АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 березня 2010 року
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого – Коваленка Є.П.
суддів - Римар Т.М., Лекан І.Є.
за участю прокурора – Семенця О.А.
засудженого – ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Лановецького районного суду від 30 листопада 2009 року, -
Цим вироком
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Угода Волинського району Кіровоградської області, зареєстрованого в с. Кир’яківка Миколаївського району Миколаївської області, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_4, неодруженого, непрацюючого, раніше судимого:
- 25 січня 1985 року Миколаївським районним судом Миколаївської області за ч.3 ст.140, ст.46-1 КК України (в редакції 1960 року) до 3 років позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку терміном на 1 рік;
- 24 лютого 1986 року Центральним районним судом м. Миколаїв за ч.2 ст.142, ст.43 КК України (в редакції 1960 року) до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна;
- 27 серпня 1993 року Миколаївським районним судом Миколаївської області за ч.3 ст.140 КК України (в редакції 1960 року) до 3 років позбавлення волі;
- 22 травня 1997 року Центральним районним судом м. Миколаїв за ч.2 ст.141, ст.26 КК України (в редакції 1960 року) до 5років позбавлення волі;
- 3 червня 2004 року Корабельним районним судом м. Миколаїв за ч.2 ст.187, ст.69 КК України до 4 років позбавлення волі;
- 14 липня 2008 року Рівненським міським судом Рівненської області за ч.2 ст.187, ч.1 ст.71 КК України до 7 років 2місяців позбавлення волі, -
засуджено за ч.2 ст.186 КК України на 4 роки позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного вироком Лановецького районного суду від 30 листопада 2009 року, частково приєднано не відбуте покарання за вироком Рівненського міського суду від 14 липня 2008 року у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією Ѕ належного йому майна і остаточно призначено ОСОБА_1 покарання 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією Ѕ належного йому майна.
Міру запобіжного заходу засудженому ОСОБА_1 залишено без змін – тримання під вартою.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з 10 листопада 2007 року.
Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 700 грн.
Вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним та засудженим за те, що:
- 28 вересня 2007 року близько 1 год. в м. Ланівці на вул. Грушевського поблизу будинку №26 з метою відкритого заволодіння чужим майном підійшов до ОСОБА_2, штовхнув його в спину, внаслідок чого той впав на асфальтне покриття вулиці, а ОСОБА_1 заламав йому руки за спину та відкрито заволодів грошима потерпілого в сумі 400 грн. та мобільним телефоном марки “Самсунг – х 200”, чим заподіяв ОСОБА_2, матеріальну шкоду на суму 700 грн.;
- 6 жовтня 2007 року близько 23 год., будучи в стані алкогольно сп’яніння, перебуваючи на вул. Тернопільській в м. Ланівці, з метою відкритого викрадення чужого майна, підійшов до неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і, застосувавши до ОСОБА_3 насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров’я, що виразилось в нанесенні декількох ударів кулаком правої руки в область обличчя та грудної клітки, заподіяв їй легкі тілесні ушкодження, та відкрито заволодів її мобільним телефоном марки “Соні еріксон” вартістю 1 000 грн., після чого з місця злочину скрився.
В апеляції та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_1 просить вирок суду скасувати, а справу повернути на додаткове розслідування. Стверджує, що злочинів, за які його засуджено, не вчиняв, кримінальна справа щодо нього сфальсифікована органами слідства, вирок суду вважає незаконним, таким, що винесений з порушенням норм КПК України. Зазначає, що немає жодних доказів на підтвердження його вини, окрім показів учасників судового розгляду, які вони давали під тиском слідчих. Вказує, що не знайдений та не допитаний ОСОБА_5 - особа яка продала викрадений у ОСОБА_3 телефон, слідчим не проведено відтворення обстановки та обставин події, очних ставок.
