Справа № 22 Ц- 2879/2010 р.                Суддя  1-ї  інстанції: Миронова О.В.

Категорія -42                                                      Суддя-доповідач апеляційного суду: Галущенко О.І                                      

                                                                                            .

                          Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

                                       Іменем України

2010 р., червня  місяця,  02 дня     Судова колегія   судової палати  в цивільних справах     Миколаївського апеляційного  суду в складі:

    головуючого:           Галущенка О.І.

    суддів:                       Лівінського І.В.

                                                  Шаманська Н.О.

    при секретарі:     Дудник Ю.П.

                   за участю :          

                   позивачки –          ОСОБА_3

                   відповідачки -      ОСОБА_4  

          представників -   ОСОБА_5, ОСОБА_6

  розглянувши   у відкритому  судовому  засіданні   в м. Миколаєві цивільну справу     за

                                                апеляційною скаргою

    ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на рішення  Вознесенського міськрайонного суду  Миколаївської області    від 03.03.2010 р.,   у справі за

                            позовом

    ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9  про розірвання договору найму житлового приміщення та виселення з  квартири без надання іншого житла,

                                           встановила:

    03.11.2008 р. ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про розірвання договору найму житлового приміщення та виселення з  квартири без надання іншого житла,

    Позивачка зазначала, що вона є  власником житлового будинку  АДРЕСА_1.

У 2002 р. відповідачі вселилися до будинку з її дозволу, оскільки вона мала намір продати їм будинок.

Оскільки угода купівлі-продажу будинку не була укладена, вона попередила мешканців про виселення, вважаючи, що укладений з ними усно договір житлового найму підлягає розірванню з виселенням їх без надання іншого житла.

Посилаючись на ці обставини, позивачка просила про задоволення позову.  

    Рішенням Вознесенського міськрайонного суду  Миколаївської області  від 03.03.2010 р. постановлено про розірвання договору найму житлового будинку з виселенням відповідачів.

    В апеляційній скарзі відповідачі ставлять питання про скасування рішення та ухвалення нового рішення,  вважаючи, що суд не врахував усіх доказів і обставин, які свідчать про відсутність підстав їх виселення.     Перевіряючи законність та обгрунтованність рішення в межах оскарження, визначених ст.. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає  задоволенню частково з таких підстав.

    Згідно з положеннями ст. ст. 150, 155 ЖК України, власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів його сім’ї.

    Він також вправі використовувати зазначений об’єкт права власності на свій розсуд,  але в межах повноважень,  визначених цією нормою та ст. 319 ЦК України.

    У випадку порушення його права, не пов’язаного з позбавленням права власності, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні.

    В разі, коли такі перешкоди полягають у неправомірному користуванні житлом власника, або іншим належним йому приміщенням для цілей проживання, останній вправі, відповідно до положень житлового законодавства, вимагати виселення із належного йому  приміщення.

    Вирішуючи спір, суд виходив з того, що спірні правовідносини ґрунтуються на укладеному сторонами договорі житлового найму, розірвання якого на вимогу наймодавця є підставою виселення відповідачів.

    Але з таким висновком суду погодитись неможливо оскільки він суперечить дійсним обставинам справи та не відповідає вимогам норм житлового законодавства.

    Як вбачається з матеріалів справи, позивачка є  власником житлового будинку  АДРЕСА_1.

У 2002 р. відповідачі з її дозволу вселилися до будинку тимчасово до укладення з ними договору купівлі-продажу.

Оскільки угода купівлі-продажу будинку не була укладена, вона попередила мешканців про виселення, вважаючи, що укладений з ними усно договір житлового найму підлягає розірванню з виселенням їх без надання іншого житла.

    Відповідно до правил ст. 158 ЖК України, договір найму житла у будинку, власником якого є фізична особа, має укладатися у письмовій формі з подальшою реєстрацією у виконкомі місцевої ради.

    Договір повинен містити вказівку на предмет договору, строк на який він укладається, визначати права та обов’язки наймодавця та наймача.

    Позивачка не надала доказів укладення такого договору, а відповідачі заперечують про наявність будь-яких домовленостей щодо проживання на умовах житлового найму.

    Таким чином, матеріалами справи не підтверджено наявності договору житлового найму та підстав для його розірвання.

    Суд не врахував належним чином цих обставин справи та не звернув уваги на вимоги закону, що регулюють спірні правовідносини.

    Встановлене свідчить про неповне з’ясування дійсних обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до приписів п. п. 1, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення та ухвалення нового.

    Ухвалюючи нове рішення колегія суддів виходить з таких встановлених фактів та вимог закону.

    Порядок та умови користування житловими приміщеннями в будинках приватного житлового сектору врегульовано нормами глави 6 ЖК України.

    В той же час, до правовідносин, які врегульовані цією главою можливе застосування норм глави 2 цього ж Кодексу, оскільки вона не містить прямих заборон щодо поширення її норм на правовідносини з користування житлом у приватному житловому секторі.

    Відповідно до вимог ст. 98  глави 2 ЖК України, тимчасовими мешканцями є особи, які проживають у житловому приміщенні з дозволу наймача без визначеного терміну та без внесення плати за користування житлом.

    Останні на вимогу наймача підлягають виселенню без надання іншого житла.

    За аналогією закону таке ж право вимоги до тимчасових мешканців мають і власники будинку.

    Оскільки проживання подружжя ОСОБА_9 разом з сином в житловому будинку позивачки є тимчасовим та безпідставним, а власник попереджав їх про виселення заздалегідь, то зазначені особи на підставі ч.3 ст. 98 ЖК України, підлягають виселенню без надання іншого житла.

    Посилання позивачки на наявність договору житлового найму та наявність підстав для його розірвання є безпідставним, а тому такі позовні вимоги задоволенню не підлягають.    

    Доводи апеляційної скарги відповідачів про те, що  власник будинку не відшкодовує їм витрати на ремонт будинку, на сплату заборгованості за електроенергію та не повертає авансового внеску в рахунок договору купівлі-продажу, не заслуговують на увагу, оскільки такі вимоги у позовному порядку не заявлялись та не були предметом судового розгляду.

      Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, судова колегія

                    вирішила :

    Апеляційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 – задовольнити частково.

    Рішення Вознесенського міськрайонного суду  Миколаївської області    від 03.03.2010 р.- скасувати . Постановити нове рішення.

    Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

    Виселити     ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з будинку АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 на праві власності, без надання іншого житла.

    В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про розірвання договору найму житлового приміщення відмовити.

    Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двох місяців може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий:                                                                                        О.І. Галущенко   Судді:                                                                                                   І.В Лівінський

                                            Н.О. Шаманська