Справа №  22 Ц- 347/ 2010 р.               Суддя  1-ї інстанції суддя : Яворська Ж.М.

Категорія – 05                                             Суддя-доповідач апеляційного суду: Галущенко О.І

                            Р І Ш Е Н Н Я

                                  Іменем україни

2010 р., березня  місяця, 10  дня Судова колегія судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

    головуючого:         Галущенка О.І.

           суддів                   Колосовського С.Ю..

                 Шолох З.Л.

             при  секретарі:        Фірсовій Т.В.

       за участю

                    позивач -                   ОСОБА_3

            відповідачка –      ОСОБА_4

                    представників:

    третьої особи -    ОСОБА_5

            відповідача -                        

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за

                                                апеляційною скаргою

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        ОСОБА_3  на рішення Центрального районного суду  м. Миколаєва від 18.12.2009 р.,  у справі  за

                                                      позовом

      ОСОБА_3  до  ОСОБА_6 та ОСОБА_7   про усунення перешкод у користуванні спільною земельною ділянкою,

                                                  встановила:

                  29.04.2009 р. ОСОБА_3 звернувся з позовом  до ОСОБА_6 та ОСОБА_7   про усунення перешкод у користуванні майном та спільною земельною ділянкою.

                   Позивач  зазначав, що він є власником АДРЕСА_1.

    ОСОБА_6 належить сусідня АДРЕСА_1 у тому ж житловому будинку.  

                  Відповідачка самочинно без  згоди органу самоврядування та без відповідних дозволів на спільній  земельній ділянці, яка перебуває у власності територіальної громади, звела огорожу, якою відокремила частину спільної території.

    Крім того, вона самочинно влаштувала на місці віконного отвору вхідні двері до своєї квартири та для вільного проходу знесла відокремлюючу огорожу, чим порушила відстань, яка визначена рішенням апеляційного суду від 23.12.2005 р.

    Посилаючись на ці обставини та порушення його прав, позивач просив зобов’язати відповідача знести зазначену споруду, відновити місце розташування вхідних дверей та встановити самовільно знесену відокремлюючу огорожу.

    Крім того позивач вимагав відшкодування моральної шкоди, завданої йому порушенням його прав.    

    Рішенням Центрального районного суду  м. Миколаєва від 18.12.2009 р. постановлено про відмову у  задоволенні  позову.

    В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність  висновків суду дійсним обставинам справи та порушення норм матеріального права.

    Перевіряючи законність та обгрунтованність  рішення в межах, визначених ст.. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга  підлягає задоволенню частково  з  таких підстав.

    Ухвалюючи рішення суд вважав, що влаштування власником квартири дверного отвору на місці віконного і встановлення однієї огорожі та знесення іншої огорожі не порушує законних прав власника сусідньої квартири, а вимоги щодо знесення цих самовільних споруд не відноситься до компетенції суду.

    Але не з усіма висновками суду можливо погодитись, оскільки вони  не у повному обсязі відповідають вимогам закону та відповідають дійсним обставинам справи.

    Так, згідно з приписами ст. 15 ЦПК України, спори про захист порушених прав чи свобод, які виникають у цивільних, земельних чи житлових правовідносинах розглядаються судами в порядку цивільного судочинства.

     При цьому, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, як це передбачено ст. 391 ЦК України.

    Відповідно до положень ст. 5 ЖК України та ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» власником житлового фонду є Миколаївська міська рада.

    Її виконавчі органи відповідно до приписів ст. 15 цього ж кодексу здійснюють повноваження щодо державного контролю за використанням та збереженням житлового фонду, забезпечують його належний технічний стан, проведення капітального та поточного ремонту.

     Вони ж відповідно до положень ст. ст. 9, 42 ЗК України, здійснюють повноваження стосовно використання земель житлової забудови.

    При цьому, зазначені землі знаходяться у постійному користуванні органів, які здійснюють управління будинками громадської забудови.

     З матеріалів  справи вбачається, що відповідачі є власниками сусідніх житлових квартир в багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 та нарівні з іншими співвласниками  користуються спільною земельною ділянкою двору, яка знаходиться у постійному користуванні ТОВ «ЖЕК Забота».  

                    Ними не заперечується той факт, що зведення відокремлюючої огорожі та огорожі, де раніше знаходився головний вхід до квартири відповідачки, здійснено самочинно без  згоди органу самоврядування та без відповідних дозволів на земельній ділянці спільного користування, яка перебуває у власності територіальної громади.

     В той же час, з пояснень сторін та дозвільних документів і рішення апеляційного суду від 23.12.2005 р. вбачається, що ОСОБА_6 звела з дотриманням закону нежитлову прибудову до своєї квартири, де влаштувала прилади опалення.

    Їх розміщення у прибудові потребує перенесення дверного отвору до квартири в інше місце.

    Влаштування відповідачкою дверного отвору на місці віконного, який був передбачений проектом будинку та на відстані 5,78 м. до квартири позивача не порушує будь-яких його цивільних  прав.

     Такий висновок суду відповідає дійсним обставинам справи та вимогам закону, а тому рішення в цій частині вимог є законним та обґрунтованим.

    Що стосується огорож то їх зведення без належних дозволів, на спільній ділянці і таким чином, що це заважає вільному проходу сторін є обставиною, яка свідчить про порушення прав позивача та відповідачки на вільне користування спільною земельною ділянкою та власним нерухомим  майном.

    Цих обставин і вимог закону суд не врахував і безпідставно посилався на те, що знесення самовільних споруд не стосується компетенції суду, а їх існування не порушує прав сторін.

    Такі висновки суду не відповідають вимогам закону, а тому рішення в частині знесення однієї огорожі та відновлення іншої, підлягає скасуванню, відповідно до приписів ч. 1 ст.309 ЦПК України, з ухваленням в цій частині нового рішення.

    Ухвалюючи нове рішення колегія суддів виходить з таких установлених фактів та вимог закону.

     Самочинне зведення відповідачкою огорожі у дворі житлового будинку на ділянці спільного користування створює перешкоди для позивача з вільного та безперешкодного користування спільним двором та власною квартирою, яка розташована у цьому ж дворі і за таких обставин, є порушенням цивільних прав, які підлягають захисту шляхом покладення зобов’язання на відповідачку щодо її знесення.

    В той же час, знесення відповідачкою самочинно встановленої відокремлюючої огорожі є також перешкодою для відповідачки, оскільки така огорожа заважає її вільному входу до квартири.

    За таких обставин немає правових підстав для її відновлення на попередньому місті та задоволення цієї частини вимог позивача.

    Що стосується моральної шкоди, то на думку колегії суддів, факт поновлення законних прав позивача є достатньою компенсацією моральних втрат,  пов’язаних з порушенням його цивільних прав.

    За таких обставин рішення суду першої інстанції і в цій частині вимог слід вважати законним обґрунтованим і таким, що не підлягає зміні чи скасуванню.

    Підлягають частковому відшкодуванню на користь позивача, понесені ним судові витрати в частині судового збору та витрат на ітз. у розмірі 8 грн.00 коп. відповідно до приписів ст. 88 ЦПК України.

    Що стосується витрат на правову допомогу, то підстав для їх відшкодування не вбачається, оскільки надання позивачу такої допомоги не підтверджене відповідними доказами.

     Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України,  судова колегія

                    вирішила:

    Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – задовольнити частково.

     Рішення  Центрального  районного суду  м. Миколаєва   від18.12.2009 р в частині вимог щодо знесення огорожі перед головним входом в АДРЕСА_1 – скасувати.

    Постановити в цій частині нове рішення.

    Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

    Зобов’язати ОСОБА_6 знести огорожу перед головним входом до квартири АДРЕСА_1.

    Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 8грн.00 коп. в рахунок відшкодування судових витрат.

    В решті вимог рішення місцевого суду залишити без зміни.    

    Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двох місяців може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий:                                                                 О.І. Галущенко

Судді :                                                    С.Ю. Колосовський

                                               З.Л. Шолох