Справа № 22 Ц- 1851 /2009 р. Суддя 1-ї інстанції: Яворська Ж.М.
Категорія - 20 Суддя-доповідач апеляційної інстанції: Галущенко О.І.
У Х В А Л А
02 вересня 2009 р. Судова колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Галущенка О.І.
суддів: Колосовського С.Ю.
Базовкіної Т.М.
при секретарі: Фірсовій Т.В.
за участю:
позивачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5
відповідачки - ОСОБА_6
представника: ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за
апеляційною скаргою
ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 02. 06. 2009 р., у справі за
позовом
ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним,
встановила:
04.09. 2008 р. ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним в частині розміру загальної площі квартири , її виду та підсобних приміщень, що переходять у власність за оспорюваним договором.
Позивачі зазначали, що 19.06.1996 р. вони приватизували у спільну сумісну власність двокімнатну квартиру спільного заселення АДРЕСА_1.
До складу квартири входять дві житлові кімнати площею 35,5 кв.м. та коридор площею 9,7 кв.м., а в загальному користуванні з власниками квартир № 9, 12, 18 цього ж будинку залишався коридор літ. «I» ( 20 кв.м.), а із квартирою № 9, власником якої є ОСОБА_5, коридор літ. «II» (3,2 кв.м.) кухня літ. «III» (12,6 кв.м), вбиральня літ. «IV» (1,8) та ванна літ. «V» ( 5,2 кв.м.)
ОСОБА_8, яка у 1993 р. приватизувала кв. .№.18 .ізольовану, загальною площею 33 кв.м. р. без підсобних приміщень загального користування, продала зазначене житло ОСОБА_6, але при цьому, договором купівлі-продажу від 08.04.2008 р. було передбачено, що квартира № 18 має загальну площу 47,1 кв. м. і з позначенням, що квартира спільного заселення та що до складу квартири входять підсобні приміщення загального користування разом з власниками квартир № 9 та № 11, а саме коридори літ. «I», літ. «II», кухня літ «III», вбиральня літ.»IV» та ванна літ. «V».
Зазначене не відповідає дійсності, оскільки ні до приватизації ні після ОСОБА_8 не користувалася цими приміщеннями і не вносила квартирної плати з урахуванням цих приміщень.
Зазначене угода укладена під впливом обману, а тому має бути визнана недійсною.
Посилаючись на недійсність договору купівлі-продажу в частині продажу часток приміщень загального користування, позивачі просили про задоволення позову.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 02. 06. 2009 р. постановлено про відмову у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі позивачі ставлять питання про скасування рішення, як незаконного і повернення справи на новий розгляд, посилаючись на необгрунтованність висновків суду і порушення норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до положень ст. ст. 31, 214 ЦПК України, підставами позову, які суд не праві змінити за власною ініціативою, є власне не норма права на яку посилається позивач, а обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги.
З матеріалів справи вбачається, що вимагаючи визнання угоди купівлі-продажу квартири № 18 позивачі посилалися на те, що ОСОБА_8 здійснила відчуження ОСОБА_6 частки приміщень загального користування, за відсутності дійсного правоустановлюючого документа, яким би підтверджувалось її право власності на зазначені приміщення.
На їх думку, остання використала для цього підробне свідоцтво про право власності на зазначене житлове приміщення.
Суд повно та всебічно дослідив зазначені обставини справи, дав належну оцінку наданим доказам і з’ясував, що в приватизаційних свідоцтвах позивачів міститься посилання на те, що спірні приміщення загального користування, а саме: коридори літ. «I», літ. «II», кухня літ «III», вбиральня літ.»IV» та ванна літ. «V». знаходяться у спільному користування з власником квартири № 18.( а.с.-8, 16).
Такі ж посилання щодо права власності ОСОБА_8 на зазначені приміщення загального користування та розміру загальної площі квартири з урахуванням частки у праві власності на приміщення загального користування, мали бути зазначені і у виданому їй приватизаційному свідоцтві.
Крім того, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 надані квитанції про сплату витрат на утримання квартири ( а.с.-67-118). Обсяг цих витрат є пропорціональним розміру загальної площі цієї квартири, що складає 47,1 кв.м.
Виходячи з цих обставин, які свідчать про те, що ОСОБА_8 здійснила відчуження фактично належної їй частки у праві спільної сумісної власності, судом обґрунтовано відмовлено у визнанні спірної угоди недійсною.
Помилкові посилання суду на норми ст. 230 ЦК, як підстави для відмови у задоволенні позову, не спростовують висновків суду щодо дійсних обставин спору, характеру спірних правовідносин та їх правових наслідків, а тому встановлене не дає підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
. Посилання апеляційної скарги на підробку правоустановлюючого документу, на підставі якого посвідчена спірна угода, не може бути враховане при перегляді рішення, оскільки правоустановлюючими документами позивачів підтверджується право спільної власності відповідачки на приміщення загального користування, а тому відчуження належної їй частки цих приміщень, відповідає вимогам закону.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314 - 315 ЦПК України, судова колегія
ухвалила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 – відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 02. 06. 2009 р.– залишити без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двох місяців може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий: О.І. Галущенко
Судді: С.Ю. Колосовський
Т.М. Базовкіна