Справа № 22ц-57/10 Головуючий у першій інстанції – Андрощук В.В.
Категорія 5 Доповідач апеляційного суду – Шаманська Н.О .
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2010 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Данилової О.О.
суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О .,
при секретарі: Голубкіній О.О.,
за участю : позивача – ОСОБА_3 та його представників – ОСОБА_4, відповідачки – ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_5,
ОСОБА_6
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 8 вересня 2009 р., ухваленого по цивільній справі за позовом
ОСОБА_3
до
ОСОБА_5,
ОСОБА_6
про визнання угоди дійсною та визнання права власності,
в с т а н о в и л а:
В грудні 2008 р. ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання угоди дійсною та визнання права власності.
Позивач зазначав, що в вересні 2006 р. між ним з однієї сторони та ОСОБА_5, яка діяла від свого імені та імені неповнолітньої ОСОБА_6, з іншої сторони, відбулася домовленість про купівлю-продаж АДРЕСА_1 у Малій Коренихі м. Миколаєві за 9000 доларів США. На виконання цієї домовленості позивач передав відповідачці 4000 доларів США, а залишок грошових коштів зобов’язався передати при нотаріальному посвідченні договору. Після цього відповідачка передала позивачу у власність спірний будинок та зобов’язалися укласти договір купівлі-продажу в нотаріальній формі після оформлення всіх документів. Зазначену домовленість сторони оформили розпискою.
Посилаючись на те, що вони домовились щодо усіх істотних умов договору і відбулося часткове виконання договору, але відповідачі ухиляються від його нотаріального посвідчення, позивач просив визнати цей договір дійсним та визнати за ним право власності на спірний будинок з господарськими та побутовими спорудами.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 8 вересня 2009 р. позов задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу житлового АДРЕСА_1 у Малій Коренихі м. Миколаєва, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_5, яка діяла від свого імені та імені неповнолітньої ОСОБА_6 За позивачем визнано право власності на зазначений будинок. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 4500 доларів США недоплачених за договором купівлі-продажу житлового будинку.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої виходив з того, що сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу будинку та відбулося часткове виконання договору, а тому є підстави для визнання договору купівлі-продажу дійсним.
Між тим, з такими висновками колегія суддів погодитися не може.
Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України суд може визнати договір дійсним якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення.
За змістом цієї норми суд визнає угоду дійсною тоді, коли момент вчинення правочину пов’язаний з моментом нотаріального посвідчення.
Згідно вимог ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Моментом укладення такого договору відповідно до ст. ст. 210, 640 ЦК України є його державна реєстрація.
З матеріалів справи вбачається, що 5 вересня 2006 р. ОСОБА_5 домовилась з ОСОБА_3 продати належний їй та неповнолітній ОСОБА_6 житловий АДРЕСА_1 у Малій Коренихі м. Миколаєва за 9000 доларів США. Однак на час цієї домовленості ОСОБА_5 не мала необхідних документів для нотаріального оформлення договору купівлі-продажу, зокрема рішення виконкому про дозвіл на продаж спірного будинку від імені неповнолітньої ОСОБА_6 та правовстановлюючі документи на земельну ділянку. Тому договір купівлі-продажу укладено не було.
Оскільки момент вчинення договору купівлі-продажу жилого будинку пов’язується з його державною реєстрацією, а договір купівлі-продажу між сторонами не укладався і цей договір є не укладеним, тому правила ч. 2 ст. 220 ЦК України застосовані бути не можуть (п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 6 листопада 2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Однак суд першої інстанції не звернув належної уваги на зазначені обставини та вимоги закону та дійшов помилкового висновку про наявність підстав, передбачених ст. 220 ЦК України для визнання угоди дійсною.
Таким чином рішення суду, яке постановлено з порушенням норм матеріального права, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позову на підставі вищевикладених обставин.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задовольнити.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 8 вересня 2009 р. скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання угоди дійсною та визнання права власності – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Суддя: