Справа № 22ц-3047/2010 рік                     Головуючий 1 інстанції Клименко В.П. Категорія: 5                             Доповідач Папоян В.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

21 травня 2010 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого:       Рибалко Л.І.

суддів:       Папоян В.В., Дем’яносова М.В.

при секретарі: Шуляк Я.Г.    

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Докучаєвського  міського суду Донецької області від 4 лютого 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл спільного майна -    

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про розподіл спільного майна подружжя, на обґрунтування якого зазначав, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 ними було придбано спірне майно на загальну суму 33400 грн. Просив провести розподіл сумісного майна та визнати за ним право власності на наступне майно: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 вартістю 19 250 грн., електрорубанок - 260 грн., свердлильний пристрій - 90 грн., пристрій деревообробний – 450 грн., станок універсальний деревообробний - 800 грн., станок шипорізний - 250 грн., слюсарний інструмент - 400 грн., запчастини на автомобіль - 600 грн.  

Відповідачці залишити причіп до автомобіля вартістю 4600 грн., кутовий диван - 2500 грн., кухонний куток - 930 грн., комплект меблі кухонної - 1100 грн., телевізор «Супра» - 1100 грн., килим 2х3 м - 380 грн., килим 2х1,5 м - 330 грн., підлогове покриття - 360 грн. Та стягнути з неї на його користь 5390 грн. що складає Ѕ частину грошових коштів, сплачених ним після розірвання шлюбу на погашення боргу, що було узято на придбання спірної квартири.

Відповідачка позовні вимоги не визнала посилалась на те, що позивачем зазначено не все майно та невірно зазначена вартість спільного майна. Зазначала, що під часу ними також було придбано: автомобіль «Бургузин» вартістю 40 000 грн., який перебуває на обліку в м.Новочеркаськ Ростовської області РФ, стіл письмовий – 80 грн., радіотелефон - 700 грн., телефон – 400 грн., мобільний телефон – 500 грн. Загальна вартість майна складає 65 350 грн. Звернулась до суду з зустрічним позовом, просила залишити їй квартиру вартістю 20 000 грн., кутовий диван – 1500 грн., набір кухонної меблі – 900 грн., килим 2х1,5 м -180 грн., напільне покриття – 180 грн., на загальну суму 23 410 грн. Решту майна залишити за ОСОБА_1, стягнувши з нього на її користь різницю між належними сторонами частками у сумі 18630 грн.

Крім того, просила стягнути на її користь грошові кошти які надавалися її матір’ю ОСОБА_3 на придбання та ремонт спірної квартири у сумі 3000 грн. та 500 доларів США.

Рішенням Докучаєвського міського суду Донецької області від 4 лютого 2010 року позовні вимоги про розподіл сумісного майна подружжя задоволено частково. Визнано за сторонами право власності на спірну квартиру по Ѕ частині та залишено її у спільній частковій власності. Виділено ОСОБА_1 електрорубанок та свердлильний пристрій та стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 Ѕ частку їх вартості у сумі 175 грн.  Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію Ѕ частки витрат на придбання квартири в сумі 5005 грн. В решті позову відмовлено.

    В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду змінити. Визнати за ним право власності на ѕ квартири та виділити йому електрорубанок, свердлильний пристрій, пристрій деревообробний, станок універсальний деревообробний, станок шипорізний, слюсарний інструмент, запчастини на автомобіль. На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається, що рішення суду постановлено з порушенням вимог матеріального та процесуального права. Судом не в повному обсязі з’ясовані обставини справи, тому вважає, що рішення суду в цієї частині є необґрунтованим та незаконним.

ОСОБА_2 також надала апеляційну скаргу в якої просить рішення суду в частині розподілу автомобіля, квартири і відмови у стягненні на її користь грошових коштів отриманих від ОСОБА_3 на придбання та ремонт квартири, скасувати. Ухвалити нове яким ці її позовні вимоги задовольнити та у задоволенні  позову ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на спірну квартиру відмовити.

    В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник просили апеляційну скаргу задовольнити, проти доводів апеляційної скарги іншої сторони заперечували. Просили рішення суду скасувати та постановити нове по суті позовних вимог.

    В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та її представник доводи своєї апеляційної скарги підтримали, проти доводів апеляційної скарги іншої сторони заперечували. Просили рішення суду скасувати та постановити нове по суті позовних вимог.

    Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково, рішення суду частковому скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Відповідно до ст. 309 ЦК України підставами для скасування рішення суду і  ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції було встановлено, що з 1986 року по 19 грудня 2006 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Під час перебування у шлюбі ними було придбано спірне майно, у тому числі: квартиру, що підтверджується договором купівлі-продажу від 31 березня 2006 року, який посвідчено приватним нотаріусом Докучаєвського міського нотаріального округу, електрорубанок вартістю 260 грн., свердлильний пристрій – 90 грн., пристрій деревообробний настільний побутовий - 450 грн., станок універсальний деревообробний – 800 грн., станок шипорізний – 250 грн., слюсарний інструмент -400 грн., запчастини на автомобіль – 600 грн., вартість яких сторонами не спростовувалась.  

Крім того, сторонами у той же час було придбано причіп до автомобіля НОМЕР_1, кутовий диван, кухонний куток, комплект меблі кухонної, телевізор «Супра», килим 2х3 м, килим 2х1,5 м, підлогове покриття, але згоди по оцінки цього майна сторони не дійшли, від його оцінки експертом відмовились.

Та 26 квітня 2003 року ОСОБА_1 за 95 000 руб. в м.Новочеркаську Р.Ф. було придбано автомобіль марки ГАЗ 2217 «Бургузин», що підтверджується копією договору купівлі-продажу.

Відповідно до ст.ч.3 ст. 368 ЦК України і 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу належить дружині і чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку, доходу. Відповідно до ст. 61 СК України об’єктом спільної сумісної власності може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

З матеріалів справи убачається, що під час перебування у шлюбі подружжям було придбано квартиру АДРЕСА_1, за таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, та відповідно до ст. 69 СК України, якою передбачено право дружини і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, сторони мають право на рівні частки.

Відповідно до п 25. Постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

Оскільки жоден із подружжя не вчинив таких дій, а спірна квартира не може бути реально поділена між ними відповідно до їх часток, суд першої інстанції правомірно визнав за ними право власності по Ѕ частки в цьому майні без його реального поділу і залишив її у їх спільній частковій власності.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, що судом першої інстанції не дано належну оцінку наданим нею доказам, а саме поясненням свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, якими підтверджується факт отримання грошових коштів на придбання та ремонт спірної квартири від ОСОБА_4, не приймаються до уваги, оскільки суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відмовляючи у задоволені зустрічних позовних вимог про розподіл автомобіля, суд виходив з того, що спірне майно відповідно до ст.. 57 СК України є особистою приватною власністю ОСОБА_1 та розподілу не підлягає, оскільки фактично було придбано за кошти, які належали відповідачу особисто, що підтверджується копією нотаріально посвідченого договору від 22 квітня 2003 року за яким ним була продано належні йому 27/100 часток жилого АДРЕСА_1 за 200 000 руб., яки належали йому особисто на праві власності. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірний автомобіль ні є об’єктом спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог, та ОСОБА_2 не доведено обґрунтованість цих позовних вимог, що підтверджується матеріалами справи.

 Таким чином, висновки суду в цієї частині ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам Закону, тому рішення в цій частині підлягає залишенню без змін.

Проте вирішуючи питання щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1  Ѕ частини грошових коштів сплачених ним за борговими зобов’язаннями, суд першої інстанції виходив з того, що  під час перебування у шлюбі останній на придбання спірної квартири узяв у борг 1300 доларів США, яки виплатив кредиторам самостійно після розірвання шлюбу, та стягнув на його користь 5005 грн., що складає Ѕ частину цієї суми.

Проте з таким висновком суду погодитися неможливо.

Відповідно до ч.3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Судом першої інстанції було встановлено, що спірна квартира була придбана подружжям за 1754 грн., що підтверджується копією договору купівлі-продажу. Загальна сума боргових зобов’язань, які підтверджується копіями розписок, складає 1300 доларів США, що значно перевищує вартість квартири. З матеріалів справи не убачається, що зазначені угоди були укладені ОСОБА_1 за згодою іншого з подружжя та використані в інтересах сім’ї. За таких обставин апеляційний суд дійшов до висновку, що боргові договори укладались без згоди іншого з подружжя , не доведено, що та майно одержане за договором, було використане в інтересах сім'ї, тому неможна вважати їх такими, що укладені в інтересах сім'ї. За таких обставин, у задоволенні цієї частини позовних вимог ОСОБА_1 повинно бути відмовлено. Таким чином, рішення суду в цієї частині повинно бути скасовано з ухваленням нового про відмову у задоволені позову.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині розподілу спільного майна, а саме: пристрій деревообробний, станок універсальний деревообробний, станок шипорізний, слюсарний інструмент, запчастини на автомобіль, виходив з того, що зазначені речі розподілу не підлягають оскільки на час розгляду справи у суді зазначені речи ОСОБА_7 було продано, а грошові кошти використані в інтересах сім’ї.

Проте з таким висновком суду погодитися неможливо.

Вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.

Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Судом першої інстанції встановлено, що вище зазначені речі є спільним майном подружжя загальна вартість яких складає 2500 грн., та, після припинення фактично шлюбних відносин, це майно ОСОБА_2, самостійно, без згоди іншого з подружжя, було продано. За таких обставин апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь ОСОБА_1 Ѕ частку грошової компенсації спірного майна, що складає 1250 грн.

Рішення суду в частині вирішення решти позовних вимог сторонами не оскаржується.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини.

Керуючись вимогами ст. ст. 303, 307, 309, 313, 316 ЦПК України, ст. 57, 60, 61, 69,70, 71 СК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Докучаєвського  міського суду Донецької області від 4 лютого 2010 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна а саме пристрій деревообробний, станок універсальний деревообробний, станок шипорізний, слюсарний інструмент, запчастини на автомобіль скасувати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частини вартості пристрою деревообробного настільного побутового, станка універсального деревообробного, станка шипорізного, слюсарного інструменту, запчастин на автомобіль у сумі 1250 грн.  

Рішення Пролетарського районного суду м.Донецька від 21 січня 2010 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації його витрат на купівлю АДРЕСА_1, скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації його витрат на купівлю АДРЕСА_1, відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців після набрання законної сили рішенням апеляційного суду.  

Головуючий:

Судді: