Справа №22-4649/2009

УКРАЇНА

Головуючий у 1 інстанції - Чех Н.А.

Доповідач - Українець Л.Д.

УХВАЛА

Іменем України

10 червня 2009 року    Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва В складі:

головуючого -    Українець Л.Д.

суддів     -    Амеліна В.І., Черненко В.А.

при секретарі     -    Мороз О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 березня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Ансамблю пісні і танцю Збройних сил України про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

встановила:

Позивач звернувся в суд з позовом до Ансамблю пісні і танцю Збройних сил України про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Мотивував свої вимоги тим, що він працював артистом хору вищої категорії Ансамблю Збройних Сил України м. Києва. 13 лютого 2006 року його було звільнено з роботи на підставі п.7 ст. 40 КЗпП України - поява на роботі в нетверезому стані.

Зазначив, що 26 листопада 2005 року о 20-00 годин розпочався останній концерт гастролей в м. Шанхаї. Після закінчення концерту весь колектив хору на запрошення імпресаріо та за згодою керівництва був запрошений на банкет, який закінчився далеко за північ. Після цього о 04 годині ранку 27 листопада 2005 року без відпочинку їх відвезли до аеропорту, де всі пройшли реєстрацію, митний та паспортний контроль. Так як був дуже складний день, внаслідок цього великого фізичного перевантаження в аеропорту йому стало зле, він сів на крісло і знепритомнів. Це, на його думку, і була підстава для звільнення. Відповідачем при звільнені були порушені вимоги трудового законодавства, а саме в тому, що від нього не були взяті письмові пояснення та в день звільнення він був на лікарняному. Враховуючи знаходження на лікарняному, ним було порушено строк звернення до суду, який просив поновити. Крім того, дії відповідача щодо його незаконного звільнення завдали йому душевних страждань, що призвело до погіршення стану здоров'я, було порушено його нормальний уклад життя, що принижує його гідність; порушені нормальні стосунки з товаришами та знайомими по роботі; незаконне звільнення принижує його престиж і ділову репутацію як артиста-співака; порушено стосунки в сім»ї та зменшило його авторитет в очах його дітей. Розмір моральної шкоди в наданих уточненнях оцінює в сумі 50 000 грн.

Просив їх задовольнити та скасувати наказ про звільнення, поновити на роботі, стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 листопада 2006 року ОСОБА_1 в задоволені позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 29 травня 2007 року рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду України від 20 лютого 2008 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 листопада 2006 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 29 травня 2007 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

22 грудня 2008 року ОСОБА_1 подав заяву про уточнення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди та просив стягнути з відповідача на його користь 50 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 березня 2009 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Зазначив, що рішення суду є незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 43 КЗпП України, ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 19992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів». Суд не взяв до уваги той факт, що його було звільнено без згоди профспілкового комітету на розірвання трудового договору.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом № 26 від 13 лютого 2006 року позивача звільнили з роботи відповідно до п. 7 ст. 40 КЗпП України, (а.с. 8).

ОСОБА_1 був присутній на загальних зборах профспілки, які відбулися 13.02.2006 року. Відповідно до акту від 13 лютого 2006 року ОСОБА_1 після проведення профспілкових зборів відмовився ставити підпис про ознайомлення з наказом про його звільнення, (а.с. 45).

Згідно відповіді головного лікаря поліклініки № 3 від 25 квітня 2006 року 13.02.2006 року ОСОБА_1 звернувся до дільничного лікаря - терапевта ОСОБА_2, який за графіком роботи проводив прийом хворих з 17 до 20 години, (а.с. 52). Зазначене свідчить, що лікарняний лист позивач отримав після відмови ознайомитися з наказом про звільнення.

На підтвердження своїх доводів, представник відповідача надавав суду план-конспект проведення з особовим складом Ансамблю пісні і танцю Збройних Сил України заняття з правил поведінки у відрядженні до Китайської Народної Республіки з якого вбачається, що всім учасникам поїздки було рекомендовано уникнути вживання алкогольних напоїв. Позивач був ознайомлений з цими правилами, про що свідчить його підпис (а.с. 26, 28).

Факт перебування позивача в нетверезому стані підтверджений в суді наступними доказами.

Відповідно, до акту комісії від 27 листопада 2005 року ОСОБА_1 у міжнародному аеропорту м. Шанхай перебував у стані алкогольного сп'яніння, (а.с. 33).

Відповідно до акту про перебування в нетверезому стані артистів від 29 листопада 2000 року, зокрема в зв'язку із перебуванням - ОСОБА_1 26.11.2005 року о 04 год. 00 хв. в нетверезому стані, від'їзд колективу до м. Шанхай було зірвано, (а.с. 38).

Відповідно до акту службового розслідування встановлено, що 27 листопада 2005 року під час перебування у службовому відрядженні у Китайській Народній Республіці, при поверненні до України колективу Ансамблю пісні і танцю Збройних сил України у аеропорту м. Шанхай перебував у стані сильного алкогольного сп'яніння артист ансамблю ОСОБА_1 (а.с. 40).

Допитані судом свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4 показали суду, що факт перебування позивача в нетверезому стані носив очевидний характер для всіх тих, хто був з ним разом у відрядженні, оскільки всі бачили як він вживав спиртні напої навіть при працівнику таможні.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивач перебуваючи у відрядженні за кордоном, під час перельоту з м. Шанхай, при проходженні певних процедур перетинання кордону, тобто місця визначеного наказом керівника відповідача зоною посиленого контролю, перебував в стані алкогольного сп'яніння, що підтверджено письмовими доказами наданими та показами допитаних в судовому засіданні свідків.

Відповідно до наказу Міністерства Фінансів України від 13.03.98 № 59 «Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон» зокрема встановлено, що днем вибуття у відрядження вважається день відправлення поїзда, літака, автобуса або іншого транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника, а днем прибуття із відрядження - день прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника. Якщо наказом про відрядження передбачено повернення працівника з відрядження у вихідний день, то працівникові може надаватися інший день відпочинку відповідно до законодавства у сфері регулювання трудових відносин. Отже, районний суд дійшов вірного висновку, що день відльоту позивача з відрядження був робочим днем і на позивача розповсюджувались правила трудового розпорядку та розцінив даний вчинок позивача, як появу позивача на роботі в нетверезому стані.

Відповідно до ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Посилання апелянта на те, що його звільнення відбулося без згоди на це профкому суперечить доказам, що є в матеріалах справи та вимогам ч.9 ст. 43 КЗпП України, відповідно якої, якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації, суд зупиняє провадження у справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації і після її одержання або відмови розглядає спір по суті. Зазначену вимогу закону суд дотримався. В період розгляду справи суду надано протокол №17 від 12.12.2008 року засідання профспілкового комітету відповідача на якому були присутні всі 5 обраних членів профспілки, які розглянули подання адміністрації про надання згоди на звільнення позивача з роботи за п.7 ст. 40 КЗпП України (т.2 а.с.29) та дали свою згоду на його звільнення.

З матеріалів справи вбачається, що порушень при звільненні позивача з боку відповідача не вбачається, оскільки проступок позивачем був вчинений 27.11.2005 року, але він був звільнений від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю з 30 листопада 2005 року по 28 грудня 2005 року та з 17.01.2006 року по 12.02.2006 року , що підтверджується листками непрацездатності виданими на ім'я позивача, (а.с. 15, 16). Тобто відповідач не порушив строків встановлених законодавством при притягненні відповідача до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до 60 ЦК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та Іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Отже, на спростування того факту, що він не перебував в нетверезому стані під час перебування трудового колективу у відрядженні в м. Шанхай 27.11.2005 року апелянт жодних доказів не надав.

Таким чином встановлено, що суд повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Рішення суду відповідає вимогам закону, наданим доказам і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 303,304,307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 березня 2009 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з часу її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.