АПЕЛЯЦІЙНИЙ      СУД   ПОЛТАВСЬКОЇ      ОБЛАСТІ

Справа  №  22ц – 52 -2010 року.                                   Головуючий  у  першій  інстанції

                                    Кобзій Б.І.

Суддя – доповідач    Шабовська  В.А.

                                                       Р І Ш Е Н Н Я

          І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

2010  року      січня         місяця      27      дня.                     м.   Полтава

Колегія  суддів  судової  палати  у  цивільних  справах  Апеляційного  суду   Полтавської  області  в  складі:                                

головуючого                           Абрамова  П.С.

            суддів                                      Бондаревської  С.М.

                                                             Шабовської В.А.

          при  секретарі                           Амеліній      М.В.

    прокурора                                

    адвоката

    позивача                                

              представника   позивача          

    відповідача    

            представника відповідача  

розглянула  у  відкритому  судовому  засіданні  в  м.  Полтаві  цивільну справу  за   апеляційною  скаргою  ОСОБА_3  

на заочне  рішення   Крюківського  районного  суду  м.  Кременчука  від   3  липня  2009  року

по  справі   за  позовом   ОСОБА_4  до  ОСОБА_3   про  визнання  права  власності  на  нерухоме  майно,

колегія  суддів,  заслухавши  суддю-доповідача  апеляційного  суду, -

                В С Т А Н О В И Л А:

    Заочним  рішенням  Крюківського  районного  суду  м. Кременчука  від  3  липня    2009  року   позов  ОСОБА_4 до  ОСОБА_3  про  визнання  права  власності на  ?  частину  житлового будинку  АДРЕСА_4  та  на  1\2  частину  земельної  ділянки  під  цим  будинком  задоволено.

    Визнано  за  ОСОБА_4  право  власності  на  ?  частину  житлового  будинку  АДРЕСА_4  та на  ?  частину  земельної  ділянки  під  житловим будинком  АДРЕСА_4.

    Стягнуто  з  ОСОБА_3  на  користь ОСОБА_4 сплачене  державне  мито  в  розмірі  51 грн.,  витрати  на  ІТЗ   в сумі  30  грн.  та  витрати за  почеркознавчу  експертизу  в  сумі  2256 грн.

    В  апеляційній скарзі  ОСОБА_3 ставить питання про  скасування  рішення  місцевого  суду  та  просить постановити  нове,  яким відмовити  у  задоволенні  позовних вимог  ОСОБА_4  Вважає,  що  вона  за  власні  кошти  придбала  спірний  житловий  будинок  в період,  коли  вони припинили  фактичні  шлюбні відносини  з  позивачем,   проживали  окремо  та мали  окремий  бюджет.

Апеляційна  скарга  підлягає  до  задоволення  із наступних  підстав.

Відповідно  до  ч.1 п.3,4 ст. 309  ЦПК  України  підставами  для  скасування  рішення  суду  першої  інстанції  і  ухвалення нового  рішення  є  невідповідність  висновків  суду  обставинам  справи  та порушення  або неправильне  застосування  норм  матеріального  або процесуального  права.

Місцевий  суд,  постановляючи  рішення суду  про  задоволення  позову  ОСОБА_4,  виходив  з  того,  що  відповідно  до  ст. 74  СК  України  у випадку  коли  жінка та  чоловік  проживають  однією  сім»єю,  але  не  перебувають  у  шлюбі  між собою,  майно,  набуте  ними  за час  спільного проживання,  належить  їм  на праві  спільної  сумісної  власності,  якщо  інше  не  встановлено  письмовим  договором  між  ними.  Також  суд  виходив  з  доведеності  факту  проживання  ОСОБА_3  та  ОСОБА_4  однією  сім»єю  в  період  з  1997  року  по  червень  2007  року,  хоча  на  підтвердження вказаного  не  навів  жодного  доказу  та  не спростував  заперечення  відповідачки.

Однак  з таким висновком  суду  погодитися   не  можна.

Місцевим  судом правильно  встановлено,  що  відповідно  до  договору  купівлі-продажу  житлового  будинку,  розташованого   за  адресою АДРЕСА_4,  посвідченого 10  серпня  2004  року  нотаріусом ОСОБА_5   за  реєстровим  номером  7731  та  договору  купівлі-продажу  земельної  ділянки  за  реєстровим номером  7733,  ОСОБА_3  придбала  вказане  домоволодіння  (а.с. 34 – 40).

Також   встановлено,  що  в період  з  1997  року  по  14  травня  2004  року  ОСОБА_4 та ОСОБА_3  проживали  однією  сім»єю  в  одній  квартирі,  вели спільне  господарство,  мали  спільний  бюджет  та  виховували  двох  спільних  малолітніх  дітей  -  сина  ОСОБА_6,  ІНФОРМАЦІЯ_1  та дочку  ОСОБА_7,  ІНФОРМАЦІЯ_2.  В  цей період  сторони  спільно  мешкали  в  квартирі  за  адресою  АДРЕСА_1,  власницею  якої  була  ОСОБА_3  та  в  квартирі    АДРЕСА_2,  власником  якої  була  мати  позивача  ОСОБА_8

14  травня  2004  року,  ОСОБА_3  після  сварки  та бійки  із  ОСОБА_4  з  дітьми  перейшла  проживати  в  квартиру її  матері,  розташовану за  адресою  АДРЕСА_3.

Із  змісту  висновку  судово-медичного  експерта  №  105  від  17  травня  2004 року  видно,  що  14  травня  2004  року  внаслідок  побиття  чоловіком  ОСОБА_3  були  заподіяні   легкі  тілесні  ушкодження,  які не  потягли  за  собою  тимчасового  розладу  здоров»я  (а.с.51).

Відповідно  до  договору  купівлі-продажу  від  7  квітня  2005  року  ОСОБА_3  за  53 000  гривні  продала  сусідові  ОСОБА_9  400  квадратних  метри  земельної  ділянки,  розташованої  за  адресою  АДРЕСА_4  (а.с. 40).

У  висновку   спеціаліста  П-518  від  31  серпня  2007  року  зазначено,  що   вартість  ремонтних  робіт,  виконаних  в житловому  будинку  АДРЕСА_4  становить  74 155  грн. (а.с. 121 – 131).

Із  змісту  відповіді – листа  Крюківської  районної  ради  м.  Кременчука  Полтавської  області  від  7  вересня  2009  року  вбачається,  що  ОСОБА_3  з  дітьми  не  проживає  у  будинку,  розташованому  за  адресою  АДРЕСА_4;  в  житловому будинку  каналізація  та  водопостачання відсутні,  внутрішні  ремонтні  роботи  не  закінчені  (а.с. 118).

В  акті  обстеження  житлово-побутових  умов,  затвердженого  начальником  служби  у  справах  неповнолітніх  зазначено,  що відсутні належні  умови  для  проживання  в  будинку,  розташованому  за  адресою  АДРЕСА_4,  де  мають  постійну  реєстрацію  ОСОБА_3  та  її  двоє  неповнолітніх  дітей  -  ОСОБА_6  та  ОСОБА_7  Разом з  тим  зазначено,  що  ОСОБА_4  зареєстрований  за  даною  адресою   за  договором  піднайму  №  384  від  1  листопада  2006  року  ( а.с. 117).  

Сусіди  ОСОБА_10  та ОСОБА_11,  які  проживають  за  адресою  АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6,  підтвердили   факт  проживання  ОСОБА_3  з двома  дітьми  в  квартирі своєї  матері  АДРЕСА_3  за  вказаною  адресою  з  травня  2004  року  без  ОСОБА_4  Їх  підписи  затвердив  директор  КГЖЕП  «Автозаводське»  29  серпня  2007  року  (а.с.  119).

Також  правильно  місцевим  судом  встановлено,  що  1  листопада  2006  року  між  ОСОБА_3, як  власницею  домоволодіння,  розташованого  за адресою  АДРЕСА_4,  та  ОСОБА_4  був укладений  договір  №  384,  відповідно  до  якого  ОСОБА_3  надала  ОСОБА_4  кімнату  в  будинку  для  проживання  в  якості  піднаймача  (а.с.  50).

Відповідно  до  довідки  з  Єдиного  державного  реєстру  юридичних  осіб  та  фізичних  осіб-підприємців  ОСОБА_4    8  листопада  2006 року  зареєстрований  як  фізична  особа-підприємець  (а.с. 75).

Згідно  до  договору  позики  від  8  серпня  2004  року  та  розписки  ОСОБА_3  взяла  в  борг  у  ОСОБА_12  в  борг  гроші  в  сумі   116 820  грн.  (а.с. 25 – 27  т.1).

Відповідно  до  ч.2   ст. 3  Сімейного  кодексу   України  сім»ю  складають  особи,  які  спільно  проживають,  пов’язані  спільним  побутом,  мають  взаємні  права  та  обов’язки.

При  застосуванні  ст. 74  СК  України,  що  регулює  поділ  майна  осіб,  які  проживають  у фактичних  шлюбних  відносинах,  судам  необхідно  враховувати,  що правило  зазначеної  норми  поширюється  на  випадки,  коли чоловік  та жінка  не  перебувають  у  будь-якому  іншому  шлюбі  і  між  ними  склалися  усталені  відносини,  що  притаманні  подружжю  (п.20  постанови Пленуму   верховного  суду  України   №  11  від  21.12.2007  року).

Місцевим судом достовірно  встановлено  про те,  що  ОСОБА_4  з  ОСОБА_3  з  1997  року  перебували  у  фактичних  шлюбних  стосунках,  мають  двох  спільних  малолітніх  дітей,  спільно  проживали  однією  сім»єю  до   травня  2004  року.  З  14  травня  2004  року  після  сварки  та  побиття  позивачем  ОСОБА_3,  остання  виселилася  із  квартири  матері  позивача  та  вселилася  в  квартиру  своєї  матері,  де  постійно  проживає  з  дітьми,  тобто з  вказаної  дати  сторони   проживають  порізно,  не  були  пов’язані спільним  побутом,  не  мали  спільного  бюджету, взаємних  прав  та  обов’язків.

Висновок  суду щодо   доведеності,  на  думку  судді, показаннями  свідків,  факту  проживання  ОСОБА_3  та  ОСОБА_4  однією  сім»єю  в  період  з  1997  року  по  червень  2007  року,  не  ґрунтується  на  доказах,  добутих та  досліджених  судом.

Зокрема,  як  встановлено  судом,  з  14 травня  2004  року  ОСОБА_4  та  ОСОБА_3  припинили  спільне  ведення  господарства,  проживали окремо. Саме  в період  окремого  проживання  ОСОБА_3 вчинила  дії,  які  свідчать  про  придбання  власності,  не  пов’язаної  із  спільною  сумісною  власністю  сторін по справі,  про  що  свідчать  договір  позики, розписки  про  повернення  частини боргу, декілька  кредитних  договорів,  де  стороною  є  лише  ОСОБА_3,  договір  купівлі-продажу  землі  ОСОБА_9,  низка  довідок  про  заробітну  плату  ОСОБА_3

Показання  свідків  про  спільне  проживання,  щодо  підтримання  сторонами  подружніх  стосунків,  шляхом  спілкування  ОСОБА_4  з  дітьми,  не  спростовують  доводів  ОСОБА_3  про  обставини  окремого  проживання  із  ОСОБА_4 в період  з  травня  2004  року  та  на  момент  придбання  будинку.  Про  це  також  свідчить    факт  укладення  тимчасового  договору  піднайму  із  ОСОБА_4,  лише  з метою  допомоги  в  реєстрації   ОСОБА_4,  як  фізичної  особи-підприємця.

Крім  того,  формальний  характер реєстрації  ОСОБА_4  в будинку  в  якості  піднаймача,  а  не в  якості члена  сім»ї  власника, де  фактично  ніхто  не  проживав, є  підтвердженням   того,  що  сторони  не  пов’язані  сімейними  стосунками.

Також,  правильно  місцевим  судом  встановлено  та  ніким не  оспорено  те,  що  між  ОСОБА_4  та  ОСОБА_3  щодо  спірного домоволодіння  склалися  договірні  правовідносини піднайму,  а  не  правовідносини,  щодо  спільної  сумісної  власності.

Відповідно  до  ч.3 ст. 10  ЦПК  України,  кожна  сторона  повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона  посилається  як на  підставу  своїх  вимог  або  заперечень,  крім  випадків,  встановлених  цим  Кодексом.

Враховуючи  викладене,  що на  момент  придбання спірного  житлового  будинку, сторони  припинили  спільне  ведення  господарства,  ОСОБА_3  за  власні  кошти (отримані  в  борг)  придбала домоволодіння,  де зареєструвалася  разом  з  двома  дітьми,  колегія суддів  приходить  до  висновку,  що  житловий  будинок,  розташований  за  адресою  АДРЕСА_7  не  належить  до  спільної  сумісної  власності  сторін,  а є  власністю  лише  ОСОБА_3  Тому  позовні  вимоги  ОСОБА_4  є  необґрунтованими  та  не підлягають  до  задоволення  за  недоведеністю.

За  таких  обставин,  висновок  суду  переконливо спростовується  дослідженими  в  судовому  засіданні  доказами,  наданими  відповідачкою  та  дослідженими  місцевим  судом.

Суд  першої  інстанції,  вирішуючи  справу   помилково  застосував  ст. 74  СК  України  та  главу  8  СК  України,  що  також призвело  до  неправильного  вирішення  спору,  тому  судове  рішення підлягає  скасуванню  з  ухваленням  нового рішення.  До  даних правовідносин слід  застосовувати  норми  цивільного  законодавства,  зокрема  про  право  приватної  власності.

Оскільки  обставини    справи  місцевим  судом  встановлені  повно  та  правильно,  колегія суддів вирішила  апеляційну  скаргу  задовольнити,  рішення  місцевого  суду  скасувати  та  відмовити  у задоволенні  позовних  вимог  ОСОБА_4 .   за недоведеністю.

Керуючись   ст. ст. 303, 304,  ч.1 п.3,4 ст. 309, 316, 317  ЦПК  України,  колегія  суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну  скаргу  ОСОБА_3  задовольнити,  рішення  Крюківського  районного суду  м. Кременчука  від  3  липня  2009  року  скасувати.

У  задоволенні позову  ОСОБА_4   до  ОСОБА_3  про  визнання  права  власності  на ?  частину  домоволодіння  та  1\2  частину  земельної  ділянки  відмовити  за  недоведеністю.

Рішення  набирає  законної  сили  з моменту  проголошення  і  може  бути  оскаржене  протягом  двох  місяців  шляхом  подачі  касаційної  скарги  до  Верховного  Суду  України.

Головуючий

Судді                             підписи.

З  оригіналом  згідно: