Справа №22 Ц-  2602/2010 р.                              Суддя 1-ї  інстанції : Семенова Л..М.

Категорія - 46                                              Суддя-доповідач апеляційного суду: Галущенко О.І.

                          У  Х  В  А  Л  А                

2010 р,  травня   місяця, 12  дня,     Судова колегія  судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

    головуючої:               Галущенка О.І

                    суддів:                       Кутової Т.З.

                      Лівінського І.В.              

                    при секретарі:        Аніщенко Д.В.    

    за участю:

                   позивачки -              ОСОБА_3

                   відповідача -           ОСОБА_4      

    представників -      ОСОБА_5  та ОСОБА_6

    розглянувши  у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за                 апеляційною скаргою              

    ОСОБА_3  на рішення Жовтневого районного  суду Миколаївської області від 15.05.2008 р.,   у справі  за

                           позовом

      ОСОБА_3  до ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна та за

                зустрічним позовом

      ОСОБА_4 до ОСОБА_3   про визнання житлового будинку особистою приватною власністю,

                        встановила:

    03.09.2007 р. ОСОБА_3 . звернулася з позовом  до ОСОБА_4  про поділ спільного сумісного майна подружжя.

    Позивачка зазначала, що з 1992 р. проживала з відповідачем однією сім’єю та вела з ним спільне господарство.

    У 1995 р. ними зареєстровано шлюб, який  розірвано 23.07. 2007 р.

    За час перебування у сімейних відносинах  вони спільно побудували житловий будинок АДРЕСА_1 а також нажили інше  рухоме майно загальною вартістю 17800 грн.

    Посилаючись на наявність спору щодо користування спільним майном після розірвання шлюбу, позивачка  просила про визнати за нею право власності на Ѕ частину житлового будинку, передати їй у власність автомобіль ВАЗ , а інше рухоме майно передати відповідачу.

    У жовтні 2007 р. ОСОБА_4 пред’вив зустрічний позов про визнання спірного житлового будинку його особистою приватною власністю, який не підлягає поділу, оскільки позивачка приймала участь лише в оздоблювальних роботах, частку вартості яких він згоден їй відшкодувати.

    Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 15.05.2008 р. позов ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_4 в частині поділу рухомого майна задоволені частково: відповідачу виділено автомобіль, а позивачці інше рухоме майно.

    Додатковим рішенням того ж суду від 02.07.2008 р. вирішено зустрічний позов ОСОБА_4 в частині нерухомості, яким визнано, що спірний житловий будинок є приватною власністю відповідача.    

                   В апеляційній скарзі позивачка ставить питання про скасування рішення в частині вирішення позовних вимог про правовий статус житлового будинку і  ухвалення нового в цій частині про задоволення її вимог щодо поділу будинку у рівних частках, посилаючись на порушення судом  норм матеріального права та  невідповідність висновків суду дійсним обставинам спору.

    Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення в межах оскарження, визначених ст. 303 ЦПК України, судова колегія приходить висновку про те, що апеляційна  скарга підлягає  задоволенню частково  виходячи   з таких підстав.

    Вирішуючи спір в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 про правовий статус житлового будинку, суд виходив з того, що будинок побудований відповідачем за рахунок його особистих коштів до укладення шлюбу, а перебування подружжя до укладення офіційного шлюбу у фактичних сімейних відносинах не дає підстав ні для застосування положень ч.1 ст. 17 Закону України «Про власність» ні для визнання на цій підставі  будинку спільною сумісною власністю.

    Крім того, суд вважав, що до спірних правовідносин мають застосовуватися норми матеріального права, які діють на час вирішення спору.

    Але з такими висновками погодитись неможливо, оскільки до них суд прийшов внаслідок неповного дослідження дійсних обставин справи та неправильного застосування  норм матеріального права.

    Згідно з приписами ст. 5 ЦК України та п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень  цього кодексу, норм розділу VII Прикінцеві положення СК України, правовий статус майна, інших об’єктів цивільних прав, визначається нормами матеріального права, які діяли на час його набуття (створення).

     Відповідно до норм  ст. ст. 22, 28 КпШС України (1969 р.), які підлягають застосуванню до спірних правовідносин в частині визначення правового статусу майна, нажитого подружжям до 2004 р., спільним  сумісним майном визнається майно нажите подружжям під час шлюбу.    

    Відповідно до правил ч.1 ст. 17 Закону України «Про власність» спільним сумісною власністю вважається також майно, яке створене ( придбане) внаслідок спільної праці членів сім’ї, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

    В тих випадках, коли учасники спільної власності при створенні( придбанні) майна не виходили з рівності їх часток, то розмір часток визначається ступенем  їх участі працею і коштами у створенні спільної власності.

     З матеріалів справи вбачається,  що з 1993 р. позивачка та відповідач стали спільно проживати  за місцем проживання батьків відповідача та з цього часу спільно продовжили почате раніше відповідачем будівництво житлового будинку АДРЕСА_1.

    В цьому ж році відповідачу рішенням сільради виділено для будівництва земельну ділянку із земельної ділянки батьків.( а. с.- 9)

    До 1993 р. на земельній ділянці вже було зведено фундамент, цоколь та підвал.

    В 1995 р. сторони зареєстрували шлюбні відносини, а в липні 2007 р. зареєстрували будинок як об’єкт права власності (а.с.-11,12).

    Жоден з подружжя не надав доказів того, що при створенні спільної власності вони виходили з рівності часток.

    Суд цих обставин та вимог закону  не врахував і вирішуючи зустрічний позов ОСОБА_4 безпідставно посилався на те, що будинок зведено виключно за рахунок праці та коштів відповідача.

    При цьому, не спростовуючи того факту, що певний час сторони проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу,  суд не звернув уваги на докази, які свідчать про наявність у позивачки доходів, які могли бути використані на продовження будівництва та інші докази, якими підтверджується її участь у створенні спільної власності.

    Зокрема, сам відповідач підтвердив участь позивачки у проведенні оздоблювальних робіт, а ряд свідків, допитаних у судовому засіданні, підтвердили участь у завершенні будівництва.

    Крім того, суд не дав належної оцінки доказам того, що частина будинку, тобто так званий нульовий цикл, було зведено без участі позивачки.

    Розмір цієї частки будинку у вартісному виразі чи у процентному відношенні до всього об’єкту будівництва може бути встановлено лише допустими доказами із застосуванням спеціальних знань за правилами ст. 143 ЦПК України.

    Цих доказів у справі немає, але суд, в порушення вимог ст. 10 ЦПК України не роз’яснював сторонам їх обов’язки, передбачених ст. 60 ЦПК,  щодо отримання таких доказів.

    Зазначені порушення є підставою для скасування рішення, як основного так і додаткового в частині позовних вимог ОСОБА_3 про поділ будинку та зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання будинку його особистою приватною власністю.

    В той же час, апеляційний суд позбавлений можливості ухвалити в цій частині нове рішення, згідно з приписами ст. 309 ЦПК України, оскільки місцевий суд не вирішив основної позовної вимоги ОСОБА_3 про поділ будинку та визнання за нею права власності на Ѕ частку спірної нерухомості.

    Так, ні в рішенні суду від 15.05.2008 р. ні в додатковому рішенні того ж суду від 02.07.2008 р. висновків суду  щодо зазначеного позову не викладено.

    Цей недолік не був і  не може бути усунутий додатковим рішенням, а тому справа після скасування рішення має бути повернута на новий розгляд до того ж суду,  у відповідності до приписів п. 5 ч.1 ст.311 ЦПК.

    При новому розгляді суду слід усунути зазначені недоліки, повно та всебічно дослідити обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, дати належну оцінку наявним та новим доказам і постановити рішення у відповідності до вимог матеріального і процесуального права.    

    Керуючись ст. 303, 307,  311, 313-315  ЦПК України, судова колегія

                                                ухвалила:

    Апеляційну скаргу ОСОБА_3  – задовольнити частково.

    Рішення Жовтневого районного  суду Миколаївської області від 15.05.2008 р. та додаткове рішення того ж суду від 02.07.2008 р.  в частині вирішення позовних вимог про правовий статус житлового будинку та його поділ – скасувати і в цій частині справу повернути на новий розгляд до того ж суду в іншому складі.

    В частині вирішення позовних вимог про поділ спільного рухомого майна  рішення місцевого суду залишити без зміни.    

    Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двох місяців, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо  до Верховного Суду України.

Головуючий:                                                                                        О.І. Галущенко

Судді:                                                                                                          Т.З. Кутова

                                                                                                                І.В. Лівінський