АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-а- 1292

Категорія. КК: ч. 2 ст. 186

Головуючий у першій інстанції Бандура І.С.

Доповідач Матієк Т.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 вересня 2009 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі: головуючого - судді - Матієк Т.В., суддів - Верховець Т.М. , Дмитренко Г.М. , за участю прокурора - Тертичного О.А., при секретарі - Бондаренко Г.В., засудженого - ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією з доповненням до неї прокурора ОСОБА_15, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, та апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 23 грудня 2008 року,

встановила:

Цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Барановичі Брестської області республіка Білорусь, громадянин України, білорус, не одружений, освіта середня, не працює, зареєстрований в смт. Чкалівське Чугуївського району Харківської області, без постійного місця проживання, раніше судимий 20.08.2002 року Путивлівським районним судом Сумської області за ч. 2 ст. 186 КК України на 6 років позбавлення волі, засуджений за ч. 2 ст. 186 КК України на 6 років позбавлення волі.

Згідно з вироком, ОСОБА_1 15.07.2008 року приблизно о 3 год. 20 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись біля будинку № 26 по вул Стуса в м. Києві, звернув увагу на раніше незнайомого йому ОСОБА_2 , майном якого вирішив заволодіти. З метою виконання свого умислу, ОСОБА_1 підійшов до ОСОБА_2 і, застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я, наніс останньому неодноразові удари в область обличчя та по різним частинам тіла, від чого ОСОБА_2 відчув сильний фізичний біль, втратив рівновагу та впав на трав'яний газон. В результаті нанесення вказаних ударів ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_2 згідно з висновком судово-медичної експертизи № 609/И від 1.08.2008 року були спричинені легкі тілесні ушкодження. Подавивши вищевказаним способом опір потерпілого, ОСОБА_1 з метою обернення на свою користь та особистого збагачення повторно відкрито заволодів майном потерпілого ОСОБА_3 , зокрема, зв'язкою ключів, які не представляють для потерпілого матеріальної цінності, та двома мобільними телефонами і грошима, завдавши потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 1841 гри. Після чого ОСОБА_1 з місця вчинення злочину втік.

В апеляції з доповненням до неї прокурор просить вирок суду змінити та у вступній частині вироку вказати непогашені судимості засудженого Казакова, а саме: 13.10.1998 року вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова за ч.3 ст. 140 КК України (в редакції 1960 року) на 3 роки позбавлення волі з конфіскацією майна; 19.06.2002 року вироком Путивльського районного суду Сумської області за ч. 2 ст. 263 КК України на 3 роки позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки; 20.08.2002 року вироком Путивльського районного суду Сумської області за ч. 2 ст. 186, ст. 71 КК України на 6 років позбавлення волі.

В апеляції засуджений просить вирок суду скасувати, а справу повернути на додаткове розслідування, посилаючись на те, що в ході досудового слідства було порушено його право на захист, а саме: не були надані за його клопотанням перекладач та захисник. Крім того, засуджений вказує на те, що його вина у вчиненні злочину не доведена, а наявні у справі докази зібрані з порушенням вимог КПК України. Зокрема, апелянт вказує на те, що при проведенні виїмки та огляду понятими були працівники Святошинського РУ ГУ, мобільні телефони потерпілого були вилучені у працівника міліції ОСОБА_4 , а зв'язка ключів була вилучена у потерпілого. Вирок суду, на думку засудженого, ґрунтується на сумнівних доказах, зокрема, на показаннях свідка ОСОБА_5, які були оголошені судом, не дивлячись на те, що явка даного свідка в суд не була забезпечена належним чином, а орган досудового слідства не встановив належним чином особу вказаного свідка. Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7, показання яких покладені у вирок суду, вказували в суді на те, що вони жодного разу не бачили засудженого. Вважає, що суд безпідставно не прийняв до уваги його показання в суді про те, що не він вчинив цей злочин, а інша особа на ім'я ОСОБА_8, знайомий ОСОБА_5, який разом з потерпілим ходили до крамниці, а він (ОСОБА_1) в цей час очікували їх разом з ОСОБА_5 та товаришами потерпілого біля кіосків. В подальшому особа на ім'я ОСОБА_8 повернувся та передав йому два мобільних телефони, один з яких він подарував ОСОБА_5. Він (ОСОБА_1) знав, що цими телефонами особа на ім'я ОСОБА_8 заволодів злочинним шляхом. Показання на досудовому слідстві, в яких він визнав себе винним, давав в наслідок застосування до нього недозволених методів слідства. Проте суд на ці обставини уваги не звернув та засудив його за злочин, якого він не вчиняв. В ході досудового слідства вважає за необхідне встановити особу та місце знаходження ОСОБА_5 Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію державного обвинувача з доповненнями та заперечував проти апеляції засудженого, пояснення засудженого, який підтримав свою апеляцію, просив її задовольнити, а вирішення апеляції прокурора залишили на розсуд суду; виступи учасників процесу в судових дебатах та останнє слово засудженого; провівши судове слідство у справі, перевіривши матеріали справи та доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляція з доповненнями до неї прокурора підлягає до задоволенню, апеляцію засудженого слід залишити без задоволення, а вирок суду змінити, виходячи з наступного.

Висновок суду у вироку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного у вироку злочині при обставинах, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджений розглянутими в судовому засіданні першої інстанції та при проведенні судового слідства апеляційною інстанцією для перевірки доводів, викладених в апеляції засудженого, доказами, які детально викладені у вироку суду першої інстанції.

Зокрема, вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_2 на досудовому та судовому слідстві. Так, потерпілий пояснював, що 14.07.2008 року він разом з друзями відмічав свій день народження. 15.07.2008 року приблизно о 3 год. він в продовження святкування запросив друзів до себе додому, проте було необхідно купити їжу та випивку. Поруч з ними біля будинку 28 по вул. В.Стуса в м. Києві столи раніше йому невідомі чоловік, як пізніше стало відомо ОСОБА_1 , та дівчина, як в подальшому встановлено ОСОБА_5 і спілкувалися між собою. Потерпілий повідомив своїм знайомим, що магазин вже зачинений, в цей час до нього підійшов ОСОБА_1 та сказав, що може допомогти все купити, оскільки у нього є знайомий в даній крамниці. Оскільки поведінка ОСОБА_1 була спокійною, він пішов разом з ним до магазину по вул. В.Стуса, 24 в м. Києві, а дівчина та його знайомі залишились їх чекати. По дорозі до крамниці, яка виявилася все одно зачиненою і там нікого не біло, ОСОБА_1 запитав у потерпілого чи є у нього гроші, на що він відповів, що є. Коли вони поверталися від магазину, по дорозі між будинками № 24 та 26 по вул. В. Стуса в м. Києві, ОСОБА_1 , який йшов зліва від нього, несподівано вдарив кулаком лівої руки по його обличчю, від якого він впав на трав'яний газон набік і відразу почав підніматися. В цей час ОСОБА_1 почав наносити йому неодноразові удари кулаками по обличчю, завдавши при цьому сильний фізичний біль. З метою захисту потерпілий зігнувся та стояв на колінах, а ОСОБА_1 продовжував наносити йому удари по різних частинах тіла, руками чи ногами він не бачив. Коли він перестав чинити опір, то ОСОБА_1 обшукав його кишені одягу та відкрито викрав мобільний телефон «Нокіа-6151» та мобільний телефон «Нокіа 1100», гроші в сумі 340 грн., зв'язку ключів. На прохання повернути речі ОСОБА_1 не відреагував та побіг в напрямку житлових будинків, а він пішов додому і цього ж дня написав заяву до міліції та пояснення. Він категорично стверджує про те, що грабіж щодо нього вчинив саме ОСОБА_1 , а не інша особа (а.с. 23-24, 157-158).

Вказані показання ОСОБА_2 підтвердив під час очної ставки з ОСОБА_1 , в ході якої потерпілий чітко вказав на ОСОБА_1 як на особу, яка пограбувала його 15.07.2008 року (а.с. 65-68).

Суд першої інстанції обгрунтовано визнав правдивими показання потерпілого ОСОБА_2 про обставини вчинення ОСОБА_1 грабежу 15.07.2008 року, оскільки вони є послідовними, детальними, логічними та такими, що узгоджуються з іншими доказами по справі. Слід зазначити й про те, що ОСОБА_2 15, 07.2008 року тривалий час спілкувався з ОСОБА_1 до моменту вчинення грабежу: вони певний час розмовляли, де ОСОБА_1 розповідав про наявність у нього знайомої в крамниці, потім вони разом у двох йшли до крамниці, певний час також у двох перебували біля крамниці, при цьому продовжували спілкуватись. Тому ОСОБА_2 мав реальну можливість розглядіти та запам'ятати нападника. Крім ОСОБА_1 в момент здійснення нападу біля потерпілого нікого не було. Ці обставини підтвердив потерпілий в ході досудового і судового слідства.

Крім того, показання потерпілого в повній мірі, зокрема щодо факту нападу на ОСОБА_2, спричинення йому тілесних ушкоджень та заволодіння майном останнього, узгоджуються і з показаннями ОСОБА_1 , надані ним в ході досудового слідства, в тому числі при проведенні очної ставки з потерпілим, під час якої ОСОБА_1 вказав про те, що знає ОСОБА_2 як чоловіка, якого він пограбував 15.07.2008 року (а.с. 44-47, 54, 65-68, 94-96).

Вина ОСОБА_1 у повторному, відкритому заволодінні майном потерпілого ОСОБА_3 із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я, підтверджується і показаннями свідка ОСОБА_5 1., надані нею в ході досудового слідства, які були оголошені в суді апеляційної інстанції в порядку ст. 306 КПК України, оскільки згідно наданого прокурором в судовому засіданні рапорту працівника міліції свідок ОСОБА_5 1. за вказаною в обвинувальному висновку адресою не проживає і місце її знаходження не відоме, тому її явка в судове засідання визнана неможливою.

Доводи засудженого в апеляції про те, що слідчий не встановив особу ОСОБА_5, а суд першої інстанції не здійснив усіх можливих заходів до забезпечення явки цього свідка до суду, є безпідставними.

Свідок ОСОБА_5 пояснювала, що 14.07.2008 року після 21 години, вона разом з ОСОБА_1 пішли з квартири знайомого ОСОБА_9, де перебували у гостях, прогулятися. Проходячи разом з ОСОБА_1 біля будинку № 26 по вул. Стуса, вони побачили 4-х чоловіків, які знаходилися в стані алкогольного сп'яніння. Один із них, а саме, ОСОБА_2 попросив ОСОБА_1 піти разом з ним до магазину, на що останній погодився та наказав їй залишатися біля цих раніше невідомих чоловіків. Після того, як ОСОБА_2 і ОСОБА_1 пішли, їх довго не було, тому вона вирішила повернутися до квартири ОСОБА_9, де вони напередодні вживали спиртні напої, і незнайомі їй три чоловіки теж кудись пішли. Коли вона проходила біля крамниці, її наздогнав ОСОБА_1 та надав їй телефон «Нокіа», при цьому сказав, що це подарунок і щоб вона не задавала зайвих запитань. Вони пішли до крамниці, купили спиртні, напої та продовжили їх вживати в квартирі ОСОБА_9, де і були затримані працівниками міліції 15.07.2008 року. Працівники міліції вилучили у неї та у ОСОБА_1 по одному мобільному телефону «Нокія». (а.с. 60-62).

Показання ОСОБА_5 про те, що саме з ОСОБА_1 потерпілий ходили у двох до крамниці, а не з іншою особою, є аналогічними з показаннями потерпілого в цій частині. Мотивів для обмови ОСОБА_1 свідком ОСОБА_5 і потерпілим суд першої інстанції не встановив, таких мотивів не встановлено колегією суддів. Показання ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_5 давала показання під тиском працівників міліції, є голослівними. Будь-яких скарг ні ОСОБА_5, ні ОСОБА_1 в цій частині в ході досудового слідства не заявляли, в тому числі при виконанні вимог ст. ст. 218-220 КПК України.

Вина ОСОБА_1 , як правильно зазначив суд першої інстанції у вироку, підтверджується даними, які містяться в протоколі огляду та вилучення від

15.07.2008 року, згідно з яким в присутності понятих у працівника полку ППСМ
ОСОБА_4 було оглянуто та вилучено мобільні телефони «Нокіа 1100» з сім-
карткою та мобільний телефон «Нокіа 6151» з флешкартою та сім-карткою, які
були знайдені при поверхневому огляді ОСОБА_1 та ОСОБА_5

15.07.2009 року об 16 год. по бул.Вернадського, 87 в м. Києві (а.с. 21).
Посилання засудженого в апеляції на те, що понятими були працівники міліції, є
безпідставними та такими, що не відповідають дійсності. Відповідно до довідки
Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 1.09.2009 р. №51\вх 7843
поняті ОСОБА_10 і ОСОБА_11 не є працівниками міліції. Даний
протокол є належним і допустимим доказом по справі. Та обставина, що
телефони потерпілого були вилучені у працівника міліції, який в ході
поверхового огляду виявив їх у ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , не свідчить про
його незаконність. Свідок ОСОБА_5 підтвердила обставини, при яких
телефони потерпілого у них з Казаковим в ході поверхового огляду були
вилучені працівником міліції.

Також, вина ОСОБА_1 підтверджуються і протоколом виїмки від 17.07.2008 року з фототаблицями до нього у потерпілого ОСОБА_2 в присутності понятих зв'язки ключів, які також були у нього викрадені 15.07.2008 року ОСОБА_1 , та які, з показань потерпілого, він знайшов на тому місці, де ОСОБА_1 їх викинув в кущі. Сам ОСОБА_1 на досудовому слідстві вказував про те, що відкрито заволодівши ключами потерпілого, він відразу викинув їх в кущі на місці події злочину, де їх в подальшому і знайшов потерпілий, (а.с. 27-30, 158 зворот).

Згідно показань свідка ОСОБА_12, оголошеними в суді першої інстанції в порядку ст. 306 КПК України, що ОСОБА_1 разом зі своєю знайомою ОСОБА_5, після спільного вживання спиртних напоїв у нього вдома за адресою АДРЕСА_1. 14.07.2008 ввечері пішли кудись гуляти та повернулися лише зранку наступного дня, тобто 15.07.2008 року. Він разом з дружиною в цей день пішли у поліклініку, а коли повернулися, то побачили наряд міліції біля будинку, який затримав ОСОБА_1 та ОСОБА_5. Крім того, свідок показав, що він бачив у ОСОБА_5 мобільний телефон. Проте звідки він взявся він не знає, оскільки на передодні ОСОБА_1 телефонував з його телефону. С показань свідка ОСОБА_12 вбачається, що органом досудового слідства була затримана та в подальшому допитана в якості свідка саме та особа, яка перебувала з ОСОБА_1 на передодні вчинення ним пограбування та після вчинення цього злочину - ОСОБА_5, а не інша особа, як про це вказує засуджений в апеляції, (а.с. 63-64).

Свідки ОСОБА_7 ОСОБА_13 та ОСОБА_6 в судовому засіданні першої інстанції пояснили, що 14.07.2008 року вони відмічали день народження потерпілого ОСОБА_2 . Біля 2 год. ночі вони поверталися додому і біля будинку потерпілого побачили незнайомих молодих людей, які стали розмовляти з ОСОБА_2. Один із незнайомих, схожий на підсудного, пішов з потерпілим, а двое інших залишились з ними. Тривалий час ОСОБА_2 не повертався, вони йому дзвонили, але той не відповідав, а наступного ранку вони побачили потерпілого побитим. Таким чином, доводи засудженого про те, що ці свідки категорично заперечували, що бачили ОСОБА_1 15.07.2008 року, не відповідає змісту показань свідків, наведених у протоколі судового засідання.

Крім вищевказаних доказів вини ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч.2 ст. 186 КК України злочину, його вина підтверджується висновком судово-медичної експертизи № 609 від 1.08.2008 року, згідно з яким виявлені у ОСОБА_2 тілесні ушкодження відносяться до легких, спричинені тупим предметом та могли виникнути 15.07.2008 року в результаті двох травмуючих впливів руками (ногами), виникнення їх при падінні малоймовірне (а.с. 71-72), та речовими доказами по справі.

Вищенаведені докази, в тому числі показання свідків, є належними та допустимими. В своїй сукупності вони в повній мірі підтверджують причетність ОСОБА_1 до вчинення інкримінованого йому злочину та спростовують версію засудженого про непричетність його до вчинення грабежу 15.07.2008 року, яку він висунув в ході судового слідства в суді першої інстанції та в подальшому підтримав в апеляційному суді. Така позиція засудженого є способом реалізації його права на захист та викликана бажанням останнього уникнути кримінальної відповідальності за вчинений ним злочин.

