Справа № 22 Ц- 568/ 2010 р. Суддя 1-ї інстанції суддя : Яворська Ж.М.
Категорія-45 Суддя-доповідач апеляційного суду: Галущенко О.І
У Х В А Л А
2010 р., березня місяця, 17 дня Судова колегія судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого: Галущенка О.І.
суддів Шолох З.Л.
Кутової Т.З.
при секретарі: Бобуйок І.Ф.
за участю:
позивачки – ОСОБА_3
відповідачки - ОСОБА_4
представника - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за
апеляційною скаргою
ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду Миколаєва від 17.12.2009 р., у справі за
позовом
ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визначення порядку користування земельною ділянкою,
встановила:
07.07.2008 р. ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_4 про визначення порядку користування земельною ділянкою.
Позивачка зазначала, що вона є власником 57/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1.
Відповідачка є власником 43/100 часток цього ж домоволодіння, але фактично користується земельною ділянкою, яка значно перевищує її долю у праві власності на належні їй споруди.
Посилаючись на ці обставини та уточнивши позовні вимоги, вона просила визначити порядок користування земельною ділянкою в судовому порядку, відповідно до порядку, який склався між попередніми співвласниками домоволодіння.
Рішенням Центрального районного суду Миколаєва від 17.12.2009 р. постановлено про відмову у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі позивачка ставить питання про скасування рішення і повернення справи на новий розгляд, посилаючись на невідповідність висновків суду вимогам закону та порушення норм процесуального і матеріального права..
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд виходив з того, що користування земельною ділянкою здійснюється співвласниками без належних підстав.
Крім того, суд вважав, що відсутність державного акту чи державної реєстрації права власності чи землекористування унеможливлює визначення порядку користування землею у судовому порядку.
Але з такими висновками суду погодитись неможливо, оскільки до них суд прийшов без належного з’ясування обставин справи та врахування вимог закону, який регулює спірні правовідносини.
Рішення вважається законним та обґрунтованим, якщо справу вирішено відповідно до норм матеріального і процесуального права, на підставі повно та всебічно з’ясованих обставин справи і належної оцінки доказів, досліджених в судовому засіданні.
Відповідно до положень Земельного кодексу УРСР 1922 р., який діяв на час виділення землі під забудову будівельного кварталу, де розташована спірна земельна ділянка, забороняється приступати до використання земельної ділянки до встановлення землевпорядними органами меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості).
Аналогічні вимоги щодо використання землі містять відповідні норми діючого земельного законодавства.
В той же час, ні ЗК (1922 р.) ні ЗК Української РСР (1970 р.) не передбачав видачу державного акту на право користування чи власності на землю громадянам-власникам жилих будинків у містах.
Зокрема, ще на час дії Земельного кодексу (1970 р.) ч.5 статтею 22 цього кодексу передбачалось, що право землекористування громадян, які проживають у містах засвідчувалось в реєстрових книгах виконкомім міських рад депутатів трудящихся.
З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, що вперше право користування спірною земельною ділянкою зареєстровано в 1934 р. за ОСОБА_6 про що свідчить витяг з актів земельної реєстрації відділу комунального господарства м. Миколаєва ( а.с.-112)
В подальшому рішенням виконкому Миколаївської міської ради депутатів трудящихся № 1033 від 01.06.1954 р. за землекористувачами ділянки по вул. 6-та Воєнна № 29 в будівельному кварталі № 351 була остаточно зареєстрована земельна ділянка площею 471 кв.м.
На зазначеній земельній ділянці рішенням того ж органу місцевої влади №782 від 22.06.1949 р. ОСОБА_7, з дозволу основного власника домоволодіння ОСОБА_6 надано дозвіл на будівництво житлового будинку без права виділу двору та залишення його у спільному користуванні.( а.с.- 99)
В подальшому ОСОБА_7 на підставі договору забудівлі від 25.10.1949 р. ( а.с.-45) та дозволу на здійснення будівельних робіт збудував житловий будинок та зареєстрував своє право власності.
Зазначені докази свідчать про легітимність користування земельною ділянкою, як попередніх землекористувачів так і сторін спору, які набули право власності на будинки в порядку спадкування.
Суд цих обставин і вимог закону не врахував і ухвалюючи рішення безпідставно виходив з того, що неправомірність землекористування унеможливлює поділ земельної ділянки.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка до ухвалення рішення зверталась до органів земельних ресурсів з питання приватизації земельної ділянки, яка фактично перебуває у її користуванні та виготовлення державного акту.
З її пояснень також вбачається, що зазначене питання, яке є компетенцією зазначених органів не може бути вирішено, оскільки відповідачка відмовляє у погодженні меж земельних ділянок.
Суд притягнув до участі у справі зазначений орган, але ухвалив рішення за відсутності його представника, не з’ясувавши питань, які мають бути вирішенні при визначенні порядку користування земельною ділянко.
А саме, чи належним чином підтверджене право спільного користування землею співвласників будинків; чи не існує перешкод для поділу земельної ділянки з точки зору землеустрою; які існують можливі варіанти поділу земельної ділянки з врахуванням ідеальних часток та чи реєструвалися відповідним чином угоди попередніх співвласників про порядок поділу земельних ділянок, оскільки такі угоди, відповідно до правил ст. 91 ЗК (1970 р.) та ст. 42 ЗК (1992 р.) мають враховуватися в разі вирішення цього спору у судовому порядку
Встановлене свідчить про наявність процесуального порушення, яке передбачене ч. 1 ст. 311 ЦПК України та яке тягне скасування рішення і повернення справи на новий розгляд.
При новому розгляді суду слід повно та всебічно дослідити обставини справи, забезпечити участь у справі осіб та органів, висновки чи думка яких має значення у справі, виконати вимоги ст. 10 ЦПК України щодо роз’яснення сторонам права на здійснення процесуальних дій з отримання нових доказів і зокрема, висновку експертизи щодо варіантів поділу земельної ділянки, врахувати вимоги закону, яким регулюються спірні правовідносини та ухвалити законне і обґрунтоване доказами рішення по суті спору.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, судова колегія
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Центрального районного суду Миколаєва від 17.12.2009 р. – скасувати, а справу повернути на новий розгляд до того ж суду у новому складі.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двох місяців може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий: О.І. Галущенко
Судді : Т.З. Кутова
З.Л. Шолох