Справа № 2-210/2007

РЕШЕНИЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 лютого 2007 року                                                                           м. Ізюм

Ізюмський міськрайонний суд Харківської області   у складі: судді - Спірідонова М.О. при секретарі - Ноль С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізюмі цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ТОВ «Моноліт» про визнання не чинним правочину.

Встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання не чинним правочину, посилаючись на те, що з 03.05.1966 року він працював у КСП «Жовтень» механізатором. У 2003 році шляхом реорганізації» сільськогосподарських підприємств відповідно до Указів Президента України стала членом сільськогосподарського виробничого кооперативу «Моноліт» та набула право на частку (пай) статутного фонду кооперативу у розмірі    28194,14 гривен.

Під час реформування аграрного сектору економіки відповідно до Указів Президента України та інших законодавчих актів України у 2003 році постало питання про реформування СВК «Моноліт» шляхом реорганізації в товариство з обмеженою відповідальністю. На той час в СВК «Моноліт» ОСОБА_2 працював гол. інженером, оскільки я як і інші сільськогосподарські працівники не зовсім розуміємо як саме потрібно реорганізувати кооператив, та як правильніше та законно це зробити, зверталися до порад юриста.

Так, відповідач на мої запитання та інших членів кооперативу пояснював, що іншим шляхом, ніж відступлення своєї частки на користь іншої фізичної особи неможливо реорганізувати СВК та створити нове, більш ефективне та широко профільне сільськогосподарське підприємство. При цьому, фізичних осіб - засновників нового перспективного товариства не повинно бути багато, тобто всі члени СВК не можуть увійти до складу засновників товариства і їх повинно бути не більше п'яти осіб.

Також, відповідач запевнив, що передавши безоплатно свою частку в кооперативі на його користь, не прийдеться втрачати багато коштів на переоформлення документів. А потім він, як засновник нового товариства, гарантує отримання перспективно посади, роботи, високу заробітну платню, премії, а головне - ОСОБА_2 в усній формі пообіцяв і гарантував, що на протязі 2003 року готівкою десять відсотків від суми майнового паю, тобто 2819,00грн., що так буде вигідніше обом сторонам угоди.

Окрім того, ОСОБА_2 обіцяв, що згодом переведена на нього частка мого паю принесе мені великі прибутки у більшому розмірі ніж 28194,14 грн. і він особисто буде представляти мої інтереси перед керівництвом заново створеного товариства.

Отже, повіривши у гарантії та обіцянки відповідача, 21 березня 2003 року мною - членом сільськогосподарського виробничого кооперативу «Моноліт» було підписано заяву про виведення зі складу членів (засновників) сільськогосподарського виробничого кооперативу «Моноліт», відмови від паю та безоплатну передачу на користь громадянина ОСОБА_3.

Заяву від 21.03.2003р. посвідчено приватним нотаріусом Ізюмського MHO ОСОБА_4.

Згідно ст.ст. 41,42 Цивільного кодексу УРСР, що діяв станом на 21.03.2003р., угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або

2

припинення прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво - або багатосторонніми (договори). Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду.

Таким чином, мною було укладено право чин про відмову від членства в кооперативі та безоплатне відступлення своєї майнової частки на користь відповідача. Внаслідок укладення цієї угоди я втратила право на свою частку в кооперативі, а відповідач привласнив її та на власний розсуд розпорядився.

Але, пройшов певний час, я жила лише сподіванками та обіцянками відповідача, та очікуваних коштів і перспективи та і не дочекалась. Юрист (відповідач) вже не працює в ТОВ «Моноліт», йому байдуже доля цього підприємства та таких як я, що передали свої паї.

Враховуючи вище викладене, стверджую, що даний право чин був вчинений мною під впливом обману та не усвідомленням (помилки) значення юридичного факту виходу зі складу членів (засновників) кооперативу, безоплатного відчуження своєї майнової частки на користь іншої особи, зокрема, відповідача. Тобто, на час підписання заяви про відмову від своєї частки та передачі її на користь відповідача я вважала, що не втрачаю свого майна, а навпаки набуваю більше, ніж передаю. Вважала, отримаю внаслідок оспорюваної угоди більші матеріальні цінності, гідну роботу, кращі умови життя та відпочинку.

Окрім того, вважаю право чин від 21.03.2003р. таким, що протирічить чинному на той час законодавству України та підлягає визнанню недійсним у судовому порядку за наступних підстав:

Відповідно до ст.ст.48, 56 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне-значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки. Якщо така угода визнана недійсною, то кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодувати його вартість. Крім того, сторона, за позовом якої угода визнана недійсною, вправі вимагати від другої сторони відшкодування витрат, втрати або пошкодження свого майна, якщо доведе, що помилка виникла з вини другої сторони. Якщо це не буде доведено, особа, за позовом якої угода визнана недійсною, зобов'язана відшкодувати другій стороні понесені нею витрати, втрати або пошкодження її майна.

На час вчинення правочину від 21.03.2003р. кооператив майже не працював, роботи було досить мало, тому в мене доходи були меншими, а ніж витрати, жили у борг. Потрібні були кошти для харчування та витрати на лікування.

За приписами ст.57 ЦК УРСР угода, укладена в наслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації. Якщо угода визнана недійсною з однією з зазначених підстав, то потерпілому повертається другою стороною все одержане нею за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодовується його вартість. Майно, одержане за угодою потерпілим від другої сторони (або належне йому), звертається в доход держави. При неможливості передати майно в доход держави в натурі - стягується його вартість. Крім того, потерпілому відшкодовуються другою стороною понесені ним витрати, втрата або пошкодження його майна. В силу ст.59 ЦК УРСР угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

З огляду на викладене, вважаю, що вчинена 21.03.2003р. угода підлягає визнанню недійсною в судовому порядку, оскільки я дійсно помилялася щодо істотних умов

3

оспорюваного правочину та правових наслідків його вчинення, внаслідок введення в оману відповідачем.

Укладання правочину від 21.03.2003р. порушує мої права та охоронювані законом інтереси щодо права власності, оскільки згідно ст..41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст..ст2, 48 Закону України «Про власність» від 07.02.1991р.№697-XII право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Захист права власності здійснюється судом, арбітражним судом або третейським судом.

Отже, оспорюваний право чин від 21.03.2003р. належить визнати недійсним, як такий, що не відповідає вимогам закону (суперечить актам цивільного законодавства), відповідно до ст.203 ЦК України.

Необхідно також звернути увагу, що за приписами ст.233 ЦК України право чин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. В силу ст.229 ЦК якщо особа, яка вчинила право чин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий право чин може бути визнаний судом недійсним.

Зважаючи на викладене, моє право на звернення до суду ґрунтується на приписах ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України згідно яких, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Відповідно до п.3 ст.258 Цивільного кодексу України позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману. За приписами ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка Його порушила.

Просила суд визнати недійсним право чин за заявою від 21.03.2003р. із застосуванням наслідків недійсності правочину - зобов'язати Куньєвську сільську раду видати позивачу свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП «Жовтень», судові витрати покласти на відповідача.

Представник третьої сторона в судове засідання не з'явився але просив справу слухати без нього та підтримав позовні вимоги позивача в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання з'явився та заперечував проти задоволення позову вказавши, що ніякого обману з його боку під час вчинення правочину не було, угода була добровільно та ніяких особливо тяжких обставин для позивача не було. Що стосується вкрай невигідних умов, то угода була безоплатна, а також вказав, що сплив термін позовної давності.

Суд вислухавши думку сторін, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно вимог ст. 27 п.2, ст. 60, 131 ЦПК України : «для підтвердження своїх вимог зобов'язані надати усі наявні у них докази», позивачем під час розгляду справи не надано ніяких доказів підтверджуючих його твердження які містяться в позовній заяві.

4

Також позивач в судовому засіданні вказав, що в нього немає доказів підтверджуючих його позовні вимоги.

Що стосується твердження позивача, що відповідач заволодій його майновим паєм шляхом обману або зловживання довірою (мошенічесвтво), то це твердження не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи та опровергається постановою Ізюмського ГРО від 21.12.2006 року згідно якої ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7 було відмовлено в порушенні кримінальної справи проти ОСОБА_8 та ОСОБА_2 за ст. 190 КК України.

Крім цього згідно заяви ОСОБА_1 від 21.03.2003 року завіреного нотаріусом, в якій він добровільно , безоплатно передає свій пайовий внесок ОСОБА_2 (л.д. 8)

Крім цього суд вважає, що до цього позову не може бути застосована спеціальна позовна давність. У відповідності з ст. 258 ЦК України, у зв'язку з тим, що позовна давність у 5 років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману, тому до позову необхідно застосовувати загальні строки позовної давності.

Доводів, що спірний правочин вчинено під впливом насильства або обману позивачем надано не було.

Враховуючи вище викладене суд вважає, строк позовної давності на заявления вимог позивачем сплив у зв'язку з тим, що правовідносини виникли 21.03.2003 року.

Факт виникнення правовідносин та їх строки сторонами не заперечується

Суд керуючись ст. 267 ЦК України, ст. 18, 208,209, 210, 212, 214, 215 ЦПК України, суд -

Вирішив:

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ТОВ Моноліт» про визнання не чинним правочину залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Ізюмський міськрайонний суду Харківської області шляхом подачи в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.