АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА

Справа № 11-а-1711 Головуючий у суді першої інстанції - Ноздряков С. В.

Категорія КК: ч.3 ст. 185

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2009 року колегія судців судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі: головуючого судді - Матієг Т.В., суддів - Григор'євої І.В., Боголюбської Л.Б., з участю прокурора - Мінакової Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Подільського районного суду м. Києва від 23 червня 2009 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець м. Києва, громадянин України, з середньою освітою, неодружений, працюючий робочим, судимий: 15.09.2004 року Подільським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 185 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки; 27.05.2005 року Подільським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 185 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі, звільнений за постановою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 16.05.2008 року умовно-достроково на 1 рік 4 місяці 11 днів, -

- засуджений за ч.3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків остаточно призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винним у повторному таємному викраденні чужого майна (крадіжці), поєднаним із проникненням в житло, вчиненим за таких обставин.

25.01.2009 року, приблизно 0 14 год., ОСОБА_2, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_1 за місцем мешкання ОСОБА_3, помітивши залишені останньою без нагляду ключі, вирішив вчинити крадіжку чужого майна з вказаної квартири. Тоді ж, з метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_2, достовірно знаючи, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно викрав належні ОСОБА_3 ключі. 31.01.2009 року, приблизно о 10 год., ОСОБА_2 продовжуючи свій злочинні дії, раніше викраденими ключами відкрив зазначену квартиру та звідти таємно викрав майно потерпілої ОСОБА_3, зокрема два ключі, брелок та гроші на загальну суму 15770 грн.

У поданій апеляції засуджений ОСОБА_4, не оспорюючи вчинення злочину за обставин, викладених у вироку та правильність кваліфікації його винних дій за ч.3 ст. 185 КК України, уважаючи призначене покарання занадто суворим, просить його пом'якшити. Свої вимоги мотивує тим, що судом першої інстанції при фактичному визначенні розміру покарання за ч.3 ст. 185 КК України не було належно враховано відсутність обставин, які обтяжують покарання, а також такі, що його пом'якшують, зокрема активне сприяння засудженим розкриттю злочину, щире каяття у скоєному, наявність на утриманні неповнолітньої доньки. Крім того, за твердженням апелянта, невідбута частина покарання за попереднім вироком становить вісім місяців позбавлення волі, тому суд у вироку при призначенні покарання на підставі ст. 71 КК України, необгрунтовано приєднав один рік позбавлення волі.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора про неспроможність апеляційних вимог та законність вироку суду першої інстанції, провівши судові дебати, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені засудженим в апеляції та наведені прокурором у судовому засіданні доводи, колегія суддів уважає, що внесена апеляція задоволенню не підлягає з таких підстав.

Обґрунтованість висновків суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину при обставинах, викладених у вироку та правильність кваліфікації його дій за ч.3 ст. 185 КК України в апеляційному порядку не оспорюються. При цьому, як видно з матеріалів справи, засуджений при розгляді кримінальної справи місцевим судом свою винність в інкримінованому злочині визнав і ніхто з учасників судового розгляду не заперечував щодо недоцільності дослідження судом доказів стосовно фактичних обставин подій, які ніким не оспорювались. Тому судом першої інстанції розглянуто справу відповідно до положень ст. 299 КПК України. Отже, згідно вимог ст. 365 КПК України, висновки суду першої інстанції стосовно фактичних обставин справи в апеляційному порядку не перевіряються.

Винні дії засудженого правильно кваліфіковані за ч.3 ст. 185 КК України.

Всупереч тверджень апелянта, з постановленого вироку та матеріалів справи видно, що суд при призначенні ОСОБА_1 покарання врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу засудженого та всі інші обставини, що за законом мають значення для правильного вирішення цього питання.

Так, судом враховано, що скоєний ОСОБА_1 злочин відноситься до категорії тяжких; засуджений, згідно представлених у справі даних про його особу ( а.с. 101-105) є схильним до правопорушень, раніш притягувався до кримінальної відповідальності, у тому числі за корисливі винні дії, проте на шлях виправлення не став і, будучи умовно-достроково звільнений, вчинив новий злочин.

Разом з тим, суд також прийняв до уваги, активне сприяння ОСОБА_1 розкриттю злочину та щире каяття у вчиненому, визнавши це обставинами, які пом'якшують покарання, і саме тому призначив засудженому покарання ближче до мінімальних меж санкції кримінального закону.

З огляду на викладене, підстав для пом'якшення призначеного ОСОБА_1 за ч.3 ст. 185 КК України у виді 4 років позбавлення волі покарання до мінімальних меж санкції кримінального закону, як про це ставиться питання засудженим у внесеній апеляції, колегія суддів не убачає.

Оскільки по справі встановлено, що ОСОБА_2 після постановления 27.05.2005 року вироку Подільського районного суду м. Києва, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд першої інстанції при призначенні засудженому остаточного покарання обгрунтовано застосував правила ст. 71 КК України. При цьому, згідно наявних у справі документів (а.с. 105), ОСОБА_2 був звільнений з місць позбавлення волі 16.05.2008 року умовно-достроково на 1 рік 4 місяці 11 днів. Тому посилання апелянта на те, що невідбута частина покарання становить 8 місяців є неспроможними. Отже рішення суду про часткове приєднання до призначеного за ч 3 ст. 185 КК України покарання невідбутої частини покарання за попереднім вироком та визначення розміру остаточного покарання у виді 5 років позбавлення волі, є також обґрунтованим.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що подана апеляція задоволенню не підлягає.

У той же час, за матеріалами справи (а.с. 101 зв., 102-104) відносно ОСОБА_1 були постановлені вироки Подільським районним судом м. Києва 15 вересня 2004 року та 27 травня 2005 року. З урахуванням таких фактичних даних, наведені у вироку від 23 червня 2009 року, відповідно у вступній частині при зазначенні даних про особу засудженого та у мотивувальній частині при застосуванні ч. 1 ст. 71 КК України, вказівки щодо дат постановлених раніше щодо ОСОБА_1 вироків Подільським районним судом м. Києва, а саме 15.09.2005 року та 28.03.2005 року, є помилкою, яка не стосується фактичних обставин справи і суті судового рішення. Тому вказана помилка підлягає усуненню, а вирок Подільського районного суду м. Києва від 23 червня 2009 року в цій частині зміні, в порядку ст. 365 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які є безумовними підставами для скасування вироку, по справі не встановлено.

Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Вирок Подільського районного суду м. Києва від 23 червня 2009 року щодо ОСОБА_1, в порядку ст. 365 КПК України, змінити: замість наведених у вступній частині вироку при відображенні даних про особу засудженого та у мотивувальній частині вироку при застосуванні ч. 1 ст. 71 КК України вказівок, які стосуються дат раніш постановлених відносно ОСОБА_1 вироків, зазначити, зокрема,

- у вступній частині, що ОСОБА_1 раніш судимий відповідно за вироками Подільського районного суду м. Києва від 15 вересня 2004 року та 27 травня 2005 року;

- у мотивувальній частині, що частково приєднано до призначеного покарання за цим вироком невідбута частина покарання за попереднім вироком Подільського районного суду м. Києва від 27 травня 2005 року.

У решті вирок Подільського районного суду м. Києва від 23 червня 2009 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а подану засудженим ОСОБА_1 апеляцію - без задоволення.