ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2010 р. Справа № 2-а-1433/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Сауляка Юрія Васильовича,
при секретарі судового засідання: Мороз В.В.,
за участю представників сторін:
позивача : Семенюшко Т.С.,
відповідача : Катрича П.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Управління Пенсійного фонду України в Калинівському районі Вінницької області
до: відкритого акціонерного товариства "Калинівський Агрохім"
про: стягнення заборгованості по сплаті страхових внесків, штрафним санкціям та пені в загальній сумі 131657,79 гривень
ВСТАНОВИВ :
У грудні 2007 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулося Управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області (далі – позивач) до відкритого акціонерного товариства «Калинівський Агрохім» (далі – відповідач) з позовом про стягнення заборгованості по сплаті страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, штрафним санкціям та пені в загальній сумі 131657,79 гривень.
Постановою суду від 13 березня 2008 року в позові Управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області відмовлено повністю (а.с.177-180 т.с.1). Позивач, не погоджуючись з даним судовим рішенням оскаржив його до Київського апеляційного адміністративного суду, ухвалою якого від 18 червня 2009 року апеляційну скаргу було залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с.203-204 т.с.1).
Позивач, вважаючи, що ухвала суду апеляційної інстанції прийнята з неповним з’ясуванням обставин справи, що мають істотне значення, та з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскаржив її в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
Рішенням Вищого адміністративного суду України від 18 березня 2010 року касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області задоволено частково, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду (а.с.223-226 т.с.1).
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2010 року справу прийнято до провадження та призначено судове засідання з її розгляду на 22 квітня 2010 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за відповідачем станом на 20.11.2007 року рахується заборгованість по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду в сумі 131657,79 грн., в тому числі недоїмка по сплаті страхових внесків - 94990,68 грн., штрафна санкція - 26403,57 грн., пеня - 10263,54 грн., що підтверджується розрахунками суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з жовтня 2005 року по жовтень 2007 року; рішеннями про застосування фінансових санкцій та нарахування пені №79 від 30.11.2006р.; №120 від 27.12.2006р., №28 від 25.06.2007р., №123 від 28.09.2007р., №124 від 28.09.2007р.; розрахунком ціни позову, виписками з банку; актом № 18 від 22.06.2007 року про результати документальної перевірки. Відповідачу на його адресу були надіслані вимоги про сплату боргу.
Оскільки підприємство борг в добровільному порядку не сплатило, а досудові заходи врегулювання спору не дали позитивного результату, Управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області звернулось до суду з позовом про стягнення з боржника зазначених вище коштів.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, що викладені в позовній заяві.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав. В обґрунтування заявленого суду пояснив, що відповідно до акту звірки взаєморозрахунків (а.с.133 т.с.1) від 19.02.2008 року, який було складено відповідно до вимог ухвали суду від 28.01.2008 року щодо зобов’язання сторін провести акт звірки з відображенням динаміки росту заборгованості по сплаті страхових внесків, сума основного боргу (крім штрафних санкцій та пені) станом на 20.11.2007 року по даним ВАТ „Калинівський Агрохім" становить 19888 грн. на користь Пенсійного фонду, однак, як зазначив представник відповідача, на момент розгляду справи вона є погашеною.
Суми основного боргу в акті звірки не відображено, але вказані документи на підставі яких були нараховані внески та застосовані штрафні санкції, а саме сума нарахована відповідно до акта перевірки №18 від 22.06.2007р. в розмірі 29385,29 грн., згідно рішення №28 від 25.06.2007р. про застосування штрафних санкцій на суму 37795,41 грн. та пені на суму 15 247,12 грн., всього на суму 53042,53 грн., згідно рішення № 123 від 28.09.2007р. та рішення №124 від 28.09.2007р. фінансові санкції на суму 8500 грн., пеня на суму 2783,80 грн.
На думку представника відповідача, зазначені вище документи не можуть братися до уваги для підтвердження боргу з наступних підстав.
На донараховану суму, згідно акта перевірки, була винесена вимога №380 від 25.06.2007р. на суму 29403,09 грн. Дана вимога була оскаржена підприємством і постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 28.01.2008р. по справі № 2-а-17478/07 була визнана протиправною.
На рішення №28 від 25.06.2007р. відповідачем була подана первинна скарга №270 від 18.07.2007р, що підтверджується поштовими квитанціями.
Про результати розгляду даної скарги відповідачу повідомлено не було, а поштовий конверт зі скаргою повернувся на адресу відповідача, в зв’язку з чим відповідач звернувся до поштової установи з проханням надати пояснення з приводу не вручення скарги адресатові.
Відповідно до п. 5.2 Порядку розгляду органами Пенсійного фонду скарг на рішення про накладення штрафу..., затвердженого постановою правління пенсійного фонду України від 19.02.2003р. №21-2, скарга на рішення територіальних органів Пенсійного фонду про нарахування пені та накладення штрафів подана із дотриманням порядку та строків..., зупиняє строки їх сплати до винесення рішення вищим органом пенсійного фонду або судом рішення у справі. В зв’язку з тим, що рішення про розгляд скарги відповідача, вищим органом Пенсійного фонду винесено не було, тому відповідач вважає, що строк сплати по даному рішенні не наступив.
Разом із тим, на думку представника відповідача штрафні санкції та пеня визначені в рішеннях №123 та №124 від 28.09.2007р. застосовані за один і той самий період, а саме з 26.06.2007р. по 07.08.2007р.
Рішенням №254 від 06.12.2007р. до відповідача були застосовані штрафні санкції на суму 16960,16 грн., яке на підставі рішення Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області №1848/06-38/09 від 17.12.2007р. було скасоване.
За вказаних обставин, представник відповідача вважає, що суми боргу по вищевказаним рішенням, не можуть братися до уваги при визначені заборгованості, так як не можливо нести подвійну відповідальність за одне і теж порушення строків сплати внесків.
На підставі вищевикладеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову.
Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши та вивчивши матеріали адміністративної справи, оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.
Відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулюються Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 року, який набрав чинності з 01.01.2004 року.
Згідно положень ч. 2 ст. 5 Закону № 1058- IV, виключно цим Законом визначаються принципи та структура системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, коло осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, а також платники страхових внесків.
Статтею 15 вищевказаного Закону передбачено, що платники внесків є роботодавці, підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії, фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, що обрали особливий спосіб оподаткування - фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору ( контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством або за договорами цивільно-правового характеру.
Пунктом 6 ч. 2 ст.17 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та п. 5.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України 19.12.2003 року № 21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.004 року № 64/8663 передбачено, що страхувальники зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески, а саме до 20 числа наступного за звітним місяцем.
Згідно ч. 6 ст. 20 Закону № 1058- IV страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період (календарний місяць), не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. При цьому базовим періодом для позивача є календарний місяць.
Відповідно до ч. 10 ст. 20 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Ч.9. ст.106 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачає, що виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників фінансові санкції, зокрема, п. 2 ч. 9 ст. 106 вище згаданого Закону передбачено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.
Згідно ч. 13. ст. 106 Закону №1058-IV про нарахування пені та накладення штрафів, передбачених частинами дев'ятою і десятою цієї статті, посадові особи виконавчих органів Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, виносять рішення, які протягом трьох робочих днів із дня їх винесення надсилаються страхувальнику, банку чи організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій.
Під час судового засідання за клопотанням представника відповідача, у зв’язку із зміною назви юридичної особи відповідача, суд замінив неналежного відповідача у справі відкрите акціонерне товариство «Калинівський Агрохім» на належного – приватне акціонерне товариство «Калинівський Агрохім» (а.с.14 т.с.2).
Судом встановлено, що ПАТ „Калинівський Агрохім" зареєстрований в Управлінні Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області за №0207040575 і є платником страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, що стверджується матеріалами адміністративної справи.
В судовому засіданні було встановлено, що внаслідок несплати коштів на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування з 21.11.2005 року за підприємством станом на 20.11.2007 року рахується борг по вказаним платежам в розмірі 131657,79 грн., в тому числі недоїмка по сплаті страхових внесків - 94990,68 грн., штрафна санкція - 26403,57 грн., пеня - 10263,54 грн.
Таким чином, спір між сторонами фактично виник щодо донарахованої згідно акта звірки взаєморозрахунків (а.с.133 т.с.1) від 19.02.2008 року суми заборгованості в розмірі 131657,79 грн., яка відображена в наступних документах:
- в акті перевірки №18 від 22.06.2007р. в розмірі 29385,29 грн. (а.с.84-86 т.с.1);
- згідно рішення №28 від 25.06.2007р., яким застосовано штрафні санкції на суму 37795, 41 грн. та нарахована пеня на суму 15247,12 грн., що становить загальну суму 53042,53грн. (а.с.78 т.с.1);
- згідно рішення №123 від 28.09.2007р. та рішення №124 від 28.09.2007р., якими застосовано фінансові санкції на суму 8500 грн. та нарахована пеня на суму 2783,80 грн. (а.с.80,81 т.с.1).
Під час розгляду справи по суті суд, детально та систематично проаналізувавши заявлену у позові суму заборгованості, підстави її виникнення та стягнення, її складові, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Ч. 3 ст. 86 КАС України визначає, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Досліджуючи акт звірки взаєморозрахунків (а.с.133 т.с.1) від 19.02.2008 року, сума основного боргу (крім штрафних санкцій та пені) станом на 20.11.2007 року по даним ПАТ „Калинівський Агрохім" становить 19888 грн. на користь Пенсійного фонду.
Крім того, останній зазначив, що у нього на момент складення акта наявна сума переплати по страховим внескам у розмірі 10000 грн., однак доказів цією переплати останній не надав.
У зв'язку із цим, суд не має правових підстав брати до розрахунку зазначену відповідачем суму переплати через недоведеність її достовірності.
Разом із тим, Управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області у акті виклало свої зауваження, пославшись на відповідні документи, що загальний борг, який має позивач перед Пенсійним фондом становить 131657,79 грн.
В ході судового засідання представник відповідача зазначив, що із самостійно визначеною сумою в акті взаємозвірки в розмірі 19888 грн. відповідач погодився. Більше того, останній надав суду платіжні доручення, що підтверджують погашення зазначеного боргу, проте, як встановлено судом, не в повному обсязі.
Так, зокрема, представником відповідача були надані наступні, завірені належним чином, платіжні доручення: №560 від 24 грудня 2007 року на суму 2259,7 грн.; №559 від 24 грудня 2007 року на суму 840 грн.; №510 від 29 листопада 2007 року на суму 1240,3 грн.; №509 від 29 листопада 2007 року на суму 14467,52 грн.
Надані платіжні документи засвідчують сплату відповідачем заборгованості на загальну суму 18807,52 грн.
Суд приймає до уваги надані платіжні документи як докази часткового погашення боргу і вважає, що надані докази свідчать про зменшення фактичного боргу відповідача перед Пенсійним фондом порівняно із боргом, відображеним в акті звірки взаєморозрахунків від 19.02.2008 року, а саме: 131657,79 грн. - 18807,52 грн. = 112850,27 грн.
Також встановлено, що відповідно до акта перевірки №18 від 22.06.2007 року Управлінням Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області була винесена вимога №380 від 25.06.2007р. на суму 29385,29 грн.
На думку суду, доводи позивача щодо стягнення заборгованості в цій частині не можуть бути взяті до уваги, оскільки дана вимога була оскаржена відповідачем і постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 28.01.2008р. по справі № 2-а-17478/07 була визнана протиправною. Постанова суду у цій справі за результатами апеляційного розгляду 21 травня 2009 року набрала законної сили і є чинною на сьогоднішній день. Відтак, правових підстав для стягнення з відповідача зазначеної вище суми суд не знайшов. А тому, як свідчать матеріали справи, заборгованість в сумі 29385,29 грн. також не підлягає стягненню із відповідача, що у свою чергу свідчить про зменшення наявної у відповідача заборгованості в сумі 112850,27 грн. ще і на вказану суму: 112850,27 грн. – 29385,29 грн. = 83464,98 грн.
Разом із тим, суд встановив, що ПАТ “Калинівський Агрохім” зверталось до Головного управління Пенсійного фонду із скаргою №270 від 18.07.2007р. на рішення ПФУ №28 від 25.06.2007р., яка була направлена на адресу останнього, що підтверджується поштовими квитанціями (а.с.148, 161 т.с.1) .
Однак, поштовий конверт зі скаргою повернувся на адресу відповідача. В зв’язку з чим, відповідач звернувся до поштової установи з проханням надати пояснення з приводу не вручення скарги адресатові. Як вбачається з пояснень представника відповідача, що підтверджується і матеріалами справи, зокрема листом №9/81 від 27.02.2008р. відділення поштового зв’язку, Головне управління Пенсійного фонду не отримало лист, в якому була направлена скарга, оскільки не з'явилося для його отримання, хоча йому і направлялись відповідні повідомлення (а.с.163 т.с.1).
Відповідно до п. 5.2 “Порядку розгляду органами Пенсійного фонду скарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв страхувальників при узгодженні з ними вимоги про сплату недоїмки із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.03 № 21-2, надалі - Порядок, скарга на рішення територіальних органів Пенсійного фонду про нарахування пені та накладення штрафів подана із дотриманням порядку та строків..., зупиняє строки їх сплати до винесення рішення вищим органом пенсійного фонду або судом рішення у справі.
З урахуванням того, що скарга, яка була подана відповідачем, вищим органом Пенсійного фонду не була розглянута, при цьому рішення про розгляд такої не було винесено, то строк сплати по даному рішенні не наступив, а тому суми нараховані відповідно до рішення №28 від 25.06.2007р. (штрафні санкції на суму 37795, 41 грн., пеня на суму 15247,12 грн., що становить загальну суму 53042,53грн.) не можуть судом братися до уваги при стягнені боргу.
Таким чином, борг який підлягає стягненню з відповідача та підтверджується належними доказами у справі, які суд приймає до уваги, становить 30422,45 грн. (83464,98 грн. – 53042,53 = 30422,45 грн.).
Крім того, в судовому засіданні встановлено, що відповідач дійшов помилкового висновку відносно протиправності та необґрунтованості рішень Управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області №123 від 28.09.2007р. та №124 від 28.09.2007р. (а.с.80,81 т.с.1).
Так, представник відповідача зазначив, що штрафні санкції та пеня в цих рішеннях застосовано за один і той самий період, а саме з 26.06.2007 року по 07.08.2007 року. Крім цього, як він пояснив, до відповідача вже було застосовано штрафні санкції за даний період. Рішенням №254 від 06.12.2007 року було застосовано штрафні санкції на суму 16960,16 гривень за період з 21.05.2007 року по 29.11.2007 року. Зазначене, на думку представника відповідача суперечить ст. 61 Конституції України, згідно із якою ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Суд не може погодитися із таким висновком представника відповідача з огляду на наступне.
Дійсно, рішення №254 від 06.12.2007 року, яким до відповідача було застосовано штрафні санкції на суму 16960,16 гривень за період з 21.05.2007 року по 29.11.2007 року, було скасовано Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, про що свідчать матеріали адміністративної справи (а.с.153-155, т.с.1).
Судом досліджено, що періоди застосування штрафних санкцій у рішеннях №123 та №124 в у певному періоді збігаються (дублюються), проте як свідчить розрахунок штрафних санкцій та пені в матеріалах справи (а.с.246, 247 т.с.1) ці штрафні санкції та пеня застосовані по різним платежам, а саме: рішення №123 по особовому рахунку 1-5% (розділ 1), а рішення №124 по особовому рахунку 4%, 32%, 42% (розділ 1), відтак це не дає змогу говорити про притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, як зазначає відповідач.
У спростування доводів відповідача відносно того, що періоди застосування штрафних санкцій у рішення №254 дублюються із періодами визначеними у рішеннях №123 та №124, судом детально було проаналізовано розрахунки фінансової санкції та пені в матеріалах адміністративної справи (а.с.246, 247 т.с.1). Зокрема, з даних розрахунків вбачається, що рішенням №123 від 28.09.2007р. було застосовано штрафні санкції та нараховано пеню за період з 31.07.2007 року по 07.08.2007 року, в той час як рішенням №254 від 06.12.2007 року – за період з 21.05.2007 року по 29.11.2007 року. Втім, остання сума заборгованості 774,41 грн., яка виникла 21.05.2007 року і охоплювалася рішенням №123 була частково (не в повному обсязі) погашена 07.08.2007 року на суму 538,67 грн., а тому залишок цього боргу від 21.05.2007 року в сумі 235,74 грн. автоматично перейшов до рішення №254 і був погашений лише 09.10.2007 року. Тобто, залишок боргу від 21.05.2007 року в сумі 235,74 грн. фактично виник і мав бути погашений в межах рішення №124, проте був погашений у рішення №254, чим зумовив охоплення рішенням №254 частини несплаченого боргу, який виник 21.05.2007 року. Крім того, як вбачається з розрахунку пеня в рішенні №254 нараховувалася саме на частину несплаченого боргу від 21.05.2007 року в сумі 235,74 грн., що також є підтвердженням того, що періоди застосування штрафних санкцій та нарахування пені у рішеннях не пересікаються. Відтак, з розрахунків штрафних санкцій та пені чітко вбачається відсутність подвійного застосування штрафних санкцій та пені за один і той самий період. Аналогічна ситуація прослідковується співставляючи рішення №124 та №254. Тобто, судом встановлено, що жодних підстав вести мову про подвійне притягнення відповідача до юридичної відповідальності за одне правопорушення, у досліджених вище рішеннях позивача, немає.
Таким чином, в ході судового розгляду справи знайшли своє підтвердження позовні вимоги лише в частині стягнення з відповідача коштів в сумі 30422,45 грн., підставність решти позовних вимог була спростована відповідачем, а саме доказами на підтвердження його доводів, які суд прийняв до уваги.
Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що в судовому засіданні знайшли своє підтвердження позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 30422,45 грн.
На підставі вищевикладеного, на думку суду, позов підлягає частковому задоволенню на суму 30422,45 грн.
Суд при винесенні рішення по справі керувався ч. 5 ст. 227 КАС України, згідно з якою висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанцій при розгляді справи. У зв’язку із цим судом під час розгляду справи було враховано висновки і мотиви суду касаційної інстанції в ухвалі від 18 березня 2010 року, згідно із якою останній скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, завернув увагу, що суди попередніх інстанції, посилаючись на неправомірність застосування штрафних санкцій не перевірили та не встановили чи має відповідач за спірний період заборгованість по сплаті страхових внесків, не дослідили відповідних належних документів щодо сплати спірних внесків та не перевірили доводів позивач щодо наявності недоїмки по сплаті страхових внесків.
Згідно із ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В силу ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а також у нього відсутні витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача відповідно до частини задоволених позовних вимог не підлягають.
Керуючись ст.ст. 9, 11, 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 227, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Калинівський Агрохім" (22400, Вінницька область, м. Калинівка, вул. Чкалова 1А, код ЄДРПОУ 05487478) на користь Управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області (22400, Вінницька область, м. Калинівка, вул. Дзержинського, 24) заборгованість в сумі 30422,45 гривень (тридцять тисяч чотириста двадцять дві гривні сорок п'ять копійок).
3. В решті позовних вимог відмовити.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 08.06.10 р.
Суддя Сауляк Юрій Васильович
04.06.2010