Справа № 22-ц-1128/11   24.11.2011 24.11.2011   28.12.2011

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-1128/2011                                     Головуючий у першій інстанції: Кваша С.В.

Категорія 06                                           Доповідач в апеляційній інстанції: Шаманська Н.О.

Р І Ш Е Н Н Я

МЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2011 року                                         м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого          Данилової О.О.,

суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

при секретарі судового засідання  Величковіській В.С.,

за участю: позивачки – ОСОБА_1 , апелянта - ОСОБА_2 ,

розглянувши  у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною

скаргою

ОСОБА_3 ,

ОСОБА_2

на рішення Заводського  районного суду м. Миколаєва від  15 листопада  2004 року за позовом

ОСОБА_1

до

Заводської районної державної адміністрації,

ОСОБА_4

про визнання права власності на самочинну забудову,

в с т а н о в и л а:

У  листопаді 2004 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Заводської районної державної адміністрації, ОСОБА_4  про визнання права власності на самочинну забудову.

Позивачка зазначала, що відповідно до рішення Малокорениської сільської ради  № 11/7  від 26 червня 1996 р.  їй була виділена земельна ділянка площею 0,07 га   для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 .

На зазначеній земельній ділянці позивачкою та її чоловіком було побудовано  житловий будинок  та господарські споруди.  

Посилаючись на  наявність погоджень відповідних органів,  позивачка просила  визнати за нею право власності на літню кухню літ. «В», розміром 2,96 х 3,47 кв.м., сарай літ. «Г» розміром 3,30 х 4,80 кв.м., сарай літ. «Ж», розміром 2,60 х 2,37 кв.м., шию погріба літ. «З, розміром 1,20 х 3,80 кв.м., погріб літ. «Зпд», розміром 5,0 х 2,0 кв.м., жилий будинок літ. «А», розміром 15,15 х 4,87 кв.м., житлову прибудову літ. «А1» , розміром 3,0 х 11,4 кв.м.,  сіни літ «а», розміром 3,07 х 5,90 кв.м., гараж літ. «Б», розміром 4,15 х 4,57 кв.м., сарай літ. «Б 1», розміром 4,15 х 4,57 кв.м., навіс літ. «Д», розміром 0,63 х 2,35 кв.м., сарай літ. «Ж», розміром 2,60 х 2,37 кв.м., вбиральню літ. «К», розміром 1,45 х 1,45 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 .    

Рішенням  Заводського районного суду м. Миколаєва від  15 листопада  2004 року позовні вимоги задоволено. Визнано  за ОСОБА_1  право власності  на  вищезазначені самочинно збудовані споруди.

В апеляційній скарзі   ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посилаючись на те, що при ухвалені рішення судом не було враховано те,  що на земельній ділянці, яка була виділена у користування позивачці, знаходився житловий будинок, який належав ОСОБА_5 , а в подальшому ОСОБА_6 ,  а вони є спадкоємцями після смерті останнього, просили скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволені позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому  задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що  ним належним чином виконано вимоги закону щодо  встановлення обставин, наявність яких є підставою  для визнання права власності  на самочинно збудоване нерухоме майно.

Однак, з таким висновком суду колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що відповідно до рішення Малокорениської сільської ради  № 11/7  від 26 червня 1996 р.   ОСОБА_1 була виділена земельна ділянка площею 0,07 га  для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 .

На зазначеній земельній ділянці позивачкою та її чоловіком було побудовано  житловий будинок  та господарські споруди.  

Загальні підстави набуття права власності, зокрема і новоствореного нерухомого майна, передбачені  статтями 328 та  331 ЦК України. Питання самочинного будівництва, що здійснено на чужій земельній ділянці чи на ділянці, яка не була відведена для цієї мети, та умови набуття права власності на таке майно врегульовані статтею 376 ЦК України.   

Відповідно до  частини 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо), якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації,  виникає з моменту прийняття його до експлуатації.   

За правилами статті 30-1 Закону «Про планування і забудову територій», в редакціях чинних на той чи інший час, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів здійснювалось приймальними комісіями, а згодом - на підставі сертифіката відповідності, який видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.   

Ці питання було врегульовано також постановами Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243, яка діяла до 1 січня 2009 року, та від 8 жовтня 2008 року № 923, яка діяла з 1 січня 2009 року.   

Проте, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1   не зверталася  за вирішенням питання про прийняття об`єкту в експлуатацію до компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підставу вважати наявність спору про право.   

За таких обставин, колегія суддів вважає, що звернення до суду з позовом про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва  без попереднього звернення до відповідного уповноваженого державного органу, є  підставою для відмови у задоволенні позову.

Разом з тим, суд першої інстанції не звернув належної уваги на зазначені обставини справи та вимоги матеріального права, та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання права власності на самочинно збудовані господарські споруди.

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду.

Враховуючи, що судом першої інстанції  були неправильно застосовані норми матеріального права щодо визнання права власності на самочинне будівництво,  колегія суддів вважає можливим  вийти за межі апеляційної скарги та скасувати  рішення суду  на підставі ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Що стосується доводів апелянтів про належність житлового будинку  по АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , а в подальшому ОСОБА_6 , то колегія суддів вважає ці доводи безпідставними, оскільки рішенням Малокорениської сільської ради від 26 червня 1996 р. № 9/7 зазначений  житловий будинок  списаний з обліку власника ОСОБА_5 . Підставою для списання цього будинку після смерті власника  стало його руйнування  у зв`язку з пожежею, а також відсутність спадкоємців. Зазначене рішення апелянтами у встановленому законом порядку не оскаржено.    

Відповідно до ст. 88 ЦПК України  з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню  судові витрати  понесені останньою у розмірі 325 грн.  

Керуючись статями 303, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Заводськоого районного суду м. Миколаєва від 15 листопада  2004 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до адміністрації Заводського району м. Миколаєва, ОСОБА_7    про визнання права власності на самочинні забудови  відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 325 грн. судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів  з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:                                                  

Судді: