Справа №22ц-2010/10 Головуючий 1 інстанції:
Степіна О.С.
Доповідач – Іванова І.П.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 червня 2010р. Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області у складі:
головуючого – Іванової І.П
суддів: Украінцевої Л.Д., Фарятьєва С.О.
при секретарі – Мороз О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Жовтневого районного суду м.Луганська від 09.02.2010р. за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства Холдінгова компанія “Луганськтепловоз”, за участю третьої особи ОСОБА_3, про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за вимушений прогул, моральної шкоди, -
в с т а н о в и л а:
31 липня 2009р. ОСОБА_2 звернулася з позовом до Відкритого акціонерного товариства Холдінгова компанія “Луганськтепловоз” про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за вимушений прогул та моральної шкоди. На обґрунтування своїх вимог, вказала що 45 років працює на підприємстві “Луганськтепловоз”, з лютого 1994р. –в планово-економічному відділу, з 1998р.- ведучім економістом, отримує пенсію як інвалід другої групи. Наказом директора Відкритого акціонерного товариства Холдінгова компанія “Луганськтепловоз” №409/к від 01.07.09р. була звільнена з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі змінами в організації підприємства: скороченням штату працівників. Вважає звільнення незаконним, оскільки не було враховано, що вона має тривалий стаж роботи на підприємстві. Протягом значного періоду працювала саме в планово-економічному відділу, є інвалідом другої групи загального захворювання. Розмір спричиненої моральної шкоди позивачка оцінює в сумі 5000,00 грн. Просила стягнути також середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Жовтневого районного суду Луганської області від 09.02.2010р. у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.
Не погодившись із рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. В якій зазначила, що рішення є незаконним і необґрунтованим, суд не врахував її переважне право на залишенні на роботі, неправильно оцінив докази, зробив невірні висновки. Просила рішення скасувати та постановити нове, яким задовольнити її вимоги.
Заслухавши доповідача, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, перевірив законність та обґрунтованість рішення, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, суд встановив наступні обставини.
Згідно наказу від 3 лютого 2009р.№96 проводились зміни в організації виробництва у планово-економічному відділу ВАТ ХК “Луганськтепловоз”: вирішено з 09.04.2009р. упразднити у бюро планування та аналізу затрат на виробництві та реалізацію товарної продукції 2 одиниці ведучих економістів. 18 лютого 2009р. проведено засідання комісії по скороченню численності працівників в планово-економічному відділу, постановили скоротити ведучого економіста ОСОБА_2 З виводами комісії ОСОБА_2 було ознайомлено. 22.04.2009р. проведено засідання комісії про працевлаштування робітників. ОСОБА_2 відмовилась від запропонованих вакансій. Профспілковим комітетом дана згода на звільнення позивачки.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції правильно виходив з того, що адміністрацією підприємства при звільненні позивачки, було дотримано вимог закону.
Як передбачено ч.1ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. ОСОБА_2 було попереджено 24.02.09р., про що свідчить її підпис при ознайомленні з наказом від 18.02.2009р. (а.с.28). На засіданні комісії по працевлаштуванню вивільнених робітників від 22.04.2009р. визначено вакантні місця, які було запропоновано вивільненим робітникам, у тому числі й ОСОБА_2, про що свідчить протокол №121 (а.с.30). ОСОБА_2 відмовились від всіх пропозиції. 23.062009р. до профспілкового комітету було направлено подання на згоду на звільнення ОСОБА_2 за п.1ст.40 КЗпП України (а.с.31) Профспілковий комітет дав згоду на вивільнення ОСОБА_2.(а.с.32) Вимоги ч.2ст.40 КЗпП України, якою передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, керівництвом підприємства виконані
Згідно ст.42 КЗпП України при скороченні численності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Саме це бралось до уваги, як пояснив представник третьої особи, коли вирішувалось питання кого з відділу звільнити. ОСОБА_2 хоча тривалий час і працювала у планово-економічному відділу, однак вона єдина з працівників відділу не мала вищої економічної освіти. Пройти перепідготовку вона відмовилась.
Не заслуговує на увагу довід апелянта ОСОБА_2, що її звільненням було порушено Декларацію про права інвалідів. Звільнення ОСОБА_2 з дотриманням норм діючого трудового законодавства України ні в якій мірі не може порушувати вказану Декларацію. Крім того відсутній Закон про ратифікацію цієї Декларації в Україні. ОСОБА_2 було звільнено не в зв’язку з інвалідністю.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія не знаходить.
Керуючись ч.1 п.1 ст. 307, ст. 308, п.1ч.1ст.314, ст.315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м.Луганська від 09.02.2010р. залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена до Верховного Суду України безпосередньо протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: