Справа № 22ц-3974/2010 р. Головуючий у 1 інстанції – Мірута О.А.
Категорія – 53 Доповідач - Папоян В.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 травня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді: Рибалко Л.І.
суддів: Папоян В.В., Дем’яносова М.В.
при секретарі: Шуляк Я.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу по апеляційній скарзі приватного вищого навчального закладу «Донецький інститут соціальної освіти» на рішення Ворошиловського районного суду м.Донецьк від 26 лютого 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до приватного вищого навчального закладу «Донецький інститут соціальної освіти» про зобов’язання видати трудову книжку, оплату вимушеного прогулу, виплати сум належних працівнику при звільненні, -
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Ворошиловського районного суду м.Донецька від 26 лютого 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенні частково. Зобов’язано відповідача видати ОСОБА_1 трудову книжку з записом про звільнення з 19 жовтня 2009 року на підставі розірвання трудового договору за власним бажанням в зв’язку з невиконанням власником або уповноваженою ним особою законодавства про працю за ст.. 38 ч.3 КЗпП України. Стягнуто з приватного вищого навчального закладу «Донецький інститут соціальної освіти» на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 7113 грн. 57 коп., компенсацію невикористаної відпустки 1052 грн. 04 коп., вихідну допомогу у сумі 4589 грн. 40 коп. У задоволені решти позовних вимог було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду відповідач приніс апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати як таке, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилався на те, що суд безпідставно зробив висновок щодо порушення відповідачем вимог ст.38 КЗпП України. Вважає, що вони не мали можливості звільнити позивачку за власним бажанням з 19 жовтня 2009 року оскільки на цю дату остання перебувала на лікарняному та вподальшому на роботу не вийшла. Ігнорувала листи які неодноразово надсилалися ними на її адресу з прохання з’явитися до відділу кадрів та надати відповідні пояснення. Оскільки на час розгляду справи у суді першої інстанції наказ про її звільнення не видавався, то вважають, що відсутні підстави для виплати компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги.
У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач у судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти доводів апеляційної скарги, та просив рішення суду залишити без змін..
Заслухавши доповідача, сторони, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами та надав їм належну оцінку.
При розгляді справи по суті судом було встановлено, що 7 квітня 2004 року між сторонами було укладено безстроковий трудовий договір. 15 жовтня 2009 року позивачем було подано заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням у зв’язку з порушенням з боку власником умов трудового договору та законодавства про працю, а саме несвоєчасну виплату заробітної плати, та зазначено дату звільнення 19 жовтня 2009 року. Наявність фактів затримки виплати заробітної плати представником відповідача не заперечувалось. Відповідно до листка непрацездатності ОСОБА_1 з 19 жовтня 2009 року по 23 жовтня 2009 року перебувала на лікарняному. 19 жовтня 2009 року позивачкою на ім’я ректора ДІСО було надано заяву про видачу трудової книжки у зв’язку зі звільненням. На час розгляду справи у суді наказ про звільнення працівника відсутній, трудова книжка працівнику не видана та розрахунок не проведено, що відповідачем не спростовується. Виплата заборгованості по заробітній платі відповідачем було проведено лише 1 лютого 2010 року.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку, що відповідно до ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажання, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про оплату праці, умови колективного чи трудового договору. З копії заяви позивача про звільнення убачається, що працівник наполягав на звільненні саме з причин порушенням роботодавцем умов оплати праці.
На підставі сукупності наданих сторонами доказів суд обґрунтовано дійшов до висновку, про задоволення позовних вимог щодо зобов’язання видачі трудової книжки з визначенням відповідної дати та причини звільнення.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано той факт, що станом на 19 жовтня 2009 року позивачка перебувала на лікарняному, тому не могла бути звільнена, не заслуговують на увагу. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року п равила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Тобто на випадки вивільнення працівника за власним бажанням не розповсюджується.
Судом першої інстанції достовірно було встановлено, що з боку відповідача було допущено порушення ст.ст. 47, 116 КЗпП України. Своєчасно не було проведено надано трудову книжку та не проведено розрахунок з звільненим працівником. Тому відповідно до ст.117 КЗпП України обґрунтовано стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку та компенсацію за невикористану відпустку.
Рішення суду в частині відмови уз задоволені решти позовних вимог сторонами не оскаржується.
Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Судом першої інстанції перевірені усі обставини справи. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу приватного вищого навчального закладу «Донецький інститут соціальної освіти» відхилити.
Рішення Ворошиловського районного суду м.Донецьк від 26 лютого 2010 року, залишити без змін.
Ухвала набирає чинності в момент його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Головуючий
Судді