСОБА_1 (а.с.11,20).
Згідно частини 1 статті 548 ЦК України (в редакції 1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. А відповідно до вимог частини 1 статті 549 ЦК України (в редакції 1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. В свою чергу стаття 525 ЦК України (в редакції 1963 року) визначає, що часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.
11 січня 2001 року ОСОБА_4 звернувся до Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті дружини, на підставі чого 11 січня 2003 року йому було видано свідоцтво про право власності на Ѕ частку в спільному майні, яке складається із спірного по справі домоволодіння, набутому ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за час шлюбу, зареєстроване в КП ДМБТІ 31 січня 2002 року в реєстровій книзі №31 за реєстровим №33 (а.с.12) та свідоцтво про право на спадщину за законом на Ѕ частину спадкового майна після смерті ОСОБА_3, посвідчене Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою ІНФОРМАЦІЯ_2 року, зареєстроване в реєстрі за №2-65 та зареєстроване в КП ДМБТІ 31 січня 2002 року в реєстровій книзі №31 за реєстровим №33 (а.с.13).
Також із заявою про прийняття спадщини після смерті матері звернулась і ОСОБА_2, а отже є такою, яка прийняла спадщину (а.с.35).
Разом з тим, слід зауважити, що хоча ОСОБА_1 у встановлений законодавством шестимісячний строк не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, але, у відповідності до вимог статті 549 ЦК України (в редакції 1963 року), фактично прийняв вказану спадщину, тому як за власні кошти поховав матір та отримав ощадну книжку на її ім’я (а.с.44).
Отже, частка кожного зі спадкоємців в спадщині повинна була скласти по 1/3 частині домоволодіння АДРЕСА_1.
Таким чином, оцінюючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що є всі підстави для встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті його матері ОСОБА_3, визнання частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від ІНФОРМАЦІЯ_2 року, видане Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою в 1/6 частині спадкового майна після смерті ОСОБА_3, оскільки матеріалами справи встановлено, що позивач фактично прийняв спадщину, що також не заперечується відповідачкою, та має право на зазначену частку в спадщині за законом і відповідно за ним належить визнати право власності на 1/6 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Оскільки відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 відбулось до 01 січня 2004 року, суд при вирішенні позовних вимог в цій частині керувався цивільним законодавством в редакції 1963 року.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 524, 525, 529, 535, 548, 549 ЦК України (в редакції 1963 року), ст.ст.15, 57-60, 66, 213-215, 256-259 ЦПК України, суд, –
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ? задовольнити .
Встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 11 січня 2002 року, видане Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, зареєстроване в реєстрі за №2-65 в 1/6 частині спадкового майна (що складає 1/12 частину домоволодіння АДРЕСА_1) після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Н.Г. Остапенко