АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2010 року м.Одеса
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Федорової А.Є.,
суддів: Мизи Л.М., Процик М.В.
при секретарі: Непомнящій О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 21 грудня 2009 року за позовом ОСОБА_1 до Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
В С Т А Н О В И Л А:
У січні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Позивачка зазначала, що працювала начальником Арцизького пункту держветсанконтролю та нагляду на державному кордоні та транспорті і наказом № 118-к від 10 грудня 2007 року її було звільнено з роботи на підставі п.2 ст.41 КЗпП України у зв’язку з втратою довір’я.
Вважаючи звільнення із займаної посади незаконним, позивачка просила поновити її на посаді, стягнути на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду за незаконне звільнення у розмірі 10 000 грн.
Представник відповідача позов визнав частково.
Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 21 грудня 2009 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
В апеляційній скарзі позивачка ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення її позову, посилаючись на те, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, обставини, які суд вважав встановленими, недоведені.
_____________________________________________________________________________________________
Головуючий у 1 інст. Ільченко Н.А. Справа № 22ц-1254/2010
Доповідач Федорова А.Є. Категорія ЦП -52
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Суд зобов’язаний вирішити справу згідно із законом, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалити рішення на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин і які правові норми регулюють ці правовідносини.
Ці вимоги закону суд не виконав, розглянувши справу поверхово та однобічно з порушеннями норм матеріального та процесуального права.
Встановлено, що позивачка працювала у відповідача начальником Арцизького пункту держветсанконтролю та нагляду на державному кордоні та транспорті і наказом № 118-к від 10 грудня 2007 року її було звільнено з роботи на підставі п.2 ст.41 КЗпП України у зв’язку з втратою довір’я. Наказом № 69-к від 12 червня 2008 року дату звільнення ОСОБА_1 з роботи змінено на 1 січня 2008 року, у зв’язку з її хворобою.(а.с.111,112)
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачка впродовж 2002-2006 років вносила завідомо неправдиві відомості в табелі обліку робочого часу і отримувала заробітну плату за двох працівників пункту, які не працювали. Суд також керувався тим, що начальник пункту несе персональну відповідальність за збереження і використання матеріальних цінностей, закріплених за пунктом, звільнення позивачки з посади за п.2 ст.41 КЗпП України є законним і таким, що проведено у встановленому законом порядку.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна з огляду на таке.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
Пленум Верховного Суду України в п.28 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 роз’яснив, що звільнення з підстав втрати довір’я (п.2 ст.41 КЗпП України) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва й інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір’я до них і в тому випадку, коли зазначені дії не пов’язані з їх роботою.
Суд, порушивши вимоги статей 213,214 ЦПК України та зазначене роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, формально розглянув справу і не з’ясував належним чином обставини, пов’язані зі звільненням позивачки.
Так, суд не звернув увагу на те, що у наказі про звільнення ОСОБА_1 взагалі не зазначено, які порушення вона допустила, і які саме дії могли викликати втрату довір’я до неї. Незважаючи на те, що за загальним правилам ідеться про винні дії, вчинені при виконанні працівником функціональних обов’язків, суд не витребував документальні дані про функціональні обов’язки начальника пункту, акт службового розслідування, а також інші належні докази (табелі, відомості про виплату заробітної плати, тощо), які підтверджують допущення позивачкою порушень і які можуть бути підставою для застосування п.2 ст.41 КЗпП України.
Згідно зі ст.174 ЦПК України відповідач може визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. До ухвалення судового рішення у зв’язку з визнанням позову відповідачем суд роз’яснює сторонам наслідки відповідної процесуальної дії, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити цю дію, у повноваженнях на її вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
З матеріалів справи вбачається, що представник відповідача визнав позовні вимоги про поновлення позивачки на роботі та стягнення на її користь заробітної плати, а вимоги про відшкодування моральної шкоди залишив на розсуд суду (журнал судового засідання, диск).
Однак суд продовжив розгляд справи, не вирішивши питання, пов’язане з визнанням відповідачем позовних вимог у порядку, передбаченому ч.4 ст.174 ЦПК України.
Крім того, згідно зі ст.237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника з роботи, обов’язок покрити шкоду, заподіяну підприємству у зв’язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи. Такий обов’язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Однак суд не врахував, що стаття 237 КЗпП України зобов’язує притягти до матеріальної відповідальності особу, винну в незаконному звільненні працівника, і всупереч вимогам цієї норми не обговорив питання про притягнення відповідної службової особи до участі у справі, незважаючи на те, що керівник служби Найбов Є.П., який підписав наказ про звільнення позивачки, у письмових заявах просив суд притягнути його до участі у справі та вказував на те, що представник відповідача Власов О.М. безпідставно визнав позов.(а.с.48,71)
Враховуючи викладене, рішення суду не можна вважати законним та обґрунтованим, воно не відповідає вимогам ст.ст. 10,11,60,212,213,214,215 ЦПК і підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд на підставі п.4 ст.311 ЦПК України.
З урахуванням конкретних обставин, а також того, що під час розгляду справи встановлено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення суду і направлення справи на новий розгляд, апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в повному обсязі, дійшов до висновку, що підстави для ухвалення нового рішення або зміни рішення суду відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.5, 311 ч.1 п.4, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 21 грудня 2009 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий А.Є. Федорова
Судді: Л.М. Миза
М.В. Процик