Заслухавши суддю-доповідача, засудженого ОСОБА_1, який підтримав подану апеляцію та просить вирок суду скасувати, а справу направити на додаткове розслідування, міркування прокурора про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції в частині засудження ОСОБА_1 за ч.2 ст.186 КК України та необхідність зміни вироку в порядку ст.365 КПК України в частині призначення йому покарання за сукупністю злочинів, оскільки суд помилково застосував положення ст.71 КК України замість положень ч.4 ст.70 КК України, а також відсутність підстав для задоволення поданої апеляції, розглянувши матеріали кримінальної справи та обговоривши викладені в апеляції та доповненнях до неї доводи, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає до часткового задоволення: а вирок суду в частині засудження ОСОБА_1 по епізоду відкритого викрадення майна у ОСОБА_2 – скасуванню з направленням справи в цій частині на додаткове розслідування, а в частині призначеного покарання за сукупністю злочинів - зміні в порядку ст.365 КПК України.
Висновки суду про винність ОСОБА_1 у вчиненні відкритого викрадення майна у ОСОБА_3 за обставин, встановлених судом, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені дослідженими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами, якими спростовуються, наведені засудженим в апеляції та доповненнях до неї доводи про те, що кримінальна справа щодо нього сфальсифікована, даного злочину він не вчиняв, доказів його вини не має, крім показів учасників процесу, які вони давали під тиском слідчих.
Дані доводи засудженого є безпідставними.
Будь-яких даних, які б свідчили про те, що на потерпілу ОСОБА_3 та свідків чинився тиск працівниками органів дізнання та слідства чи судом у справі не встановлено. Таких даних не навів і засуджений ні в апеляції та доповненнях до неї, ні під час апеляційного розгляду справи.
Підстав сумніватись у достовірності доказів, на які послався у вироку суд першої інстанції в обґрунтування вини ОСОБА_1 по епізоду відкритого викрадення ним майна у потерпілої ОСОБА_3, немає, а тому суд першої інстанції обґрунтовано послався на них у вироку.
Цими доказами винність ОСОБА_1 у вчиненні даного злочину доведена повністю, а тому доводи засудженого про фальсифікацію справи в цій частині є надуманими.
Так, з показів потерпілої ОСОБА_3 під час судового розгляду справи та впродовж досудового слідства вбачається, що 6 жовтня 2007 року близько 23 год. в м. Ланівці по вул. Тернопільській, коли вона поверталась з ОСОБА_4 додому, біля них неодноразово проходив високий чоловік, одягнений в короткуваті “комуфляжні” штани та довге пальто. Біля стадіону даний чоловік, наніс їй удар по голові, від якого вона впала та почала кричати. Невідомий чоловік наніс їй ще декілька ударів в голову та по руках і обшукував кишені. Також ОСОБА_3 пояснила, що вона повернулась на місце вчинення злочину з ОСОБА_7, де вони шукали її телефон, але не знайшли, тоді вона зрозуміла, що телефон в неї викрадений. Потерпіла ствердила, що ОСОБА_1 є саме тим чоловіком, який напав на неї та пограбував.
З досліджених судом показань свідка ОСОБА_4, даних нею під час досудового слідства видно, що 6 жовтня 2007 року близько 23 год. в м. Ланівці по вул. Тернопільській вона поверталась додому разом з ОСОБА_3, повз них декілька разів пройшов невідомий чоловік. Свідок звернула увагу на те, що вказаний чоловік був одягнений у довге пальто та “комуфляжні” штани, які були на нього короткуваті. В подальшому невідомий чоловік підійшов до них та нічого не кажучи наніс удар кулаком в голову потерпілій ОСОБА_3, від чого вона впала на землю. Після чого свідок відбігла в сторону та втекла додому (т.1 а.с.34).
З протоколів пред’явлення особи для впізнання вбачається, що серед пред’явлених осіб для впізнання потерпіла ОСОБА_3 та свідок ОСОБА_4 вказали на засудженого ОСОБА_1, як на особу, яка 6 жовтня 2007 року відкрито заволоділа майном ОСОБА_3 В ході проведення впізнання заяв, доповнень, клопотань від учасників та понятих не поступало (т.1 а.с.66-69,71-74).
