Справа № 22ц-5042/2010 Головуючий у 1 інстанції Сєрікова О.О.
Категорія 5 Доповідач Папоян В.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 травня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого: Рибалко Л.І.
суддів: Папоян В.В., Дем’яносова М.В.
при секретарі: Шуляк Я.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 29 березня 2010 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням у зв’язку з відсутністю у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин.
Відповідач позовні вимоги не визнав та надав зустрічний позов, у якому просив визнати за ним право власності на Ѕ частину спірної квартири, посилаючись на те, що вона була придбана за спільні кошти у період перебування з позивачкою у фактично шлюбних відносинах.
Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 29 березня 2010 року, у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено та задоволено зустрічний позов. Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири.
Не погодившись з рішенням суду позивачка подала апеляційну скаргу, в якої просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не в повному обсязі з’ясовані обставини справи, не враховано, що відповідач не проживав у спрій квартирі понад шість місяців без поважних причин. Посилається на те, що суд безпідставно визнав спірну квартиру спільною власністю та не врахував, що на час її придбання відповідач перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою особою.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та постановити нове по суті позовних вимог.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду частковому скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.
Відповідно до ст. 309 ЦК України підставами для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у фактично шлюбних відносинах з 1996 року по грудень 2009 року, що підтверджується матеріалами справи та поясненнями свідків, яки були опитані у судовому засіданні суду першої інстанції. 27 серпня 2002 року ОСОБА_1 придбала АДРЕСА_1 що підтверджується копією нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу. 26 листопада 2002 року ОСОБА_2 за згодою позивачки вселився у спірну квартиру та зареєструвався за вказаною адресою.
Відповідно до вимог ст. 405 ЦК України члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону, та втрачають право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними та власником житла або законом.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 був вселений у спірну квартиру як члени сім’ї власника житла, за її згодою. ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням на підставі ст.. 72 ЖК України вказувала, що інша сторона не мешкає у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин, вважає, що у зв’язку з цим він втратив право користування жилим приміщенням в спірній квартирі. ОСОБА_2 не заперечував зазначені обставини але пояснював, що змушений був тимчасово мешкати за іншою адресою, оскільки надавав допомогу матері позивачки, яка за віком потребувала такої допомоги. Доказів про те, що відповідач не проживав у спірній квартирі понад встановлений законом строк без поважних причин не надано.
Таким чином відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням на підставі ст.. 72 ЖК України у зв’язку з ї відсутністю за зазначеною адресою понад шість місяців.
Таким чином, суд вирішуючи питання щодо визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, повно і всебічно встановив дійсні обставини, що мають значення для справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав належну оцінку доказам в їх сукупності. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи в частині первісного позову. Рішення суду в цієї частині ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.
Проте, задовольняючі позовні вимоги зустрічного позову, суд виходив з того, що з 1996 року по грудень 2009 року сторони мешкали однією сім’єю та перебували у фактично шлюбних відносинах. Тому, відповідно до ст. 74 СК України, спірна квартира, яка була придбана у цей період, належить їм на праві спільної сумісної власності.
Але з таким висновком суду погодитися неможливо.
Відповідно до п.1 Прикінцевих положень Сімейного кодексу України цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 1 січня 2004 року. Таким чином, на час придбання спірної квартири, тобто на час виникнення правовідносин, зазначена норма Закону не діяла, та суд першої інстанції помилково дійшов до висновку, що її дія розповсюджується на спірні правовідносини. У Кодексі про шлюб та сім’ю України, який діяв на час виникнення правовідносин, зазначена норма була відсутня.
Звертаючись до суду з зустрічним позовом про визнання права власності на Ѕ частину квартири ОСОБА_2 зазначав, що вона є їх спільним майном та як на підставу своїх позовних вимог посилався на ст. 112, 113 ЦК України у редакції 1963 року. Таким чином, спірні правовідносини урегульовані ЦК України у редакції 1963 року та Законом України «Про власність», який діяв на той час. Відповідно до ст.. 17, 18 Закону України «Про власність», який діяв на той час, передбачалось, що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана доказувати те обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, проте суд не може прийняти до уваги посилання ОСОБА_2, що спірне майно є спільної власністю сторін оскільки придбано внаслідок їх спільної праці, так як ні у суді першої інстанції, ні в апеляційному суді ним не надано доказів на обґрунтування своїх позовних вимог.
Тому апеляційний суд приходить до висновку, що позовні вимоги за зустрічним позовом задоволенню не підлягають, а рішення суду в частині визнання права власності на Ѕ частину спірної квартири підлягає скасуванню.
Керуючись вимогами ст. ст. 303, 307, 309, 313, 316 ЦПК України апеляційний суд, -
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 29 березня 2010 року в частині задоволення зустрічного позову скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Судді: