АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________________________________________________

                                             У Х В А Л А

                                                   Іменем України

24 лютого 2010 року                                                                                                   м. Одеса                        

Колегія суддів судової палати у цивільних справах  апеляційного суду Одеської області в складі:   головуючого Федорової А.Є.,

            суддів:  Мизи Л.М., Заїкіна А.П.,

              при секретарі Непомнящій О.О.,

розглянувши у судовому засіданні  справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 жовтня 2009 року та ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 листопада 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою; за зустрічним позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, з участю третіх осіб Ізмаїльської міської ради та ОСОБА_5, про  усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, відшкодування моральної шкоди,  

     В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.          

Позивачі зазначали, що вони проживають у АДРЕСА_1.   Земельна ділянка, на якій розташований будинок, знаходиться в загальному користуванні всіх мешканців будинку. Відповідачка мешкає в  квартирі АДРЕСА_1 і з метою привласнення частки земельної ділянки  самовільно встановила паркан, облаштувала газон, обкладений шифером та автомобільними шинами, забетонувала металеві стовпи, що перешкоджає користуватися заднім двором, де знаходяться належні їм підсобні приміщення.  Посилаючись на ці обставини, позивачі просили зобов’язати відповідачку знести зазначені побудови, а саме, паркан, металеві стовпи та прибрати газон.

           Відповідачка позов не визнала і у зустрічному позові також просила усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов’язання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 встановити нульовий схил бетонної площадки, обладнати водовідвід, знести навіс, підтвердити право користування земельною ділянкою площею 6 х 3 м. за давністю користування ОСОБА_6 та ОСОБА_1, а також стягнути  на її користь моральну шкоду у розмірі 1500 грн. Свої вимоги відповідачка мотивувала тим, що у 1974 році  мешканці шести квартир  будинку, у тому числі позивачка ОСОБА_2, домовилися щодо користування загальним двором та земельною ділянкою, досягли згоди  щодо підсобних будівель та насаджень, упорядкували двір. У 2005 році позивачі ОСОБА_4 вселилася у будинок, почали переробку двору, самовільно побудували бетонну площадку для миття власного автомобіля  та  постійно заливають двір водою, а також побудували навіс, який затемнює двір.    

____________________________________________________________   Головуючий у 1 інст. Топтигін М.Л.                                                     Справа № 22ц -525\2010 р.,22ц-1368\2010                                              

Доповідач: Федорова А.Є                                                                         Категорія ЦП: 45                                

      Треті особи: - ОСОБА_5, яка мешкає в квартирі АДРЕСА_2, приєдналася до вимог відповідачки; представник Ізмаїльської міської ради підтвердив незаконність побудованих споруд на прибудинковій території.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 жовтня 2009 року позов задоволено, зустрічний позов задоволено частково.  Постановлено зобов’язати ОСОБА_1 знести встановлену нею огорожу(паркан) на земельній ділянці при будинку та зобов’язати ОСОБА_3 і ОСОБА_4 встановити нульовий схил збудованої ними бетонної площадки та обладнати водовідвід.

           Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 листопада 2009 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення  стосовно невирішених вимог про знесення навісу  відмовлено.          

            В апеляційних скаргах відповідачка просить скасувати рішення суду, а також   ухвалу суду, та ухвалити нове рішення з тих підстав, що суд порушив норми матеріального та процесуального права,  не вирішив усі позовні вимоги, неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, розглянув заяву про ухвалення додаткового рішення з порушенням встановленого законом порядку.

            Заслухавши доповідача, перевіривши  доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають  задоволенню  частково з таких підстав.              

Відповідно до ст.ст.213,214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Суд зобов’язаний вирішити справу згідно із законом, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалити рішення на основі повно й всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.  

              Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання:  чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.  

           Ці вимоги закону суд не виконав.  

           Вирішуючи спір, суд виходив з того, що сторони мешкають в багатоквартирному   (6 квартир) житловому будинку, є співкористувачами земельної ділянки, на якій розташований будинок, і користуються земельною ділянкою з порушенням встановленого законом порядку, а саме: без згоди  всіх співвласників та письмового договору.  

           Проте  зазначені висновки зроблені без повного і всебічного з’ясування дійсних обставин справи, прав і обов’язків сторін, з порушенням норм матеріального та процесуального права,  без урахування  висновків та мотивів, за якими було скасовано попереднє  рішення суду першої інстанції ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11 березня 2009 року, які є обов’язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи.(ч.2 ст.311 ЦПК України.)

З матеріалів справи вбачається, що сторони мешкають у багатоквартирному будинку(всього 6 квартир), який належить міській раді. Земельна ділянка, на якій розташований  цей будинок, не приватизована. (а.с.8) Між сторонами виник спір щодо користування прибудинковою територією.

            Відповідно до статті 42 ЗК України  земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

            Законодавство передбачає надання у постійне користування таких земельних ділянок лише тим організаціям, які здійснюють управління багатоквартирними будинками.

           Однак суд, в порушення вимог закону  не з’ясував належним чином, яка саме особа є користувачем земельної ділянки, на якій  розташовані будинок, а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія. Суд не встановив, яка особа здійснює управління цим будинком, та не притягнув її до участі у справі, що є безумовною підставою для скасування рішення суду та направлення справи на новий розгляд згідно зі п.4 ч.1 ст.311 ЦПК України.  

           Оскільки суд не витребував документи, які б свідчили про наявність у сторін права користування земельною ділянкою, висновки про те, що саме сторони є співкористувачами земельної ділянки не відповідають матеріалам справи.

           Крім того, суд не встановив та не притягнув до участі у справі усіх власників і наймачів квартир будинку,  яких стосується даний  спір. Оскільки у справі відсутні відомості про співвласників будинку, а також про те, що земельна ділянка належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, застосування судом статей 42 п.3,    88, 89 ЗК України є необґрунтованим. Тобто суд неправильно застосував норми матеріального права.

              Задовольняючи позовні вимоги та зобов’язуючи ОСОБА_1 знести огорожу (паркан) на земельній ділянці, судом у порушення вимог ст.213 ЦПК України не встановлено та не зазначено у рішенні, яким чином відповідачка перешкоджає позивачам користуватися земельною ділянкою, яка не належить їм на праві власності, та на якій вони також самовільно побудували деякі споруди і навіс;  чи порушені права чи законні інтереси сторін на користування земельною ділянкою, в чому саме складаються ці порушення і якими доказами підтверджуються.

              Всупереч вимогам статей 214, 215 ЦПК України, суд у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та розглянув не всі  позовні вимоги. Так, судом не вирішені вимоги відповідачки про знесення навісу, а також вимоги позивачів про знесення металевих стовпів та газону, обкладеному шифером та автомобільними шинами. Рішення суду не містить ніяких висновків щодо цих вимог, що також є безумовною підставою для скасування рішення суду та направлення справи на новий розгляд на підставі п.5 ч.1 ст.311 ЦПК України.

              Вирішуючи даний спір, суд не звернув увагу також на те,що ОСОБА_5, яка є третьою особою за цією справою, самостійно звернулася до того ж суду  з позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди, тобто з однорідними позовними вимогами, та не вирішив питання про об’єднання позовів згідно зі ст. 126 ЦПК України.

             Відповідно до ст.220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення. Суд ухвалює додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням сторін.

           В порушення вимог закону суд розглянув заяву представника відповідачки про ухвалення додаткового рішення за його відсутності, не повідомивши його та відповідачку про час і місце судового засідання, тобто з порушенням  встановленого законом порядку, що згідно з п.3 ст.312 ЦПК України  є підставою для скасування ухвали суду та направлення питання на новий розгляд.

           За викладених обставин, рішення суду  та ухвала суду не можуть бути визнані законними та обґрунтованими, і підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого суду належить урахувати наведене, визначитися з правовідносинами сторін, з’ясувати обставини справи з участю усіх зацікавлених осіб та залежно від встановленого вирішити спір відповідно до норм матеріального і процесуального права.

           З урахуванням зазначених недоліків, підстави для ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст.303, 307 ч.1 п.5, ч.2 п.4,  311 ч.1 п.п.4, 5, ч.2, 312 ч.1 п.3,  313,  314 ч.1 п.п.2,6, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія  суддів

                                                          У Х В А Л И Л А :

           Апеляційні  скарги  ОСОБА_1  задовольнити частково.

            Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 жовтня 2009   року та ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 листопада 2009 року  скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

            Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку  до Верховного Суду України протягом двох місяців із дня набрання законної сили.

Головуючий:                                                                                                   А.Є.  Федорова

Судді:                                                                                                               Л.М. Миза

                                                                                                                          А.П. Заїкін