22.07.21

22-ц/812/1387/21

Провадження № 22-ц/812/1387/21         Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2021 року                                            м. Миколаїв

                                                                                   справа № 488/1890/19

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

       головуючого Данилової О.О.,

       суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О.,

       із секретарем Колосовою О.М.,

переглянувши в апеляційному порядку цивільну справу за заявою

ОСОБА_1

про встановлення факту, що має юридичне значення

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва, ухвалене 4 березня 2021 року суддею Чернявською Я.А. в приміщенні цього ж суду (дата складання повного судового рішення не зазначена),

У С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація.

В заяві  ОСОБА_1  зазначала,  що її син старший солдат  ОСОБА_2  проходив військову службу, а з 4 грудня 2012 року служив за контрактом у 79-ій окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ Збройних Сил України та брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей. 20 січня 2015 року в службовий час, під час виконання бойового завдання на території Донецької області, під час обстрілу Донецького аеропорту з боку російських збройних формувань, ОСОБА_2 - старший сапер інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти отримав тяжкі поранення, від яких загинув на місці.

Посилаючись на те, що її син загинув саме внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України на території Донецької області, ОСОБА_1 просила в порядку окремого провадження встановити юридичний факт загибелі її сина, ОСОБА_2 при виконанні обов`язку військової служби 20 січня 2015 року поблизу м.Донецьку внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Необхідність встановлення цього факту заявник пояснювала бажанням визнати статус її сина, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією та іншими нормами міжнародного права.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 4 березня 2021 року заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Судове рішення мотивовано тим, що факт збройної агресії Росії проти України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а загибелі ОСОБА_2 у певному місці та при певних обставин, під час виконання бойового завдання в ході проведення антитерористичної операції в Луганській та Донецькій областях підтверджена наявними у заявниці документами. Не встановивши перешкод у реалізації ОСОБА_1 тих прав, на захист яких спрямоване звернення з заявою, суд першої інстанції відмовив у її задоволенні.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду скасувати та задовольнити її заяву. Апелянт не погодилась з висновком суду про відсутність підстав для встановлення факту загибелі її сина при виконанні обов`язку військової служби внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, посилаючись на те, що іншого порядку встановлення зв`язку загибелі ОСОБА_2 та військовою агресією Російської Федерації законом не визначено, і цей факт (причинно-наслідковий зв`язок) є індивідуальним, а не загальновідомим фактом. При цьому апелянт посилалась на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14 березня 2018 року (справа №363/2981/16), від 21 березня 2018 року (справа 428/12368\16 ), від 12 вересня 2018 року (справа №755/14659/16) та інш.

В судове засідання апеляційного суду сторони не з`явились. Про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином. Справу розглянуто у відсутності сторін.

Переглянувши справу за наявними в ній та доданими доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог  апеляційної скарги, апеляційний суд не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

В порядку окремого провадження розглядаються встановлюються факти, що мають юридичне значення (частини 1,2 статті 293 ЦПК).

Перелік юридичних фактів, які підлягають судовому встановленню, міститься у частині 1 статті 315 ЦПК.

Проте цей перелік не є вичерпним.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина 2 статті 315 ЦПК).

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються в порядку статті 293 ЦПК за певних умов:

-згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

-чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;

-заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

-встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній (абзац 2 пункту 3 постанови № 5 Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»).

Отже, у судовому порядку встановлюються лише такі факти, які мають юридичні наслідки, тобто від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника, а в судовому порядку встановлення юридичних фактів можливе лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.25 том 1).

Старший солдат ОСОБА_2 в періоди з 23 травня 2014 року по 7 серпня 2014 року, 5 листопада 2014 року по 1 грудня 2014 року, 17 грудня 2014 року по 20 січня 2015 року брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції сектору Д, сектору М на підставі наказу керівника Антитеррористичного центру при Службі безпеки України від 16 червня2014 року № 33/244т (а.с.75 том 1).

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини польова пошта В4174 (по стройовій частині) № 31 від 30 січня2015 року старший солдат ОСОБА_2 , старший сапер інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти, загинув 20 січня 2015 року в службовий час, під час виконання бойового завдання в ході проведення антитерористичної операції в Луганській та Донецькій областях, під час обстрілу Донецького аеропорту з боку незаконних збройних формувань. Від отриманих поранень старший солдат ОСОБА_2 загинув на місті. Смерть настала в результаті ушкодження від військових дій та пов`язана з виконанням обов`язків військової служби (а.с.26 том 1).

В лікарському свідоцтві про смерть № 186 від 22 січня 2015 року, виданого відділом судово-медичної експертизи трупів Дніпропетровського обласного Бюро судово-медичної експертизи на ім`я ОСОБА_2 , в пункті 8 зазначено, що місцем його смерті є м. Донецьк, зона АТО, аеропорт. Датою смерті ОСОБА_2 є ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.87 том 1).

Згідно свідоцтва про смерть, виданого 29 січня 2015 року Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Донецьк Донецької області, Україна. (а.с.90).

ОСОБА_2 нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно), орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеню, нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту», відзнакою «За зразкову службу», почесною відзнакою «Герой Миколаївщини» (а.с.93-97 том 1).

Встановлені обставини свідчать про те, що у позасудовому порядку на підставі виданих документів доведено той факт, що ОСОБА_2 загинув від поранення (механічної асфіксії) у зоні проведення бойових дій на сході України, при виконанні бойового завдання, у ході проведення антитерористичної операції в Луганській та Донецькій областях, а саме під час обстрілу Донецького аеропорту з боку незаконних збройних формувань.

Факт збройної агресії Російської Федерації проти України на Сході країни встановлено рядом нормативно-правових актів. Перелік цих актів з посиланням на їх зміст наведений у мотивувальній частині судового рішення.

Оскільки факт збройної агресії Російської Федерації визначено як національним, так і міжнародним законодавством, тому він є загальновідомим у сенсі статті 82 ЦПК та доведенню не підлягає.

Заявниця ОСОБА_1  посилається на те, що встановлення факту, в тому числі і загальновідомого щодо збройної агресії Російської Федерації на Сході України, недостатньою для реалізації її прав, як матері загиблого. Потрібним є встановлення причинно-наслідкового зв`язку між збройною агресією та смертю ОСОБА_2 .

Проте видані заявниці довідки свідчать про те, що її син загинув про проведенні антитерористичної операції у Донецькій області (АТО).

Антитерористична операція на сході України (АТО) (14 квітня 2014 року - 30 квітня 2018 року) - це комплекс військових та спеціальних організаційно-правових заходів українських силових структур, спрямований на протидію діяльності незаконних російських та проросійських збройних формувань у війні на сході України.

Встановлення взаємозв`язку між антитерористичною операцією на Сході України (АТО) та збройною агресією Російської Федерації на Сході України є наслідком системного аналізу (тлумачення) ряду законодавчих актів, які визначають ознаки таких операції, необхідність та причини її проведення та оцінку характеру дій у цій ситуації іншої держави.

Таке тлумачення законів не може вважатись тим юридичним фактом, який потребує встановленню судом в порядку статті 293 ЦПК.

Виходячи з цього висновку, апеляційний суд не може погодитись з твердженням апелянта про те, що правова позиція, яка висловлена Верховним Судом у постановах від 14 березня 2018 року (справа №363/2981/16), від 21 березня 2018 року (справа 428/12368\16 ), від 12 вересня 2018 року (справа №755/14659/16) та інш., мала бути застосована судом першої інстанції при розгляді цієї справи.

Як вбачається зі змісту вищевказаних постанов, у всіх цих справах встановленню підлягали причини (причинно-наслідковий зв`язок) між переселенням осіб із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією Російської Федерації. Оскільки причини переселення у кожному конкретному випадку могли бути різними (не пов`язаними з певними фактами), то у кожній справі суд мав встановлювати ті чи інші обставини, давати їм оцінку та робити висновки по кожному окремому випадку.

Оскільки у цих справах встановленню підлягали реальні факти (обставини), які спонукали осіб до переселення, а у справі, що розглядається, зв`язок смерті ОСОБА_2 з фактом агресії є лише наслідком тлумачення законів, то правові позиції Верховного Суду у цих справах не можуть бути застосовані до спсрави, що розглядається.

Не спростовує висновків суду першої інстанції і посилання апелянта на те, що факт, на встановленні якого вона наполягає, має для неї юридичне значення, а встановлення його в іншому порядку закон не передбачає, оскільки судом не визначено реальних перешкод для реалізації прав заявника.

Доказів того, що ОСОБА_1 було відмовлено в реалізації її прав через певні обставини, в тому числі недостатність документального підтвердження певних фактів, матеріали справи не містять.

Отже, вірним є основний висновком суду першої інстанції про те, що факт загибелі ОСОБА_2 (при підтвердженні обставин загибелі) саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації не є тим юридичним фактом, який може бути встановлений за правилами статей 293, 315 ЦПК.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц та від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц , а також у постановах Верховного Суду (КЦС) від 16 липня 2020 року у справі № 711/7922/17), від 16 червня 2021 року у справі № 490/8010/19.

Разом з тим, дійшовши вірного висновку по суті заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції помилково вважав, що вищезазначені обставини є підставою для відмови у задоволенні заяви про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Як зазначалось вище, якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, а провадження у справі відкрито, суд закриває провадження (абзац 2 пункту 3 постанови № 5 Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»).

Оскільки суд першої інстанції не звернув належної уваги на вимоги процесуального законодавства, судове рішення підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі за пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК.

Керуючись статтями 374, 377, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 4 березня 2021 року скасувати, провадження у справі закрити за пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Постанова набирає законної сили з дня  прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання  повного судового рішення.

Головуючий                                        О.О.Данилова

Судді:                                                В.В.Коломієць

Н.О.Шаманська

---------------------------------

повну постанову складено 22 липня 2021 року