ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

                                                                РІШЕННЯ

                                                      ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

"22" липня 2021 р.                                                                        справа № 300/1431/21

м. Івано-Франківськ  

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого - судді Гундяка В.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області про зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

05.04.2021 ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) завернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) про зобов`язання до вчинення дій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу нараховано та виплачено суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно, на підставі статті 29 Закону України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (в редакції Закону №553-IX) із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. ОСОБА_1 зазначила, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Тому позивач просила суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити їй суддівську винагороду у розмірі 125 872,24 грн. на підставі п.4.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 з відрахуванням відповідних сум податків і зборів.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

24.05.2021 від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області надійшов відзив на адміністративний позов за №06-03/708/21 від 21.05.2021 року. У відзиві представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила та просила суд відмовити у задоволенні позову. Так зазначила, що за змістом статті 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення. Таким чином, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України положення частин 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на майбутнє, проте фактично визнав їх чинність до ухвалення ним рішення. Таким чином, в період з 18.04.2020 по 28.08.2020 положення частин 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата ОСОБА_1 суддівської винагороди. На думку представника відповідача, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 не поширюється на правовідносини, що виникли до дня його ухвалення та не є підставою для задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши наявні письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити повністю з наступних мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента України від 07.09.2018 за №271/2018 призначено на посаду судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

Як вбачається з копії наказу в.о. голови Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01.06.2012 за №268 ОСОБА_1 прийнято на посаду судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з посадовим окладом згідно штатного розпису, а наказом від 24.09.2018 за №779 допущено до виконання обов`язків з 24.09.2018 року.

Дані обставини згідно частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України доказуванню не підлягають, як такі, що визнаються учасниками справи і у суду немає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Як вбачається з архівної відомості за №538, виплата суддівської винагороди ОСОБА_1 у період з квітня 2020 року по серпень 2020 року включно проводилася із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Внаслідок такого обмеження позивачу було нараховано, але не виплачено суддівської винагороди за спірний період в сумі 125872,10 грн.

Позивач, не погоджуючись з виплатою суддівської винагороди з урахуванням обмежень за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, звернулася до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії, конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Так, за змістом частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини 3 статті 135 даного Закону (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно частини 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивача із цим позовом до суду стало те, що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області у періоді з 18.04.2020 по 27.08.2020 здійснювалося нарахування та виплата позивачеві суддівської винагороди у розмірі меншому, ніж визначено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Дана обставина зумовлена набранням 18 квітня 2020 року чинності Законом №553-ІХ, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті) (частина третя)».

Суд зазначає, що будь-яких змін щодо оплати праці судді (суддівської винагороди) до Конституції України та Закону України «Про судоустрій та статус суддів» не вносилося.

Таким чином, вказаним Законом було визначено розмір заробітної плати (суддівської винагороди) на період дії карантину, при цьому такий розмір суддівської винагороди не узгоджувався із положеннями статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Отже, з 18 квітня 2020 року суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачеві з урахуванням обмежень, встановлених Законом України №553-ІХ від 13.04.2020, що не заперечується відповідачем.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Так, Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону №294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09 липня 2007 року №6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

В рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 також констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року №969/2019.

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина 1 статті 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження, як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

Таким чином, суд зробив висновок, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому суд приймає до уваги те, що застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" суперечить статті 130 Конституції України.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Одночасно суд приймає до уваги, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість застосовувати інші Закони до правовідносин стосовно суддівської винагороди.

Таким чином, в силу приписів ч.3 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, до спірних правовідносин суд застосовує ч. 2 ст. 130 Конституції України, а тому розмір суддівської винагороди належить визначати відповідно до ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» без застосування будь-яких обмежень, що не передбачені таким Законом, та не застосовувати до спірних правовідносин ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

За таких обставин, позивач має право на отримання суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 у розмірі, передбаченому ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а тому викладені в позовній заяві доводи ОСОБА_1 є обґрунтованими.

Аргументи відповідача з приводу того, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 не впливає на спірні правовідносини (що охоплюють період квітень-серпень 2020 року), на переконання суду, не мають правового значення для вирішення цієї справи, оскільки у спірному випадку йдеться не про можливість ретроспективної дії даного рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а про донарахування позивачу не виплаченої суддівської винагороди, розмір якої був обмежений внаслідок прийняття Закону, яким, в силу положень ст.130 Конституції України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів", не може бути врегульований розмір суддівської винагороди.

Суд зазначає, що вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов`язком відповідача і повинно вирішуватися у встановленому спеціальним Законом порядку та розмірі, оскільки наведене є невід`ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.

Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від виконання обов`язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.

Обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі становить порушення вимог ст. 19, 130 Конституції України, ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а державний орган, при виконанні своїх процедур, не повинен мати можливість уникати від виконання своїх обов`язків, тому вимога позивача зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату суддівської винагороди судді підлягає до задоволення.

Як уже зазначено судом вище, відповідно до архівної відомості за №538 про нараховану та фактично виплачену позивачу суддівську винагороду за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року, позивач отримала суддівську винагороду в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що порушене право позивача належить поновленню шляхом зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області провести виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (за винятком днів відпустки), яка була їй нарахована відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, однак не виплачена з урахуванням обмежень встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у сумі 125872,10 грн., з утриманням податків та інших обов`язкових платежів при виплаті.

За таких обставин, суд вважає заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Однак, позивачем при зверненні до суду з даним позовом судовий збір не сплачувався, оскільки остання звільнена від його сплати згідно пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», що підтверджується матеріалами справи, та, як наслідок, розподіл судових витрат на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

На підставі статтей 19, 124, 126, 129-1, 130 Конституції України, ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», керуючись статтями 139, 242-246, 255, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

                                                                  УХВАЛИВ:

позов задовольнити повністю.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській виплатити нараховану суддівську винагороду судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року включно (за винятком днів відпустки) у розмірі 125 872 (сто двадцять п`ять тисяч вісімсот сімдесят дві) грн. 10 коп., з утриманням податків та інших обов`язкових платежів при виплаті.

Згідно ст.255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 );

відповідач: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області (вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76000, код ЄДРПОУ - 26289647).

Суддя                                                                                                                   Гундяк В.Д.