АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
28 жовтня 2009 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Федорової А.Є.,
суддів: Мизи Л.М., Заїкіна А.П.,
при секретарі Непомнящій О.О.,
розглянувши у судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 30 квітня 2009 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відібрання дітей, передання дітей матері на виховання, визначення місця проживання дітей з матір’ю, усунення перешкод у спілкуванні з дітьми,
В С Т А Н О В И Л А:
У травні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов’язання не чинити перешкоди у спілкуванні та вихованні неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відібрання дітей та передачу їх на її виховання, визначення місця проживання дітей з матір’ю.
Позивачка зазначала, що з 1993 року по 2002 рік знаходилася у фактичному шлюбі з відповідачем, і від шлюбу вони мають двох дітей: сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. У травні 2003 року шлюбні відносини були припинені, і вона з дітьми виїхала у м.Тбілісі (Грузія). Під час її хвороби відповідач забрав дітей і вивіз їх до України, після чого перешкоджає їй у спілкуванні з дітьми. Заочним рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 12 квітня 2007 року, з яким вона погодилася, визначено місце проживання дітей з батьком.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30 січня 2008 року визначено порядок її зустрічей з дітьми, однак відповідач цю ухвалу не виконує та продовжує перешкоджати їй у спілкуванні з дітьми. Посилаючись на ці обставини, а також на те, що у даний час вона має можливість проживати разом з дітьми, забезпечити їх житлові та матеріальні умови, позивачка просила задовольнити позов на підставі ч.4 ст.159 СК України.
Відповідач позов не визнав, мотивуючи тим, що після розпаду сім’ї діти проживали разом з матір’ю у м.Тбілісі, де позивачка прийняла рішення покінчити власне життя самогубством та вбити своїх дітей. З цією метою вона дала дітям медичні препарати, сама прийняла велику кількість різних ліків, поклала дітей на підлогу у кухні та відкрила газовий кран. Завдяки наданій своєчасно допомозі, усі вони потрапили до лікарні та залишилися живими. Після чого він забрав дітей та перевіз їх до себе в Україну. З 2004 року діти мешкають з ним на підставі рішення суду, він повністю забезпечує умови їх проживання та розвитку і не перешкоджає матері спілкуватися з дітьми, однак вони після отруєння бояться матері і не бажають зустрічатися з нею.
_______________________________________________________________________
Головуючий у 1 інст. Калініченко Л.В. Справа № 22ц -3447\2009 р.
Доповідач: Федорова А.Є Категорія ЦП: 46
Треті особи: представник служби у справах дітей Одеської міської ради та представник органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради просили суд ухвалити рішення в інтересах дітей та з урахуванням їх думки.
Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 30 квітня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення її позову в повному обсязі, мотивуючи тим, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, деякі висновки суду не відповідають обставинам справи та наданим доказам.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Судом встановлено, що позивачка та відповідач з 1993 року по 2003 рік знаходилися у фактичному шлюбі, мешкали разом в м.Одесі і від шлюбу у них народилися діти: ІНФОРМАЦІЯ_1 року - син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 року - син ОСОБА_4.
У травні 2003 року вони припинила фактичні шлюбні стосунки і ОСОБА_1 з дітьми виїхала на постійне проживання до м. Тбілісі ( Грузія).
1 червня 2004 року прокуратурою Ваке-Сабурталойського району м.Тбілісі була порушена кримінальна справа за фактом спроби умисного вбивства з обтяжуючими обставинами неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Як зазначено у постановах слідчих органів м.Тбілісі, внаслідок слідчих дій було встановлено, що 12 червня 2004 року ОСОБА_1 з підстав поганих стосунків з ОСОБА_2 прийняла рішення вбити своїх дітей та покінчити власне життя самогубством. З цією метою вона дала дітям по 4 таблетки препаратів Анапрелін та Енапхаша, зробила їм ін’єкції Димедролу, сама прийняла велику кількість різних ліків, поклала дітей на підлогу у кухні та відкрила газовий кран. Вона знаходилася майже у безпорадному стані, коли її син ОСОБА_3 сказав, що ОСОБА_4 стало погано. Тоді вона перекрила газовий кран та зателефонувала своїй сестрі, яка викликала швидку медичну допомогу. Завдяки наданій своєчасно допомозі, усі вони потрапили до лікарні та залишилися живи. Прокуратурою слідчого відділу органів прокуратури м.Тбілісі від 31 травня 2006 року провадження у кримінальній справі закрито у зв’язку з добровільною відмовою ОСОБА_1 від вчинення злочину. (а.с.78-83) У листі Детективного Управління Головного Управління м.Тбілісі МВС Грузії від 22 лютого 2008 року зазначено, шо досудове слідство по цій справі за ст.ст.19,109 КК Грузії продовжується, остаточного рішення не винесено.(а.с.96)
Після того, як відбулися зазначені події, батько дітей ОСОБА_2 приїхав до м.Тбілісі, забрав дітей і вивіз їх в Україну до місця свого проживання.
Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 12 квітня 2007 року, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_2, визначено місце проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з батьком .(а.с.12) ОСОБА_1 це рішення суду не оскаржила, тобто погодилася з ним.
Органом опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради неодноразово розглядалося питання про доцільність проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_2 Висновками органу опіки та піклування від 2 жовтня 2006 року та 24 жовтня 2007 року визнано доцільним проживання дітей з батьком. (а.с. 89,90)
Встановлено також, що з 2004 року діти постійно мешкають з батьком в належному йому житловому будинку, дітям створені гарні житлові умови, вони навчаються у приватній школі «Крок», їх навчання оплачує батько, який сумлінно виховує дітей. (а.с. 140)
Позивачка фактично з 2004 року не спілкується з дітьми та не утримує їх. Свого житла вона не має, мешкає у квартирі, яка належить іншій особі, за договором оренди житла від 14 квітня 2008 року, укладеним на строк до 13 березня 2011 року; працює за договором про надання послуг по уходу за хворою людиною від 15 серпня 2007 року з оплатою послуг 1250 грн., а з 1 жовтня 2009 року-3400 грн. щомісячно. (а.с.23,25,26, 141,142)
В судовому засіданні суд вислухав думку дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які заявили, що вони дуже люблять свого батька та не бажають мешкати разом з матір’ю. (а.с.146, диск)
Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації за вимогою апеляційного суду 22 жовтня 2009 року з урахуванням віку дітей повторно перевірив доцільність визначення місця проживання дітей з одним із батьків, вислухав думку дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та встановив, що вони і в даний час не бажають мешкати разом з матір’ю та бажають проживати разом з батьком.
В засіданні апеляційного суду позивачка підтвердила, що відповідач є добрим батьком, створив дітям належні умови для виховання та розвитку, добре ставиться до виконання своїх батьківських обов’язків. Вона також вказала на неможливість розлучення братів, оскільки вони дуже люблять один одного, та пояснила, що її вимоги про відібрання дітей пов’язані лише з тим, що відповідач перешкоджає їй спілкуватися з дітьми та не виконує рішення суду, яким встановлені її зустрічі з дітьми.
Таким чином встановлено, що батько має значно кращі порівняно з матір’ю матеріально-побутові умови для виховання та розвитку дітей. і діти, які вже досягли десяти років, самі бажають проживати з батьком.
Відповідно до ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Згідно з положеннями ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, частини 7,8 ст.7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен керуватися максимальним забезпеченням інтересів дітей.
За правилами ч.3 ст.163 СК України суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і передачі її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.
Ураховуючи зазначені обставини та вік дітей, суд дійшов до правильного висновку про те, що підстави для застосування вимог ч.4 ст.159 СК України відсутні і обґрунтовано відмовив в задоволенні позову про відібрання дітей, передання їх на виховання матері, визначення місця проживання дітей з матір’ю.
Висновки суду відповідають матеріалам справи, поясненням сторін, та вимогам закону. Рішення в цій частині ухвалено виключено в інтересах дітей, оскільки їх відібрання від батька, передання матері на виховання без їх згоди та зміна місця їх тривалого постійного проживання суперечить їх інтересам і може завдати їм шкоди.
Разом з тим, відмовляючи в задоволенні вимог про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, суд виходив з того, що позивачка не довела того факту, що відповідач перешкоджає їй спілкуватися та бачитися з дітьми.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи і якими обґрунтовувалися вимоги про зобов’язання не чинити перешкоди у спілкуванні та вихованні дітей.
З матеріалів справи та наданих сторонами доказів вбачається, що ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30 січня 2008 року визначено порядок зустрічей матері ОСОБА_7 з дітьми ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в суботу з 13 години до 15 години, в неділю з 10 години до 12 години, в день народження дітей - з 16 години до 18 години. Ухвала апеляційного суду набрала законної сили та не оскаржена сторонами.
У зв’язку з невиконанням відповідачем у добровільному порядку судового рішення про зустрічі з дітьми, ОСОБА_1 звернулася з заявою про примусове виконання виконавчого листа № 2-6240 від 31 березня 2008 року, який видав Малиновський районний суд м.Одеси. Однак, постановою старшого державного виконавця другого відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції м.Одеси від 3 квітня 2008 року у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом про визначення порядку зустрічей з дітьми відмовлено з тих підстав, що у резолютивній частині рішення не вказано боржника. Скарги ОСОБА_1 на постанову державного виконавця до начальника Державної виконавчої служби та Головного управління юстиції залишені без задоволення. (а.с.159-162)
Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що позивачка після визначення порядку зустрічей з дітьми неодноразово намагалася спілкуватися з ними у будинку, в якому вони мешкають, однак такої можливості не мала, оскільки відповідач не впускає її у свій будинок, посилаючись на те, що діти не бажають зустрічатися з нею. Хоча позивачка бачить своїх дітей біля школи, однак спілкуватися з ними у часі, яке визначено судовим рішенням, не має можливості.
З акту обстеження умов проживання дітей від 12 жовтня 2009 року, складеного комісією служби у справах дітей Одеської міської ради видно, що батько дітей не заперечує проти спілкування дітей з матір’ю, але не бажає, щоб спілкування здійснювалося в його будинку.
Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Це законодавче правило відповідає конституційним засадам рівності прав та обов’язків батьків. Поведінка позивачки, яка проживає окремо від дітей, не є неправомірною і не зменшує обсягу її прав щодо дітей. Підстави вважати, що спілкування матері з дітьми перешкоджає нормальному розвиткові дітей на даний час відсутні.
За таких підстав судова колегія вважає, що вимоги позивачки про зобов’язання відповідача не чинити перешкоди у спілкуванні та вихованні дітей обґрунтовані, засновані на законі та підлягають задоволенню.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 309 ЦПК неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Враховуючи, що суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для вирішення позовних вимог про зобов’язання відповідача не чинити позивачці перешкоди у спілкуванні та вихованні дітей, рішення суду в частині відмови в задоволенні цих вимог є необґрунтованим і підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення таких вимог. Колегія суддів вважає, що таке рішення не може завдати шкоди дітям.
Згідно зі ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню понесені нею і документально підтверджені судові витрати: судовий збір, витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи, витрати на правову допомогу, пропорційно до 1\3 задоволеної частини позовних вимог. (а.с.1,2, 28,188,189 )
Керуючись ст.ст. 303, 307ч.1 п.2, 309 ч.1 п.1, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м.Одеси від 30 квітня 2009 року в частині відмови у задоволенні позову про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов’язання не чинити перешкоди у спілкуванні та вихованні дітей задовольнити.
Зобов’язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, в суботу з 13 години до 15 години, в неділю з 10 години до 12 години, в день народження ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 з 16 години до 18 години, в день народження ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 з 16 години до 18 години.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 259,55 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 833,30 грн.
У решті рішення Київського районного суду м.Одеси від 30 квітня 2009 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців із дня набрання законної сили.
Головуючий: А.Є. Федорова
Судді: Л.М. Миза
А.П.Заїкін