Апеляційне провадження № 22-ц/824/6043/2021

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2021 року м. Київ

Унікальний номер справи 761/12568/20

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шахової О.В., суддів: Андрієнко А.М., Вербової І.М., за участю секретаря судового засідання Кузнєцової В.В.,

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Шевченківського районного суду міста Києва, ухваленого 3 лютого 2021 року в приміщенні суду під головуванням судді Осаулова А.А., -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про визнання права власності та зобов`язання не чинити перешкод у користуванні майном.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 04.10.2013 за договорами купівлі-продажу вона придбала у ОСОБА_4 садовий будинок АДРЕСА_1 , а також земельні ділянки.

Відповідно до п. 1.3. вказаного договору купівлі-продажу за вказаним договором відчужувався цілий садовий будинок з усіма кліматичними системами, освітленням та системами енергозабезпечення будинку, в тому числі резервними. Вказаний будинок не газифікований, а обладнаний лише світлом. Тому система опалення у будинку та нагрів води здійснюється виключного електроприладами за допомогою світла.

Під час продажу садового будинку, продавцем - ОСОБА_4 разом з будинком було також передано, як резервне живлення будинку та всіх його систем - дизельний генератор виробництва «Himoinsa», модель HYW-45Т5 INS50 HZ - 400/230V AS5, серійний №9103981, який забезпечував та повністю забезпечує будинок саме як резервна система енергозабезпечення: освітлення і опалення будинку.

З моменту придбання садового будинку (з 04.10.2013) вона використовувала вказаний дизель-генератор як систему резервного енергозабезпечення будинку, а також її син ОСОБА_5 здійснював його технічне обслуговування. Також, за її кошти над дизель генератором, за рекомендацією технічних спеціалістів з обслуговування, було здійснено зведення накриття від дощу.

За вказаний період ніхто з сусідів не заперечував належність дизель-генератора саме їй, та не здійснював, окрім неї його обслуговування.

06.04.2020 невідома особа разом з ОСОБА_3 намагалися вчинити крадіжку цього дизель-генератора. У зв`язку з чим, вона була вимушена звернутися до поліції з відповідною заявою про вчинення злочину, внаслідок чого порушено кримінальне провадження, яке внесено в ЄРДР за №12020110150000451 від 06.04.2020 за ч. 3 ст. 15, ч.1. ст.185 ККУ.

Відповідач ОСОБА_3 вважає дизель-генератор своїм особистим майно, яке він придбав у 2008 році на підставі усної домовленості з ОСОБА_2 , який залишився на зберіганні на її зберіганні. Між тим, відповідачі не визнають права власності на дизель-генератор, який вона придбала у 2013 році разом із будинком, та чинять перешкоди у його користуванні.

У зв`язку з викладеним, просила визнати право власності на дизельний генератор виробництва «Himoinsa», модель HYW-45T5 INS 50 HZ-400/230V AS5, серійний №9103981, зобов`язати ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та будь-яких інших осіб не чинити перешкоди у користуванні ОСОБА_7 дизельним генератором виробництва «Himoinsa», модель HYW-45T5 INS 50 HZ-400/230V AS5, серійний №9103981.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 3 лютого 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом процесуального та невірне застосування матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, а саме, не врахував наявність спору за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на дизельний генератор, що є беззаперечним доказом того, що ОСОБА_3 не визнає права власності ОСОБА_1 на дизельний генератор.

Вказувала, що за фактом крадіжки порушено кримінальне провадження, з огляду на що намагання викрадення дизельного генератора відповідачами також є беззаперечним доказом того, що відповідачі не визнають права власності позивача на вказане майно, а тому висновок суду про відмову у задоволенні позову є хибним.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку статті 360 ЦПК України відповідачами не подано.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_8 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав в ній викладених, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Інші учасники справи в судове засдіання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи за законом повідомлені належно.

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення відповідає.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

За змістом статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Так, зазначеною нормою закріплено презумпцію правомірності набуття права власності на майно, тобто право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із закону.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності:

1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами, за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права;

2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником.

Отже позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.

Умовами подання позову про визнання права власності є: 1) наявність права власності у позивача; 2) оспорювання права власності іншими особами; 3) наявність у власника можливості довести своє право власності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04.10.2013 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу садового будинку з розстроченням платежу, предметом якого є садовий будинок АДРЕСА_1 , розміщений на земельній ділянці , площею 0,1185 га, кадастровий номер 3221888800:33:034:0055. Згідно п. 1.3 за даним договором відчужується цілий садовий будинок з усіма кліматичними системами, освітленням та системами енергозабезпечення будинку, в тому числі резервними, меблями в кухні, гардеробних і ванних кімнатах. (а.с. 9-10)

Право власності на будинок зареєстровано 04.10.2013 р. за ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 04.02.2020 р.

