Справа № 2-1063-1/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 травня 2010 року Солом’янський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого судді Соколової В.В.
При секретарі Іконніковій О.Ю.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: ВГІРФО Солом’янського РУГУ МВС України в м. Києві, про виселення без надання іншого помешкання, -
в с т а н о в и в :
18.12.2009 року позивач за первісним звернувся з позовОМ про вселення в квартиру АДРЕСА_1, мотивуючи тим, що він зареєстрований за вказаною адресою, але відповідачі за первісним позовом чинять йому перешкоди у користуванні вказаним жилим приміщенням.
В попередньому судовому засіданні відповідачами за первісним позовом було заявлено зустрічні позовні вимоги про виселення позивача за первісним позовом з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, оскільки ним створюються неможливі умови для спільного проживання в одній квартири.
В судовому засіданні позивач за первісним позовом та його представник підтримали первісні позовні вимоги, проти зустрічного позову заперечували з підстав викладених в первісному позові.
Відповідачі за первісним позовом та їх представник в судовому засіданні підтримали зустрічні позовні вимоги, проти первісного позову заперечували з підстав викладених в зустрічній позовній заяві.
Третя особа: ВГІРФО Солом’янського РУГУ МВС України в м. Києві свого представника в судове засідання не направили, листом від 26.02.2010 року просили розглянути справу у його відсутності (а.с.58).
Суд вислухавши пояснення сторін, покази свідків, дослідивши матеріали справи та наявні докази, вважає, що задоволенню підлягають зустрічні позовні вимоги, а первісний позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1, загальною площею 44,5 м2 та житловою площею 30,6 м2 (що складається з 2 кімнат), згідно ордеру від 14.06.1983 року була надана ОСОБА_4 зі складом сім'ї ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 (а.с.8,26). На даний час квартира є неприватизованою, власником особового рахунку є ОСОБА_2.
ОСОБА_1 був зареєстрований за вказаною адресою 06.03.2003 року як член сім'ї наймача, на підставі перебування у шлюбі з ОСОБА_3, який було розірвано 14.06.2005 року, що підтверджується довідкою Форми № 3 та свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с.7,9,25).
Зареєстрованими за даною адресою є також, ОСОБА_3 та її неповнолітній син ОСОБА_6 (а.с.7,25).
На початку грудня 2009 року відповідачі за первісним позовом, скориставшись відсутністю позивача за первісним позовом, змінили замки та відмовились впускати його у вказане жиле приміщення. Зазначені обставини були підтверджені в судовому засіданні показами свідка ОСОБА_7 та не заперечувались відповідачами за первісним позовом. Проте за поясненнями відповідачів за первісним позовом підставами для вчинення даних дій стали неодноразові конфлікти, які спричинялись з ініціативи позивача за первісним позовом.
Як вбачається з постанови Солом’янського РУГУ МВС України в м. Києві від 12.03.2008 року, 03.03.2008 року до ТВМ-4 надійшло повідомлення гр. ОСОБА_3 про вчинення насильства в сім'ї. За результатами перевірки в порушенні кримінальної справи було відмовлено, проте на гр. ОСОБА_1 було складено протокол за ст. 173-2 КУпАП (а.с.28-33).
Згідно постанови Солом’янського РУГУ МВС України в м. Києві від 04.08.2009 року, 24.07.2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на грунті неприязних відносин виник конфлікт. Перевіркою також було встановлено, що гр. ОСОБА_1 не вперше притягується за ст. 173-2 КУпАП. За результатами даної перевірки в порушенні кримінальної справи було відмовлено, у відношенні гр. ОСОБА_1 було складено протокол за ст. 173-2 КУпАП.
Постановою Солом’янського РУГУ МВС України в м. Києві від 10.12.2009 року, за результатами розгляду звернення ОСОБА_3 стосовно конфлікту між нею та ОСОБА_1 05.12.2009 року, в порушенні кримінальної справи було відмовлено. Згідно висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 08.12.2009 року ОСОБА_3 отримала легкі тілесні ушкодження спричинені тупими предметами, які за давністю можуть відповідати вказаному строку, тобто 05.12.2009 року (а.с.43-44).
Судом не береться до уваги виписний епікриз Головного військового медичного клінічного центру, оскільки у ньому йдеться про перебування ОСОБА_3 на денному стаціонарі з 15.12.2009 року по 25.12.2009 року у клініці офтальмології, проте експертом пошкодження ока не зафіксовано.
Неприязні стосунки сторін та наявність частих конфліктів між ними в судовому засіданні були підтверджені показами свідків. Зокрема свідок ОСОБА_8, який протягом березня-вересня 2009 року був дільничним інспектором, охарактеризував ОСОБА_1 як сімейного дебошира, так як до нього часто зверталися як гр. ОСОБА_3, так і ОСОБА_2. Свідок ОСОБА_9, яка є дочкою ОСОБА_2 та сестрою ОСОБА_3, вказувала на агресивне ставлення ОСОБА_1 як відносно ОСОБА_3, та і ОСОБА_2, в зв’язку з чим остання вимушена була деяких час проживати у неї. Свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, які є сусідами, також стверджували про наявність систематичних конфліктів між сторонами із застосуванням фізичної сили ОСОБА_1
Покази свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13 не можуть буті взяті до уваги суду, оскільки обставини спільного проживання сторін відомі їм лише зі слів ОСОБА_3.
В порядку ст. 64 ч. 3 ЖК України особи, які перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов’язки, як наймач та члени його сім'ї.
Згідно ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
Відповідно до ст. 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що, оскільки ОСОБА_1 своїми діями робить неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу, у вигляді притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП, виявились безрезультатними, він підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення. Отже, задоволенню підлягають зустрічні позовні вимоги, і, відповідно, задоволення первісного позову не вбачається можливим.
Керуючись ст.ст. 64,109,116 ЖК України, ст.ст. 3,6-10,15,60,209, 212-215,293 ЦПК України, суд, -
в и р і ш и в:
В задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про вселення – відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: ВГІРФО Солом’янського РУГУ МВС України в м. Києві, про виселення без надання іншого помешкання – задовольнити.
Виселити ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та зняти з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви на апеляційне оскарження до Апеляційного суду м. Києва через районний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви на апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційне скарга не була подана у визначений вище строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: /підпис/