Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22ц-3289/09 Головуючий в І інстанції - Ткаченко Н.В.
Категорія 44 Доповідач - Кузнецов В.О.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2009 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду
Дніпропетровської області у складі:
головуючого: Кузнецова ВО.
суддів : Черненкової Л.А., Лаченкової О.В.
при секретарі Чергенець C.O.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу
за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2
Олександровича на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: КВЖРЕП Жовтневого району м. Дніпропетровська, КЖЕП №8 м. Дніпропетровська, про визнання втратившим право користування житловим приміщенням та по зустрічному позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - КВЖРЕП Жовтневого району М. Дніпропетровська про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, -
ВСТАНОВИЛА:
В лютому 2004 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання таким, що втратив право на користування житловим приміщенням кв.34 в 6.1 по вул. Фурманова в місті Дніпропетровську. В обгрунтування позову посилалася на те, що вона та відповідач є рідними сестрою та братом. Згідно ордера №102 від 10.03.1959 року їх батько - ОСОБА_5 отримав вищезазначену квартиру, особистий рахунок на вказану квартиру було переоформлено на їх матір -ОСОБА_6 - на склад сім'ї разом з дітьми ОСОБА_7, ОСОБА_1(позивачка), та ОСОБА_3 (відповідач). Після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_1, особистий рахунок на спірну квартиру було переоформлено на неї. З 1997 року відповідач в квартирі не проживає, його особистих речей в квартирі не має, за комунальні та інші послуги він не сплачує. Відповідно до ст. 71 ЖК України просила визнати ОСОБА_3 втратившим право користування житловим приміщенням в трикімнатній квартирі АДРЕСА_1.
В зустрічному позові ОСОБА_3 прохав вселити його в спірну квартиру та усунути йому перешкоди у користуванні житловим приміщенням.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням задоволені. Вселено ОСОБА_3 в кв. АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_1 передати ОСОБА_3 ключі від кв. АДРЕСА_1 та не чинити перешкод ОСОБА_3 у користуванні квартирою АДРЕСА_1.
На вказане рішення позивачкою та її представником були подані апеляційні скарги в яких вони просили скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги і відмовити у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги відхилити, а рішення суду залишити без змін відповідно до ст. 308 ЦПК України, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в спірній квартирі зареєстровані сторони по справі, які є рідними братом та сестрою. Особистий рахунок на спірну квартиру відкрито на позивачку ОСОБА_1 після смерті матері - ОСОБА_6, складом сім'ї дві особи - позивачка та відповідач (а.с. 174-175 Т.2).
Також судом встановлено, що відповідач, після розірвання шлюбу з ОСОБА_8 у
1993році (а.с. 105 ТІ) став проживати зі своєю матір'ю та сестрою в кв. АДРЕСА_1, що підтвердили свідки ОСОБА_9, ОСОБА_3 ОСОБА_10,
ОСОБА_12.
З грудня 1998 року по 2004 рік ОСОБА_3 декілька разів на рік виїздив до Польщі працювати . З урахуванням вимог щодо правил відкриття робочих віз, він кожні 3 місяці повинен був повертатися до України і знову відкривати візу (таке правило діяло з 2003 року, а до цього режим був безвізовий, але за такими вимогами, що перебування на території Польщі не повинно було перевищувати 120 діб, після чого слід було покинути державу на деякий час), що підтверджується ксерокопіями закордонного паспорту відповідача ОСОБА_3 (а.с. 24-30, 73-77 ТІ) та показаннями свідка ОСОБА_11, який разом з ОСОБА_3 працював у Польщі у м. Вроцлав (а.с. 138 Т.2).
Згідно ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається приміщення протягом шести місяців.
Відповідно до ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України» від 12.04.1985 року №2 зі змінами у справах про визнання наймача, або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст .71 ЖК), необхідно з'ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку проте, що позов позивачки не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні, та задоволенню не підлягає, в зв'язку з тим, що відповідач не проживає в спірній квартирі з поважних причин, оскільки між сторонами склались неприязні стосунки. Тому через виниклі між сторонами відносини, відповідач змушений був залишити спірну квартиру у -весні 2004 року, оскільки позивачка відмовляла йому .в передачі ключа від спірного житла та відсутність відповідача в спірній квартирі більше шести місяців, при вищевказаних обставинах, не може бути розцінено як відсутність без поважних причин. Відповідач ніколи не втрачав інтересу до спірної квартири як своєму постійному місцю проживання, іншого житла не має.
Не мають суттєвого значення ті обставини, на які посилається позивачка та її представник, а саме, що відповідач відповідно до ст. 71 ЖК України не резервував (не бронював) за собою житло на період праці у Польщі, оскільки ОСОБА_3 виїздив до Польщі на заробітки, але свою працю на території Польщі офіційно не оформлював.
Відповідач ОСОБА_3 був інвалідом 2-ї групи (а.с. 41-42 Т.2) на час розгляду справи в суді першої інстанції, а на теперішній час він є інвалідом 1-ї групи ( т.З ас. 86). Він не має іншого житла, а те житло, яке тимчасово займає ОСОБА_3 (дача свого брата ОСОБА_7, який помер у 2009році) не відповідає ніяким санітарним нормам, які існують для житлових приміщень (будинок знаходиться на території садового товариства «Металург», в будинку не має води, туалету, газу, обігрів відповідач здійснює тільки електронагрівачем).
Відсутність вказівки у рішенні суду представників сторін не є підставою для скасування рішення суду.
Не заслуговують на увагу доводи представника ОСОБА_1 проте, що суд не виконав вимог апеляційного суду, викладених в ухвалі від 06.06.2005 року та не дослідив строк і причини не проживання відповідача у спірній квартирі, оскільки це не відповідає дійсності, бо суд досліджував надані сторонами докази для з'ясування вказаних обставин.
Закінчення розгляду справи у відсутності відповідача за первісним позовом і без заслуховування його пояснень, також не є підставою для скасування рішення суду, оскільки останній раніше давав пояснення у суді, в ході розгляду справи приймав участь його представник.
Інші доводи апелянтів стосуються оцінки доказів, досліджених у суді першої інстанції, що є прерогативою суду.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягали застосуванню, висновки суду про встановлені обставини й правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому
засіданні, тобто суд прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з урахуванням роз'яснень, які містяться у Постанові Пленуму Верховного суду України № 32 від 12.04.1985року „Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами Житлового кодексу України.
За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Суд ухвалив законне та обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального права, а тому апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.