Показання потерпілої ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_1 вчинив пограбування з застосуванням до неї насильства, підтверджується висновком експерта, згідно якого, у ОСОБА_3 виявлені синці лівої половини чола та лівої лобно-скроневої ділянки, нижньої повіки правого ока, правої вушної раковини, правих передпліччя та кисті, лівого стегна, синець правої виличної, що поширюється на щічну ділянку, синець спинки та садна лівого крила носа, подряпини лівого передпліччя, що відносяться до легких тілесних ушкоджень (т.1 а.с.63-64).
Достовірність показаннь потерпілої ОСОБА_3 підтверджена й іншими об’єктивними доказами.
Так, з показань, даних свідком ОСОБА_7 слідує, що в жовтні 2007 року вночі він допомагав ОСОБА_3 шукати телефон, однак не знайшов. Вона йому розповіла, що на неї здійснив напад невідомий чоловік та забрав її мобільний телефон.
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні ствердив, що в жовтні 2007 року він перебував на чергуванні. Під час розмови з ОСОБА_3, відносно якої був здійснений грабіж, він набрав з свого телефону номер її мобільно телефону, який у неї відкрито викрав грабіжник. На дзвінок відповів чоловік з російським акцентом, голос засудженого та того чоловіка, який відповів на його дзвінок, подібні.
З показань свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 вбачається, що ОСОБА_1 у вересні – жовтні 2007 року гостював у них в смт. Ланівці, а 6 жовтня 2007 року його розшукували працівники міліції і він втік з смт. Лановець.
Крім того, дані свідки ствердили, що 6 жовтня 2007 року, тобто, в день, коли було вчинено злочин стосовно ОСОБА_3, ОСОБА_1 був одітий в “комуфляжні” штани, які були короткуваті на нього.
З показів потерпілої ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_4 вбачається, що грабіжник був одітий в “комуфляжні” штани, які були короткуваті на нього. Наведені покази в їх сукупності підтверджують, що грабіжником був саме ОСОБА_1
З показів свідка ОСОБА_10 видно, що 6 жовтня 2007 року вона була на весіллі, близько 23 год. чи пізніше їй сказали, що на вулиці її чекає брат. Коли вона вийшла, то побачила ОСОБА_1, який був у нетверезому стані. В той вечір ОСОБА_1 був одітий в плямисті “комуфляжні” штани та синій піджак. Вони разом пішли додому та лягли спати. Коли в 1 год. ночі приїхали працівники міліції, ОСОБА_1, який ліг спати в іншу кімнату, вже не було, він втік.
З показань свідка ОСОБА_12 вбачається, що ОСОБА_1 є її племінником, він гостював у неї в м. Ланівці до жовтня 2007 року. 6 жовтня 2007 року засуджений був одітий в плямисті “комуфляжні” короткуваті штани та синій піджак. Свідок зазначила, що на дворі в них є шафа, де зберігається одяг її померлого чоловіка. ОСОБА_1 мав можливість одягнути пальто її чоловіка.
Свідок ОСОБА_11 в своїх поясненнях зазначив, що засуджений, коли був в гостях, то носив його одяг, який засудженому був короткуватий.
З протоколу вилучення вбачається, що 23 листопада 2007 року мобільний телефон марки “Соні еріксон”, належний ОСОБА_3, вилучено працівниками міліції у ОСОБА_14 (т.1 а.с.22).
З показань свідка ОСОБА_15 вбачається, що даний телефон він придбав для дочки в кіоску у ОСОБА_16 на базарі в м. Рівне. Від працівників міліції йому стало відомо, що даний телефон ОСОБА_16 продав ОСОБА_5
Свідок ОСОБА_17 в суді I-ї інстанції пояснив, що він є батьком ОСОБА_5, який три роки тому поїхав на заробітки та на даний момент відсутні відомості про нього. Про викрадений телефон він нічого не знає.
З наявної у справі відповіді на доручення №1400 від 30 листопада 2007 року, вбачається, що в ході усного опитування ОСОБА_5 встановлено, що телефон марки “Соні еріксон” він придбав у чоловіка на ім’я ОСОБА_5 у м. Рівне за 350 грн. Також ОСОБА_5 пояснив, що чоловік, який продав йому вказаний телефон був високого зросту, віком біля 40 років, волосся чорне коротке. Говорив даний чоловік із акцентом характерним для мешканців південних областей, вживав у розмові російські слова (т.1 а.с.20).
Згідно пояснень ОСОБА_1 після того, як 6 жовтня 2007 року його розшукували працівники міліції, він виїхав з смт. Ланівці в м. Рівне.
З урахуванням зібраних доказів, суд першої інстанції обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винним у вчинені відкритого викрадення майна у ОСОБА_3
Що стосується посилання засудженого на те, що слідчим не було проведено з ним відтворення обстановки та обставин події, то воно є безпідставним, оскільки згідно ст.194 КПК України відтворення обстановки та обставин події проводиться з метою перевірки та уточнення результатів допитів. Як вбачається з матеріалів справи, засуджений ОСОБА_1 впродовж всього досудового слідства відмовлявся від дачі показів по справі.
Колегія суддів критично оцінює показання засудженого ОСОБА_1 стосовно заперечення ним факту вчинення грабежу 6 жовтня 2007 року стосовно ОСОБА_3, та розцінює їх, як форму захисту і бажання уникнути кримінальної відповідальності за вчинення цього злочину, оскільки досліджені судом докази та їх аналіз спростовують твердження засудженого про те, що даного злочину, він не вчиняв.
Разом з тим, викладені в апеляції та доповненнях до неї доводи засудженого ОСОБА_1 про відсутність у справі достатніх доказів його вини у вчиненні відкритого викрадення майна у ОСОБА_2 є обґрунтованими.
Відповідно до ст.22 КПК України прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, зобов’язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого.
Згідно ст.323 КПК України вирок суду має бути законним та обґрунтованим.
Дані вимоги закону в частині визнання винним та засудження ОСОБА_1, по епізоду відкритого заволодіння 28 вересня 2007 року майном потерпілого ОСОБА_2 належно не виконанні.
Обґрунтовуючи обвинувачення ОСОБА_1 по даному епізоду, органи слідства та суд I-ї інстанції зіслались на показання потерпілого ОСОБА_2, що він може опізнати нападника, так як бачив його обличчя в світлі від ліхтаря та вікон будинків, а також на протокол пред’явлення особи для впізнання та покази свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19
В той же час, свідки ОСОБА_18 та ОСОБА_19 очевидцями події не були, особи, яка пограбувала ОСОБА_2, не бачили, про події, що мали місце 28 вересня 2007 року, їм відомо зі слів потерпілого ОСОБА_2
Щодо показань потерпілого ОСОБА_2, то даючи пояснення 28 вересня 2007 року та під час допиту в якості потерпілого 12.10.2007 року останній стверджував, що незнайомець, який напав на нього, був одітий в темні штани та світлий светр і відкрито викрав у нього мобільний телефон та гроші в сумі 400 грн. купюрами по 50 грн. і можливо ще 10 грн. дрібними купюрами (т.1 а.с.94-95, 103-104).
В той же час, в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 дослівно пояснив: “…мене хтось штовхнув досить професійно, поки встав, отямився і в останній момент побачив силует фігури, впізнаю підсудного, але сто процентів гарантії не даю. Цивільний позов не заявляю, бо не впевнений, що то точно підсудний, не знаю до кого…”. Крім того, ОСОБА_2 пояснив, що нападник був одітий в чомусь темному, куртка була темного чи рижого кольору та, що у нього було відкрито викрадено телефон і 360 грн. (т.2 а.с.89).
Таким чином, між показаннями ОСОБА_2 під час слідства та в судовому засіданні є суттєві розбіжності.
Більше того, показання потерпілого ОСОБА_2 в судовому засіданні, ставить під сумнів достовірність такого доказу, як впізнання цим потерпілим ОСОБА_1 під час досудового слідства, яким обґрунтовується обвинувачення засудженого по епізоду грабежу 28 вересня 2007 року, і можливість використання цього доказу в обґрунтування висновків суду щодо винності ОСОБА_1 у вчиненні цього злочину.
Дане впізнання не може розглядатись, як безспірний доказ по справі, так як воно не узгоджується з показаннями ОСОБА_2 в судовому засіданні.
З пояснень ОСОБА_2 під час досудового слідства вбачається, що “він був добре п’яний” (т.1 а.с.94-95). Про те, що на момент пограбування він перебував в стані алкогольно сп’яніння ОСОБА_2 підтвердив і в судовому засіданні. З врахуванням наведеного достовірність показань потерпілого мала б належно бути перевірена органами слідства.
Крім того, згідно показань потерпілого подія мала місце 28 вересня 2007 року біля 1 год. ночі, тобто в темну пору доби на вулиці, яка не дуже добре освітлюється. Особу, яка на нього напала, він бачив у світлі з вікон будинків та ліхтаря. Після того, як нападник його штовхнув, він впав, а коли піднявся, то цей чоловік був за 10-15 метрів від нього.
Однак, відтворення обстановки та обставин події з участю потерпілого на предмет того чи міг він бачити обличчя особи в 1 год. ночі в світлі вікон та від ліхтаря на відстані 10-15 м. не проводилось.
Також не проводилась ставка віч-на-віч потерпілого з ОСОБА_1
Органами слідства не було вжито будь-яких заходів для перевірки показань потерпілого.
Так, ОСОБА_2 стверджував, що неподалік місця події стояв білий автомобіль, в якому було декілька осіб, однак ці особи не встановлені та не допитані, а також в ході досудового слідства не допитані мешканці будинків, які розташовані поблизу місця події.
Таким чином зі справи не вбачається, що органи слідства вжили всіх необхідних заходів для зібрання доказів.
Суд, незважаючи на суперечності у показаннях потерпілого, погодився з пред’явленим органами слідства обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні відкритого викрадення майна у ОСОБА_2
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне вирок суду в частині визнання винним та засудження ОСОБА_1 по епізоду відкритого викрадення майна ОСОБА_2 скасувати, а справу в цій частині направити на додаткове розслідування.
При новому розслідуванні слід усунути неповноту та неправильність досудового слідства, зазначені в мотивувальній частині ухвали, вжити всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, доказам у справі дати належну оцінку і, залежно від установленого вирішити питання щодо винності особи у вчиненні злочину.
Злочинні дії ОСОБА_1 кваліфіковані судом за ч.2 ст.186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, вчинене повторно.
Не дивлячись на те, що вирок суду в частині засудження ОСОБА_1 по епізоду відкритого викрадення майна у ОСОБА_2 підлягає скасуванню, кваліфікацію його дій за ч.2 ст.186 КК України слід визнати правильною та залишити без змін, оскільки 3.06.2004 року ОСОБА_1 був засуджений Корабельним районним судом м. Миколаїв за ч.2 ст.187 КК України і дана судимість не погашена, а отже в його діях наявна така кваліфікуюча ознака, як повторність.
Щодо покарання, то воно призначено ОСОБА_1 у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.2 ст.186 КК України. Підстав для пом’якшення покарання з застосуванням ст.69 КК України, тобто призначення покарання нижче найнижчої межі, передбаченої санкцією ч.2 ст.186 КК України, колегія суддів, враховуючи особу ОСОБА_1, який неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення тяжких умисних злочинів, не вбачає.
Разом з тим, призначаючи покарання за сукупністю злочинів, суд помилково застосував положення ч.1 ст.71 КК України замість положень ч.4 ст.70 КК України, чим порушив вимоги закону, а тому в порядку ст.365 КПК України вирок в цій частині підлягає зміні.
Відповідно до вимог ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків призначається покарання засудженому в разі, якщо він вчинив новий злочин після постановлення попереднього вироку, але до повного його відбуття.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 14 липня 2008 року був засуджений Рівненським міським судом Рівненської області за ч.2 ст.187, ч.1ст.71 КК України на 7 років 2 місяці позбавлення волі з конфіскацією Ѕ частини його майна.
Після постановлення цього вироку було встановлено, що ОСОБА_1 винен ще й в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення вищезазначеного вироку, а саме – відкритому викраденні майна ОСОБА_3, яке він скоїв 6 жовтня 2007 року.
Відповідно до ч.4 ст.70 КК України, якщо після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, то покарання йому призначається за правилами, передбаченими в ч.ч.1-3 ст.70 КК України, а саме: при сукупності злочинів суд, призначивши покарання за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного або часткового складання призначених покарань. До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини вчиненні яких особу було визнано винною.
Крім того, відповідно до вимог ч.4 ст.70 КК України в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком.
Оскільки ОСОБА_1 вчинив відкрите викрадення майна у ОСОБА_3 6 жовтня 2007 року, тобто до постановлення вироку Рівненським міським судом від 14 липня 2008 року, Лановецьким районний суд повинен був призначити йому покарання за правилами, передбаченими ч.4 ст.70 КК України, а не ч.1 ст.71 КК України.
За вироком вищевказаного Рівненського суду від 14 липня 2008 року, строк відбування покарання у вигляді позбавлення волі, призначеного ОСОБА_1 за ч.2 ст.187,ч.1 ст.71 КК України, постановлено рахувати з 10 листопада 2007 року.
По даній справі, яку розглядав Лановецьким районний суд, ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту згідно наявної у справі постанови суду 9 лютого 2009 року (т.1 а.с.60).
Таким чином, з 10 листопада 2007 року по 8 лютого 2009 року включно ОСОБА_1 відбував покарання за вироком Рівненського міського суду від 14 липня 2008 року.
А тому, відповідно до вимог ч.4 ст.70 КК України, необхідно в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів зарахувати відбуте ОСОБА_1 покарання за ч.2 ст.187, ч.1 ст.71 КК України за вироком Рівненського міського суду від 14 липня 2008 року – з 10 листопада 2007 року (дня взяття під варту по цій справі) по 8 лютого 2009 року включно, оскільки 9 лютого 2009 року він був взятий під варту Лановецьким районним судом по другій кримінальній справі.
Строк відбуття покарання, призначеного за сукупністю злочинів, обчислюється особі з моменту обрання їй запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у другій справі.
Таким чином, строк відбуття покарання ОСОБА_1 за вироком Лановецького районного суду від 30 листопада 2009 року слід рахувати з 9 лютого 2009 року.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.356, 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляцію засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вирок Лановецького районного суду від 30 листопада 2009 року стосовно ОСОБА_1 в частині засудження його за ч.2 ст.186 КК України по епізоду відкритого викрадення майна 28 вересня 2007 року у ОСОБА_2 та в частині стягнення в його користь з засудженого 700 грн. скасувати і в цій частині справу направити прокурору Лановецького району для проведення додаткового розслідування.
Вважати ОСОБА_1 засудженим за ч.2 ст.186 КК України до 4 років позбавлення волі по епізоду відкритого викрадення майна 6 жовтня 2007 року у потерпілої ОСОБА_3
В порядку ст.365 КПК України цей же вирок в частині призначення покарання за сукупністю злочинів та дати, з якої слід рахувати строк відбуття покарання, змінити:
- виключити з вироку посилання суду на застосування ч.1 ст.71 КК України;
- на підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю вчинених злочинів, передбачених ч.2 ст.186 КК України (за вироком Лановецького районного суду від 30 листопада 2009 року) та ч.2 ст.187, ч.1 ст.71 КК України (за вироком Рівненського міського суду від 14 липня 2008 року), визначити ОСОБА_1 шляхом часткового складання призначених покарань остаточне покарання 7 (сім) років 3 (три) місяці позбавлення волі з конфіскацією Ѕ частини майна, яке належить засудженому на праві власності;
- строк відбуття даного покарання рахувати засудженому з 9 лютого 2009 року;
- зарахувати в строк основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів відбуте засудженим ОСОБА_1 покарання за вироком Рівненського міського суду від 14 липня 2008 року, а саме - з 10 листопада 2007 року по 8 лютого 2009 року включно.
У решті вирок залишити без зміни.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
з оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області Римар Т.М.