Справа № 22ц-1932/2010 р. Рішення ухвалено під головуванням
Категорія 56 Копчинського В.І.
Доповідач Матківська М.В.
У Х В А Л А
Апеляційного суду Вінницької області
від 31 травня 2010 року
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :
Головуючого: Матківської М.В.
Суддів : Медяного В.М., Сопруна В.В.
При секретарі : Сніжко О.А.
За участю : представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 і його представника ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5
розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6
на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 22 березня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_5, за участю третьої особи – відділу ДВС Калинівського районного управління юстиції, про виключення майна з акта опису та арешту і визнання права власності на майно, -
В с т а н о в и л а :
У вересні 2009 року ОСОБА_6 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_7 і ОСОБА_3, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – відділу ДВС Калинівського районного управління юстиції, про виключення майна з акту опису та арешту і визнання права власності на майно.
Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 22 березня 2010 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частку житлової квартири АДРЕСА_1, вартістю 36 880 гр.
Виключено з акту опису та арешту від 11.09.2009 року, складеного державним виконавцем відділу ДВС Калинівського районного управління юстиції, Ѕ частки житлової квартири АДРЕСА_1, вартістю 36 880 гр., яка належить ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності.
В іншій частині позовних вимог в задоволенні відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 368 гр. витрат по сплаті держмита та 120 гр. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким задоволити її позовні вимоги: визнати за нею право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1, вартістю 49 173,33 гр. та виключити цю частину даної квартири з акту опису й арешту майна від 11.09.2009 року.
Зазначила, що рішення суду вважає незаконним через порушення судом норм матеріального права; не доведення обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Представник відповідача та відповідачі заперечила проти доводів апеляційної скарги, просять її відхилити; вважаючи, що рішення суду прийнято з додержанням норм матеріального й процесуального права та є законним і обгрунтованим, просять його залишити без зміни.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Суд першої інстанції встановив такі обставини:
Позивач ОСОБА_6 перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем ОСОБА_7 з 14.06.1998 року по 16.12.2008 року. Під час шлюбу подружжя на підставі договору купівлі-продажу від 03.07.2001 року придбало однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.
Також судом встановлено, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби Калинівського районного управління юстиції знаходиться три судових рішення, по яких відповідач ОСОБА_7 являється боржником: по виконавчому провадженні № 1671 від 06.03.2009 року на користь ОСОБА_8, по виконавчому провадженні №1672 від 19.02.2009 року на користь ОСОБА_3, по виконавчому провадженні № 2104 від 16.11.2009 року на користь ОСОБА_5
При примусовому виконанні судових рішень про стягнення боргу з ОСОБА_7 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Калинівського РУЮ проведено опис майна, що належить боржнику. Так, описано та накладено арешт на належну боржнику однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.
Суд встановивши, що спірна квартира належить подружжю на праві спільної сумісної власності, виходячи із рівності часток у ній, визнав за позивачем право власності на Ѕ частку даної квартири.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За правилами статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу згідно вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Згідно роз'яснень даних у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" № 6 від 27.08.1976 року, з послідуючими змінами, при вирішенні питання про належність описаного майна слід керуватися нормами цивільного та сімейного законодавства, що регулюють право власності і його захист. Вирішуючи позов одного із подружжя про виключення з опису належної йому частки майна у спільній сумісній власності подружжя необхідно враховувати, що відповідно до статей 60, 70 СК України (статей 22, 28 КпШС України) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю і у випадку поділу його їх частки визнаються рівними. Відхилення від начала рівності часток подружжя суд може допустити, враховуючи лише інтереси неповнолітніх дітей або заслуговуючі на увагу інтереси одного з подружжя. Розмір часток подружжя у спільному майні і яке конкретно майно має бути йому виділено, суд визначає з урахуванням всього нажитого майна, включаючи і те, на яке за законом не може бути звернено стягнення за виконавчими документами. Разом із цим на частку кожного з подружжя має бути виділено як майно, що підлягає опису, так і майно, що не підлягає опису.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач не ставила питання про поділ спільного майна подружжя, яке не було описано державним виконавцем, проте таке у наявності є, що підтверджується складеним сторонами актом про добровільний розподіл майна подружжя від 24 грудня 2008 року, в яке не включено спірну квартиру (а. с. 65).
За таких обставин, позивач не довела на підставі відповідних доказів, визначених статтями 57-59, 64 ЦПК України, існування заслуговуючих на увагу її інтересів, які могли б згідно її позовних вимог послужити підставою для збільшення її частки при поділі спільного майна – лише квартири, тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Незастосування положень ч. 3 статті 70 СК України, згідно яких за рішенням суду частка майна дружини може бути збільшена, якщо з нею проживають діти, за умови, що розмір аліментів, які вона отримує, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування, а також положення ч. 2 ст. 372 ЦК України, за якими частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення, обґрунтовується тим, що позивач відповідно до вимог сімейного, цивільного і цивільного процесуального законодавства не ставила питання про поділ всього спільного нажитого майна подружжя; питання поділу майна подружжя (крім спірної квартири) вирішено ним добровільно, при цьому більша частка майна залишена позивачеві; позивач з метою зменшення повернення боргів відповідачем ОСОБА_7, поставила питання про розірвання шлюбу, стягнення аліментів після набрання законної сили судовими рішеннями, за якими з ОСОБА_7 стягнуто значні грошові суми в рахунок повернення боргів. При цьому суд врахував вимоги положення ч. 4 ст. 65 СК України, згідно якої договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї та врахував, що відповідач ОСОБА_7 усі договори позики на загальну суму 168 000 гр., з іншими відповідачами по даній справі (а. с. 75-78) уклав протягом 2008 року, тобто, під час перебування у шлюбі із позивачем, витративши їх в інтересах сім'ї, на здійснення своєї підприємницької діяльності.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення позовних вимог, відповідає нормам матеріального і процесуального права, а отже є законним і обгрунтованим, у зв'язку із чим підстави для його скасування відсутні.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними, не впливають на висновки суду та спростовуються вищенаведеним.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
У х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 22 березня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий : /підпис/
Судді : /підписи/
Копія вірна :