Справа № 22ц-208/07 Головуючий у 1 інстанції Веремчук Л.М.
Категорія 44 Доповідач Завидовська О.Г.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2007 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого Завидовської О.Г.
суддів Мудренко Л.І., Осіпука В.В.
при секретарі Тарасюк Ю.А.
з участю позивача ОСОБА_1
представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, Державного казначейства України, Вищого професійного училища № 9 міста Луцька, управління освіти і науки Волинської обласної державної адміністрації про стягнення надбавки за вислугу років, допомоги на оздоровлення, компенсації втрати частини заробітної плати через порушення термінів її виплати, заробітної плати до рівня зарплати працівників промисловості за апеляційною скаргою представника відповідача Вищого професійного училища № 9 ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду від 16 листопада 2006 року
ВСТАНОВИЛА:
1 червня 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачів про стягнення заробітної плати до рівня зарплати працівників промисловості, надбавки за вислугу років, допомоги на оздоровлення та компенсації втрати частини зарплати через порушення термінів її виплати за період з 1 січня 1997 року по серпень 2002 року, покликаючись на те, що він працював вчителем Вищого професійного училища № 9 м. Луцька і його педагогічний стаж станом на 1 січня 1997 року становив 21 рік, а тому відповідно до вимог ст. 57 Закону України "Про освіту" він мав право на отримання надбавки за вислугу років, допомоги на оздоровлення та зарплати на рівні не нижчому від середньої зарплати працівників промисловості. Проте зазначені виплати йому не проводились.
2
В ході розгляду справи уточнивши суму позову, просив стягнути з відповідачів в його користь 11879 грн. 03 коп., з яких 2989 грн. 49 коп. недоплаченої надбавки за вислугу років, 673 грн. - допомоги на оздоровлення, 3352 грн. 41 коп. компенсації за невиплату цих сум, 2774,18 грн. зарплати до рівня промисловості і компенсації на цю суму в розмірі 2089,95 грн. та просив поновити строк позовної давності.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 16 листопада 2006 року позов задоволено.
Постановлено: стягнути з Вищого професійного училища № 9 м. Луцька в користь ОСОБА_1 11879 грн. 03 коп., в тому числі 2445,49 грн. за вислугу років, 673 грн. допомоги на оздоровлення, 3352,42 грн. компенсації на цю суму, 2774,18 грн. до середньої заробітної плати в промисловості, 2089,95 грн. компенсації на цю суму; стягнути з Вищого професійного училища № 9 м. Луцька в дохід держави 118,79 грн. мита.
В задоволенні позовних вимог до інших відповідачів відмовлено.
Додатковим рішенням цього ж суду від 23 січня 2007 року постановлено стягнути з Вищого професійного училища № 9 м. Луцька 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача Вищого професійного училища № 9 Ульчак Б.І., подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати в зв'язку з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представники відповідачів підтримали апеляційну скаргу з наведених у ній підстав та просили рішення суду в частині задоволення позовних вимог скасувати та відмовити в позові ОСОБА_1
Позивач апеляційну скаргу не визнав і просив її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог і ухвалення нового рішення в цій частині вимог з підстав порушення судом норм матеріального права, відповідно до ст.309 ч. 1 п.4 ЦПК України.
При розгляді справи судом встановлено, що позивач працював викладачем у Вищому професійному училищі № 9 і станом на 1 січня 1997 року його педагогічний стаж становив 21 рік. Виплати, передбачені ст. 5 7 Закону України "Про освіту", а саме надбавка за вислугу років, допомога на оздоровлення йому не виплачувалась за період з 1 січня 1997 року по січень 2001 року, а з 1 січня 2001 року по серпень 2002 року частково виплачувалась лише надбавка за вислугу років. Допомога на оздоровлення не виплачувалась взагалі по серпень 2002 року. За цей же період розмір його посадового окладу і в цілому зарплата виплачувалась нижче рівня середньої зарплати працівників промисловості. Встановлення посадового окладу, нарахування і виплата заробітної плати
3
проводилась відповідачем в межах, виділених коштів. Заборгованість по допомозі на оздоровлення за період з січня 1997 року по серпень 2002 року становить 673 грн., заборгованість по надбавках за вислугу років за цей період становила 2989,49 грн., з яких виплачено 544 грн., відповідно до Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених ст.57 ЗУ "Про освіту" педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів" та Порядку погашення кредиторської заборгованості державного бюджету педагогічним і науково-педагогічним працівникам навчальних закладів та установ освіти з виплати надбавки за вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки, затвердженого постановою КМ України від 19 вересня 2005 року № 934.
Встановлені судом обставини справи підтверджуються крім пояснень сторін, наявними у справі належними доказами /а.с. 10, 12, 36, 56-57, 72/.
Зазначені в позовній заяві виплати - надбавка за вислугу років щомісячно у відсотках до посадового окладу /ставки заробітної плати/ залежно від стажу педагогічної роботи; допомога на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу /ставки заробітної плати/ при наданні щорічної відпустки; посадового окладу /ставки заробітної плати/ на рівні не нижчому від середньої заробітної плати працівників промисловості були введені з 1 січня 1997 року відповідно до ст. 57 ч.І Закону України "Про освіту", В 2001, 2002 роках проведення цих виплат було призупинено.
Оскільки позивач заявив позовні вимоги за значний період часу - з січня 1997 року по серпень 2002 року, протягом якого змінювалось законодавство, яке регулює спірні правовідносини, то судова колегія вважає за необхідне вимоги заявника щодо виплат розділити на дві частини: період з 1 січня 1997 року по 1 травня 2001 року і період з 1 травня 2001 року по серпень 2002 року.
Щодо вирішення вимог про стягнення належних виплат за період з 1 січня 1997 року по 1 травня 2001 року, то як вбачається з матеріалів справи /а.с. 2, 37, 53/ представник відповідача ВПУ № 9 м. Луцька заперечував проти поновлення строку позовної давності, на поновленні якого наполягав позивач, покликаючись на незнання положень ст. 57 ЗУ "Про освіту".
Проте суд, всупереч вимогам ст.234 КЗпП України не вирішивши питання про поновлення строку позовної давності, задовольнив позовні вимоги позивача щодо належних йому виплат за період з 1 січня 1997 року по 1 травня 2001 року.
Відповідно до вимог ст.233 КЗпП України /в редакції станом на 10.07.2001 р./ працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного /міського/ суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Оскільки позивач звернувся з позовом про стягнення належних йому, відповідно до ст. 57 ЗУ "Про освіту", виплат за період з січня 1997 року по 1 травня 2001 року з пропуском строку позовної давності без поважних причин, то відповідно до зазначеної норми закону в цій частині заявлених позовних вимог, необхідно відмовити в зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Щодо стягнення заявлених позивачем вимог за період з 1 травня 2001 року по серпень 2002 року, то як вбачається з матеріалів справи за вказаний період
4
позивачу виплачувалась лише частково надбавка за вислугу років в обсязі 50% до розміру, визначеного абз. 8-9 ч.1 ст.87 ЗУ "Про освіту", відповідно до якого позивач, педагогічний стаж якого становив понад 20 років, мав право на виплату йому цієї надбавки в розмірі 30% до посадового окладу /ставки зарплати/ залежно від стажу педагогічної роботи.
Відповідно до ст. 60 Закону України "Про державний бюджет на 2001 рік" від 7.12.2000 року та ст. 55 Закону України "Про державний бюджет України на 2002 рік" від 20.12.2001 року було зупинено на 2001 та 2002 роки дію та установлено, що у 2001 р. та у 2002 р. положення і норми передбачені абзацами восьмим, дев'ятим, десятим, одинадцятим і дванадцятим ч.1 ст.57 ЗУ "Про освіту"... реалізуються в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2001 рік і на 2002 рік.
Постановою КМ України від 31 січня 2001 року № 78 "Про реалізацію окремих положень частини першої статті 57 Закону України "Про освіту", частини першої статті 25 Закону України "Про загальну середню освіту", частини другої статті 18 і частини першої статті 22 Закону України "Про позашкільну освіту" /п.4/ було встановлено, що у 2001 році: виплата педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти надбавок за вислугу років провадиться в обсязі 50 відсотків до розмірів, визначених абзацом восьмим частини першої ст. 57 ЗУ "Про освіту /дію абзацу другого пункту 4 продовжено до 1.09.2002 р. згідно з постановою КМ України від 19.08.2002 р. № 1222/:
· виплата допомоги на оздоровлення педагогічним і науково-педагогічним працівникам провадиться в розмірі 40% місячного посадового окладу /ставки заробітної плати/ при наданні щорічної відпустки /дію абзацу третього пункту 4 продовжено до 1.09.2002 р. згідно з постановою КМУ від 19.08.2002 р. № 1222/;
· реалізація норм, передбачених абзацами одинадцятим і дванадцятим ч.1 ст.57 ЗУ "Про освіту", здійснюється шляхом підвищення розмірів посадових окладів /ставок зарплати/ педагогічним і науково-педагогічним працівникам за окремим рішенням КМ України.
Цією ж постановою КМ затверджено Порядок виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти.
Сторони в судовому засіданні підтвердили, що відповідно до зазначених постанов КМ України позивачу проводилась лише виплата надбавки за вислугу років в розмірі 50% до розмірів, визначених ст. 57 ЗУ "Про освіту", починаючи з січня 2001 року по серпень 2002 року, проте допомога на оздоровлення ні в 2001 році, ні 2002 році не виплачувалась в зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань. З довідки училища від 7.03.2007 р. № 98 вбачається, що посадовий оклад позивача підвищувався в 2001 і 2002 роках.
При таких обставинах справи та відповідно до вимог ст. 57 ч.1 Закону України "Про освіту", зазначених вище законів та нормативно-правових актів, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення надбавки за вислугу років за період з 1 травня 2001 року по серпень
5
включно 2002 року та різницю в зарплаті до рівня середньої зарплати працівників промисловості і компенсації в зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Позовні вимоги щодо виплати допомоги на оздоровлення за 2001 та 2002 роки підлягають до задоволення частково, в розмірі 40% місячного посадового окладу, відповідно до вищезазначеної постанови КМ України.
Як вбачається з довідки ВПУ № 9 м. Луцька № 98 від 7.03.2007 р. посадовий оклад ОСОБА_1 в липні 2001 р. становив 197,97 грн., то відповідно до цієї ж постанови КМУ від 31.01.2001 р. 40% від цієї суми становитиме 79,18 грн; в липні 2002 р. становив 221,34 грн., то 40% від цієї суми становитиме 88,53 грн. /пост. КМУ від 19.08.2002 р./.
Оскільки ці суми допомоги на оздоровлення при наданні позивачу щорічної відпустки в липні 2001 р. та 2002 р. не були виплачені, то вони підлягають до стягнення з відповідача разом із сумою компенсації через порушення термінів їх виплати в розмірі 38,48 грн. за 2001 р. і 44.17 грн. за 2002 р., відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМ України від 21.02.2001 р. № 159 /із змінами за постановами від 9.08.2001 р. № 958 і від 31.03.2003 р. № 430/.
Отже, з відповідача в користь позивача підлягає до стягнення в загальному 250 грн. 36 коп., з яких 167 грн. 71 коп. невиплаченої суми допомоги на оздоровлення та 82 грн. 65 коп. компенсації через порушення термінів виплати.
Доводи відповідача з приводу відсутності бюджетних асигнувань щодо невиплати допомоги на оздоровлення судом до уваги не приймаються, оскільки відсутність коштів не дає обґрунтованих підстав для невиконання ним своїх зобов'язань.
Висновки суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог до інших відповідачів є правильними.
Керуючись ст.ст. 309, 316, 317, 319 ЦПК України, ст. 233 КЗпП /в редакції станом на 10.07.2001 р./, ст. 57 ЗУ "Про освіту", ст.60 ЗУ "Про державний бюджет на 2001 рік" від 7.12.2000 р., ст.55 ЗУ "Про державний бюджет на 2002 рік" від 20.12.2001 р., Постановою КМ України від 31.01.2001 р. № 78 "Про реалізацію окремих положень частини першої ст.57 ЗУ "Про освіту", ч.І ст. 25 ЗУ "Про загальну середню освіту", ч.2 ст. 18 і ч.1 ст.22 ЗУ "Про позашкільну освіту" /із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 1222 від 19.08.2002 р., № 1089 від 25.08.2001 р./, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу представника відповідача Вищого професійного училища № 9 Ульчака Богдана Івановича задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 16 листопада 2006 року в частині задоволення позовних вимог в даній справі скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Вищого професійного училища № 9 м. Луцька про стягнення допомоги на оздоровлення та компенсації втрати частини зарплати через порушення термінів її виплати задовольнити частково.
Стягнути з Вищого професійного училища № 9 м. Луцька в користь ОСОБА_1 допомогу на оздоровлення за 2001, 2002 роки в сумі 167 грн. 71 коп. та компенсації на цю суму 82 грн. 60 коп. через порушення
6
термінів виплати, а всього 250 /двісті п'ятдесят/ грн. 36 коп. та в дохід держави 51 грн. судового збору.
В решті заявлених позовних вимог відмовити.
Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог до інших відповідачів по справі залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.