ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.486-65-72

 

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

№ 18/24

12.04.07 р.

За позовом:          ДТГО „Південно –Західна залізниця”;

до:          ЗАТ „АСК „ІнтерТрансПоліс”;

про:                    визнання договору недійсним.

Суддя  Мандриченко О.В.

Представники

Від позивача:                    Герасименко В.М., представник, довіреність №18ню від 03.01.2007 р.;

Від відповідача:          Самборський Є.О., представник, довіреність №5 від 29.01.2007 р.;

                              Трегубов С.В., представник, довіреність №27 від 22.03.2007 р.

У справі, в порядку статті 77 ГПК України, була оголошена перерва з 29.01.2007 р. до 31.01.2007р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2007 р. строк вирішення спору у даній справі продовжений на невизначений термін.

На підставі статті 77 ГПК України справа була відкладена слуханням з 31.01.2007 р. до 27.03.2007р., з 27.03.2007 р. до 12.04.2007 р., про що господарським судом винесені відповідні ухвали від 31.01.2007 р. та від 27.03.2007 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві просить визнати недійсним з моменту укладення генеральний договір ДМСП ПЗЗ №2002/01 (ПЗ/НФ –02135/НЮ) на добровільне медичне страхування від 14.02.2002 р., укладений між сторонами, з мотивів, вказаних у позовній заяві

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у наданому відзиві на позов та представники останнього у судовому засіданні позовні вимоги позивача заперечують, у задоволенні позову просять відмовити, посилаючись на наведене нижче:

—відповідно до частини 2 статті 3 Закону України „Про страхування” страхувальники мають право при укладанні договорів особистого страхування призначати за згодою застрахованої особи громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування;

—виходячи з правової природи генерального договору ДМСП ПЗЗ №2002/01, предметом договору є добровільне медичне страхування пенсіонерів залізничного транспорту (Південно –Західної залізниці). Страхову виплату за страховим випадком застрахована особа могла отримати лише при наявності посвідчення застрахованої особи, а тому відповідач вважає необґрунтованим посилання позивача на відсутність згоди застрахованої особи;

—статтею 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням;

—звернення пенсіонерів залізничного транспорту відповідно до списків застрахованих осіб (списки надавались Південно –Західною залізницею) до ЗАТ „Акціонерна страхова компанія „ІнтерТрансПоліс” з приводу виплати страхових виплат на їх користь і є підтвердженням легітимності даного договору;

—доказом прийняття осіб на страхування є також акт прийому-передачі посвідчень застрахованих осіб, кількість посвідчень узгоджувалась сторонами генерального договору, про що свідчить листування між сторонами;

—згідно з п. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Відповідач зазначає про те, що між сторонами була досягнута згода відносно всіх істотних умов, необхідних для договорів даного виду;

—рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2006 р. у справі №22/280 задоволені позовні вимоги ЗАТ „АСК „ІнтерТрансПоліс” до ДТГО „Південно –Західна залізниця” про стягнення з останнього заборгованості за генеральним договором ДМСП ПЗЗ №2002/01, що також підтверджує дійсність оспорюваного позивачем договору.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд,—

В С Т А Н О В И В:

14.02.2002 р. між сторонами укладений генеральний договір ДМСП ПЗЗ №2002/01 добровільного медичного страхування, предметом якого є добровільне медичне страхування пенсіонерів залізничного транспорту (Південно – Західної залізниці), списки яких надані страхувальником (позивачем), яке здійснюється за рахунок коштів страхувальника згідно з Правилами добровільного медичного страхування страховика (відповідача), Програмою медичного страхування пенсіонерів залізничного транспорту.

Застрахованими за даним генеральним договором є пенсіонери залізничного транспорту (Південно –Західної залізниці), списки яких надані страхувальником (позивачем). Форма переліку застрахованих осіб зазначена у додатку №1 до цього генерального договору (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору об’єктом добровільного медичного страхування є майновий інтерес застрахованої особи, пов’язаний з погіршенням її здоров”я, що потребує відповідних витрат на надання стаціонарної медичної допомоги при виникненні страхового випадку.

Пунктом 2.3. договору передбачено, що страховим випадком є отримання застрахованою особою стаціонарної медичної допомоги під час дії генерального договору страхування.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджені в засіданні суду докази, господарський суд вважає позовні вимоги позивача безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. При цьому, господарський суд виходить з наведеного нижче.

Як визначено частиною 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Таким чином, до оспорюваного позивачем договору слід застосовувати положення Цивільного кодексу УРСР, який був чинним на момент укладення зазначеного договору.

Угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею 48 Цивільного кодексу УРСР, за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України „Про страхування” страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Слід зазначити про те, що зазначена норма Закону України „Про страхування” не передбачає у якій формі повинна бути викладена згода третіх осіб, в усній чи письмовій.

Доказом прийняття осіб на страхування є акти приймання –передачі посвідчень застрахованих пенсіонерів від 11.06.2004 р. та листування між сторонами, згідно з яким відповідачеві надавалась інформація про кількість застрахованим осіб згідно з укладеним генеральним договором страхування.

Окрім того, предметом даного спору є дослідженні умов генерального договору ДМСП ПЗЗ №2002/01 від 14.02.2002 р., укладеного між сторонами, а не правовідносини між позивачем та третіми особами.

Посилання позивача на статтю 18 Закону України „Про страхування”, згідно з якою факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування, є недоцільним оскільки між сторонами укладений генеральний договір ДМСП ПЗЗ №2002/01, а тому додаткове укладення страхового свідоцтва (полісу, сертифікату) не є необхідною умовою для підтвердження самого факту укладання договору.

Сторони у судовому засіданні не заперечували про факт укладення договору страхування між останніми.

Дослідивши зміст оспорюваного позивачем договору, господарський суд дійшов до висновку, що його зміст відповідає вимогам закону; при укладенні договору додержана форма, необхідна для договорів даного виду; договір підписаний повноважними представниками сторін.

За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом чи договором наслідків, а не визнання угоди недійсною.

Враховуючи вищезазначені обставини, у господарському суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача.

Посилання позивача на те, що при укладенні оспорюваного договору між сторонами не погоджені всі його істотні умови не відповідає дійсним обставинам справи. Крім того, договір виконувався сторонами, що не заперечують останні, що свідчить про згоду зі всіма умовами договору.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,—

          

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя

О.В. Мандриченко