Посилання засудженого на те, що свої показання в ході досудового слідства він давав внаслідок застосування до нього недозволених методів слідства, є безпідставними, оскільки жодних скарг на дії працівників міліції та слідчих, в тому числі відводів слідчим, з боку засудженого в ході досудового слідства не надходило. В ході очної ставки з потерпілим ОСОБА_1 не заперечував того, що пограбував потерпілого, проте заперечував кількість нанесених ним потерпілому ударів, при цьому вказував, що лише один раз вдарив потерпілого. Наведене свідчить про те, що показання на досудовому слідстві він давав добровільно без будь-якого примусу з боку працівників міліції. Крім того, про застосування до нього недозволених методів слідства ні засуджений, ні його захисник не заявляли і в суді першої інстанції. Такі доводи засудженого є способом уникнути ним кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

Крім того, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи і доводи засудженого, викладені в апеляції про те, що в ході досудового слідства було порушено його право на захист, зокрема, йому не було надано перекладача та захисника. Як вбачається з матеріалів справи, 16.07.2008 року ОСОБА_1 власноручно написав заяву, в якій просив вести досудове слідство українською мовою та повідомив, що послуг перекладача не потребує (а.с. 35). Крім того, ОСОБА_1 є громадянином України, тривалий час відбував покарання у виправних колоніях на території України. Також, при пред'явленні ОСОБА_1 обвинувачення у протоколі він власноручно українською мовою написав, що обвинувачення йому зрозуміле, заяв та клопотань в нього немає (а.с. 92). Показання ОСОБА_1 в ході досудового слідства та його першочергові пояснення також були викладені українською мовою, при цьому останній вказував, що викладене записано з його слів вірно, ним прочитано та розписувався у вказаних документах без жодних скарг чи заяв (а.с. 12-15, 93-96). Крім того, при виконанні ст. 218 КПК України ОСОБА_1 , ознайомившись з матеріалами справи, викладеними української мовою, крім іншого, власноручно у протоколі від 12.09.2008 року вказав, щоб обвинувальний висновок було викладено українською мовою. В ході судового слідства в суді першої інстанції клопотань про надання йому перекладача від ОСОБА_1 чи його захисника не надходило.

В ході апеляційного розгляду справи засуджений ОСОБА_1 відмовився від свого клопотання, яке міститься в апеляції, про надання його перекладача. При апеляційному розгляді справи 22.07.2009 року колегією суддів було забезпечено реально участь захисника в порядку ст. 47 КПК України. Проте, ОСОБА_1 відмовився від цього захисника, зазначивши що співмешканкою буде укладена угода на забезпечення захисту іншим захисником. Тобто, апеляційною інстанцією було забезпечено конституційне право ОСОБА_1 на вільний вибір захисника. Але він це право в подальшому не реалізував, участь захисника по справі ОСОБА_1 не є обов'язковою.

В ході досудового слідства підозрюваному, а в подальшому обвинуваченому ОСОБА_1 роз'яснювалися його права, в тому числі, передбачені ст. 63 Конституції України і кримінально-процесуальним законодавством (а.с. 36, 85). Також, ОСОБА_1 роз'яснювалося його право на захист, про що було складено відповідні протоколи, в яких містяться підписи засудженого (а.с. 37, 48, 86), проте ОСОБА_14 відмовлявся від послуг захисника, про що відповідно також складалися у передбаченому законом порядку відповідні протоколи та постанови (а.с. 42-43, 49-50, 87-88). У протоколах про забезпечення права на захист та відмови від захисника ОСОБА_1 розписувався без жодних заяв чи зауважень. Крім того, під час пред'явлення йому обвинувачення останній власноручно написав про те, що жодних заяв та клопотань в нього немає.

В ході судового слідства, ОСОБА_1 та його захисник так само не заявляли жодних скарг з приводу порушення права підозрюваного чи обвинуваченого на захи ст.

Не заслуговують на увагу і посилання засудженого ОСОБА_1 на те, що після його затримання про даний факт не були повідомлені його близькі родичі, що також порушило його право на захи ст. Так, з згідно з протоколу допиту підозрюваного ОСОБА_1 від 16.07.2008 року, останній пояснив, що він тривалий час знаходився в місцях позбавлення волі та повідомив, що проживає за адресою смт. Чкалівське Чугуєвського району Харківської області, інших даних щодо свого місця проживання чи своїх близьких родичів ОСОБА_1 не надав (а.с. 44-45). Разом з тим, згідно наявних в матеріалах справи даних, у вказаному вище населеному пункту ОСОБА_1 не проживає та не зареєстрований (а.с. 82-83), крім того, згідно характеристики Стрижевської ВК № 81, де ОСОБА_1 відбував останнє покарання у виді 6 років позбавлення волі, засуджений соціально корисних зв'язків із рідними не підтримував (а.с. 100). Враховуючи викладене, орган досудового слідства був позбавлений можливості повідомити близьких родичів ОСОБА_1 про його затримання, оскільки місце проживання таких не встановлене. При цьому, слідчим у відповідності до вимог кримінально-процесуального законодавства було повідомлено прокурора Святошинського району м. Києва про затримання ОСОБА_1 в порядку ст. 115 КПК України та зазначено місце його утримання (а.с. 41).

Вищевикладене свідчить про те, що досудове слідство було проведено у відповідності з вимогами кримінально-процесуального законодавства, повно та всебічно, підстав для повернення справи на додаткове розслідування немає.

Суд першої інстанції, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, з дотриманням вимог закону, прийшов до правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину. Дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК України як відкрите викрадення чужого майна із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, вчинене повторно, кваліфіковані правильно. Тому апеляція засудженого не підлягає до задоволення.

Разом з тим, заслуговують на увагу доводи прокурора, викладені в апеляції з доповненнями до неї, про необхідність зміни вступної частини вироку, у зв'язку з тим, що суд першої інстанції вказав не всі непогашені судимості ОСОБА_1 Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був неодноразово судимий (а.с. 97) і на момент вчинення 15.07.2008 року інкримінованого йому злочину мав три непогашені судимості. Вказане підтверджується наявною у справі вимогою ГІБ МВС України в м. Київі та копією довідки від 9.07.2008 року (а.с. 97, 106). Проте суд першої інстанції помилково у вступній частині вироку вказав лише одну, а саме останню судимість Казакова від 20.08.2002 року. Тому вирок суду у вступній частині слід змінити та вказати, що останній раніше судимий: 13.10.1998 року вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова за ч.3 ст. 140 КК України (в редакції 1960 року) на 3 роки позбавлення волі з конфіскацією майна; 19.06.2002 року вироком Путивльського районного суду Сумської області за ч. 2 ст. 263 КК України на 3 роки позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки; 20.08.2002 року вироком Путивльського районного суду Сумської області за ч. 2 ст. 186, ст. 71 КК України на 6 років позбавлення волі.

При призначенні покарання засудженому ОСОБА_1 суд правильно та в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких, особу підсудного, який раніше неодноразово судимий за вчинення тяжких корисливих злочинів проти власності, відбував покарання в місцях позбавлення волі, проте висновків для себе не зробив, вчинивши новий злочин через шість днів після відбуття попереднього покарання, за місце відбування попереднього покарання характеризується негативно, відсутність обставин, що пом'якшують покарання, та обставину, що обтяжує покарання, - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, та вірно прийшов до висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання в максимальних межах, передбачених ч. 2 ст. 186 КК України.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вирок суду в частині висновків про доведеність вини ОСОБА_1 , кваліфікації його дій та призначеного покарання є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування, як про це ставиться питання в апеляції засудженого, немає. Разом з тим, апеляція прокурора підлягає до задоволення, а вступну частину вироку слід змінити.

Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляцію прокурора з доповненням до неї ОСОБА_15, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, задовольнити. Апеляцію засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 23 грудня 2008 року відносно ОСОБА_1 змінити, вказати у вступній частині вироку, що ОСОБА_1 раніше судимий: 13.10.1998 року вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова за ч.3 ст. 140 КК України (в редакції 1960 року) на 3 роки позбавлення волі з конфіскацією майна; 19.06.2002 року вироком Путивльського районного суду Сумської області за ч. 2 ст. 263 КК України на 3 роки позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки; 20.08.2002 року вироком Путивльського районного суду Сумської області за ч. 2 ст. 186, ст. 71 КК України на 6 років позбавлення волі.

В решті вирок суду залишити без зміни.