Справа №22-3488/2009

УКРАЇНА

Головуючий у 1 інстанції - Волкова С.Я.

Доповідач - Українець Л.Д.

РІШЕННЯ

Іменем України

17 червня 2009 року    Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва

В складі: головуючого -    Українець Л.Д.

суддів     -    Амеліна В.І., Черненко В.А.

при секретарі     -    Мороз О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про повернення ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» грошової суми, незаконно витребуваної у формі пені та штрафів

встановила:

В листопаді 2008 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» про повернення ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» грошової суми, незаконно витребуваної у формі пені та штрафів.

Мотивувала свої вимоги тим, що кредитним договором №160-01 від 26 липня 2001 року їй була відкрита кредитна лінія для розрахунків за допомогою платіжної картки в сумі 6 700 доларів США на строк 12 місяців.

Відповідач збільшив тіло кредиту і всі розрахунки проводив виходячи із збільшеної суми.

09 вересня 2002 року нотаріусом було вчинено виконавчий напис №5354 і ВДВС Бориспільського міськрайонного управління юстиції було відкрите виконавче провадження.
20 лютого 2003 року. На заставлене нерухоме майно, належне ОСОБА_4, було накладено арешт та майно передано на реалізацію. Після чого вона була змушена виконати вимоги банку.

При цьому сума незаконно нарахованих та витребуваних у неї коштів становить 43 909 грн. 83 коп.3аборгованість по кредитному договору №160-01 від 26 липня 2001 року остаточно була нею погашена 15 вересня 2005 року.

З усіма уточненнями просила визнати дії ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» як кредитора по кредитному договору №160-01 від 26 липня 2001 року такими, що проведені з порушенням її прав як позичальника, зобов'язати відповідача повернути їй 43 909 грн. 83 коп. незаконно витребуваних у формі пені та штрафів, відшкодувати 10 000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2009 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 133 грн. 59 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Зазначила, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме суд першої інстанції посилаючись на те, що вона звернулась з позовом лише 21 листопада 2008 року, пропустивши строк позовної давності, не прийняв до

уваги той факт, що позовна заява нею вже подавалась 23 вересня 2008 року та була передана на розгляд судді Мельник А.В. (справа №2-1036-1/08).

Також в судовому засіданні 23 січня 2009 року був присутній представник відповідача, який не мав повноважень представляти інтереси. Безпідставно суд першої інстанції стягнув з неї судовий збір в сумі 133 грн. 59 коп., бо він сплачений нею в сумі 142 грн., що підтверджується квитанцією.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до рішення суду від 23 січня 2009 року, суд відмовив ОСОБА_1 в задоволені позову, оскільки вона пропустила строк звернення до суду за захистом порушеного права.

При цьому суд зазначив, що позивач не надала жодного доказу, що розмір відкритої за договором №160-01 від 26.07.2001 року кредитної лінії перевищував суму, визначену умовами цієї угоди.

Тобто, суд дійшов висновку, що позивач не надала доказів на підтвердження своїх вимог і при цьому відмовив в задоволені позову в зв»язку з пропуском строку позовної давності.

Такий висновок суду суперечить вимогам закону.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Право на позов у матеріальному сенсі - це можливість отримати захист порушеного права у судовому порядку, тобто право вимагати від суду винесення рішення про захист порушеного права, відповідно дія позовної давності прямо пов"язана з порушенням права.

ОСОБА_1 заявила позов про стягнення з відповідача суми, виплаченої нею на підставі виконавчого напису нотаріуса, посилаючись на те, що така сума є завищеною.

Правовідносини сторін регулюються ст. 50 Закону України «Про нотаріат», якою передбачено, що спір про право, оснований на вчиненій нотаріальній дії, розглядається судом у порядку позовного провадження. Спір про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повність або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядається судом за позовом боржника до стягувана.

Судом першої інстанції встановлено, що днем погашення кредиту ОСОБА_1 слід вважати 15 вересня 2005 року.

На підтвердження своїх доводів щодо спростування рішення суду в частині пропуску нею трирічного строку для звернення до суду, позивач надала суду оригінал позовної заяви, зареєстрований судом 28 серпня 2008 року з посиланням на те, що зазначена позовна заяв була передана на розгляд судді Мельнику А.В. З вини працівників суду, копія позовної заяви з додатками була передана також на розгляд іншому судді Печерського районного суду Умновій О.В.

Своєю ухвалою від 18 вересня 2008 року суддя Мельник А.В.визнав позовну заяву такою, що не подавалась та повернув їй з тих підстав, що вона не надала додатки до позовної заяви, які фактично знаходились з копією позовної заяви, яка була в провадженні судді Умнової О.В.

Ухвалою від 29 вересня 2009 року суддя Умнова О.В. також визнала її позовну заяву такою, що не позадавалася та повернула їй.

Повторно вона направила до суду позов одразу після того, як отримали всі матеріали з суду, а тому вважає, що суд безпідставно відмовив їй в задоволені позову в зв»язку з пропуском строку позовної давності.

Колегія суддів, проаналізувавши надані докази, приходить до висновку, що у суду не було правових підстав, щодо відмови позивачу в задоволені позову в зв»язку зі строком його пропуску, оскільки судом не встановлено, що право позивача було порушене та підлягало захисту.

При вирішення питання щодо поновлення строку позивачу на звернення до суду, суд не перевірив доводи позивача про роз»єднання однієї і тієї ж позовної заяви, реєстрації її двічі і передачі на розгляд двом суддям одночасно.

З огляду на викладене рішення суду не можливо визнати законним та обґрунтованим і воно підлягає скасуванню.

Судом апеляційної інстанції перевірено доводи позивача щодо порушеного її права відповідачем та встановлено наступне.

26.07.2001 року між АППБ «Аваль», правонаступником якого є ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено Кредитний договір №160-01, яким кредитор відкрив позичальнику на спеціальних картковий рахунок на строк 12 місяців кредитну лінію для розрахунків за допомогою платіжної картки в сумі 6 700 доларів США (п. І.І., 1.2,1.4 договору).

За домовленістю сторін умови надання та забезпечення кредиту були визначені розділом 2 договору; процентна ставка за користування кредитною лінією визначена п.1.5 договору; зобов'язання, які взяв на себе позичальник, містяться у розділі 5 договору; зобов'язання кредитора - у розділі 4 договору.

Відповідно до п.9.1 договору такий набуває чинності з часу відкриття позичальнику кредитної лінії та діє до часу повного погашення позичальником кредитної заборгованості розміру суми використаної кредитної лінії, відсотків за користування, штрафів та пені).

Надані суду документи свідчать про те, що при укладенні кредитного договору  ОСОБА_1 було проінформовано про всі його істотні умови, спосіб та терміни погашення кредиту, розмір та терміни сплати процентів та інших платежів що позивачем не оспорюється.

09 вересня 2002 року за реєстровим №5354 приватним нотаріусом Кондратенко МЛ. було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на майно, що належало ОСОБА_6 Це майно було передано в заставу АППБ «Аваль» на підставі договору застави, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Кузьміченком А.П. 26 липня 2001 року за реєстровим №3357 в забезпечення виконання зобов»язань ОСОБА_1 по кредитному договору №160-01 від 26 липня 2001 року.

ОСОБА_1 підтвердила, що позов про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає частковому виконанню не заявляла.

На підтвердження своїх доводів про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса, позивач надала суду власний розрахунок.

На спростування доводів ОСОБА_1 про те, що нотаріусу буди надані достовірні дані її заборгованості на підставі яких нотаріус в і вчинив нотаріальний напис, представник відповідача надав суду повний розрахунок наданих позивачу кредитних коштів, нарахованих відсотків, рух коштів. З наданих документів вбачається, що сума кредиту була перерахована позивачу відповідно до умов договору.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Положенням ч.2 ст.59 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами по даній справи можуть бути лише платіжні документи. Позивач не зазначила жодного доказу, який свідчив би про те, що вона не отримувала цих коштів та, що діями відповідача їй спричинена моральна шкода.

З огляду на викладене в задоволені позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись ст.50 Закону України «Про нотаріат»ст.ст. 303,304,307,309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення.

ОСОБА_1 в задоволені позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з часу його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.