Крім цього, ОСОБА_1 , є власником земельних ділянок кадастрові номери 3221888800:33:034:0056, площею 0,12 га, 3221888800:33:034:0055, площею 0,1185 га, н яких розташований садовий будинок АДРЕСА_1 , та земельної ділянки 3221888800:33:034:0065, площею 0,1187 га, що за адресою: Київська область, Вишгородський район, сільська рада Хотянівська, «Лагуна», садівницьке товариство. Зазначене підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 17.02.2020 р. (а.с. 13-20)

06.04.2020 р. було відкрито кримінальне провадження №12020110150000451 за ст. 185 ч.1, ст. 15 ч.3 КК України за заявою ОСОБА_1 про те, що 06.04.2020 р. о 15:00 год. з території дачного будинку за адресою: АДРЕСА_2 , невідома особа намагалась вчинити крадіжку генератора марки «Himoinsa». (а.с. 26)

Судового рішення (вироку суду), яким встановлені обставини у кримінальному провадженні №12020110150000451 не надано.

Судом встановлено, що попередніми власниками садового будинку АДРЕСА_1 , був ОСОБА_4 , який за договором купівлі-продажу з розстроченням платежу від 09.11.2012 р. придбав його в ОСОБА_9 .

Згідно п. 6 договору від 09.11.2012 р. продавець свідчить, що судовий будинок немає недоліків, в тому числі прихованих, що перешкоджають використанню його за призначенням , сантехнічні, елекро (газо)-прилади, вікна, двері, тощо знаходяться у технічному стані, придатному для нормального їх використання, відсутні перепланування, які не оформленні у встановленому порядку. Продавець зобов`язується в день повного розрахунку за цим договором звільнити садовий будинок від речей домашньої обстановки та вжитку, надати ключі від садового будинку та передати їх покупцю. (а.с. 92)

Отже, ОСОБА_4 придбав судовий будинок в тому числі з електроприладами, а ОСОБА_9 як продавець зобов`язувалась звільнити будинок від особистих речей. Вказане підтверджується також протоколом допиту свідка ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №12020110150000451. В подальшому, ОСОБА_4 04.03.2013 р. продав ОСОБА_10 цілий садовий будинок з усіма кліматичними системами, освітленням та системами енергозабезпечення будинку, в тому числі резервними. З цього часу, обслуговуванням генератора «Himoinsa» № НОМЕР_1 займалась сторона позивача в особі ОСОБА_11 .

Свідок ОСОБА_11 , допитаний в суді першої інстанції, зазначив, що в 2013 р. ОСОБА_12 продала будинок, і тому з цього часу вони користувались генератором. В 2020 р. виникли перешкоди в користуванні генератором, ОСОБА_13 почав блокувати доступ до генератора, було викликано працівників поліції.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Позивач звернулась до суду з позовом в порядку ст. 392 ЦПК України та просила суд визнати право власності на дизельний генератор виробництва «Himoinsa», модель HYW-45T5 INS 50 HZ-400/230V AS5, серійний №9103981, зобов`язати ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та будь-яких інших осіб не чинити перешкоди у користуванні ОСОБА_7 дизельним генератором виробництва «Himoinsa», модель HYW-45T5 INS 50 HZ-400/230V AS5, серійний №9103981.

В постанові Верховного Суду від 27.11.2018 р. у справі № 908/236/18 зазначено, що позов про визнання права власності у порядку статті 392 ЦК України пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду. Позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником, а відповідачем - будь-яка особа, яка має сумнів у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес. Оскільки набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, у вирішенні спорів про право власності установленню підлягає з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги в розрізі вищевказаних норм цивільного законодавства та висновків Верховного Суду, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем докази не підтверджують факту порушення, не визнання або оспорення саме відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності позивача на дизельний генератор виробництва «Himoinsa», модель HYW-45T5 INS 50 HZ-400/230V AS5, серійний №9103981. Позивач вільно та безперешкодно користувалась вказаним генератором з 04.10.2013, до того ж вироку суду у кримінальному провадженні № 12020110150000451 стосовно невідомої особи щодо вчинення крадіжки генератора «Himoinsa» немає.

Також немає рішення суду за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності, на провадження в справі по якій посилалася позивач в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушенням судом першої інстанції норм процесуального права під час розгляду справи щодо ненадання оцінки існуванню вищевказаної позовної заяви, то вони, також, на думку колегії суддів, не заслуговують на увагу, оскільки не призвели до неправильного вирішення справи по суті.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви, які заявлялися до суду першої інстанції, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи позивача.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, суд першої інстанції на підставі поданих сторонами доказів повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку. Рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 3 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 11 червня 2021 року.

Суддя-доповідач

Судді: