Справа №22ц-3385 Головуючий у першій інстанції Токаренко М.А.
Категорія – 51 Доповідач - Санікова О.С.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 травня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді: Голубинського А.М.
суддів: Санікової О.С., Будулуци М.С.
при секретарі Крівцові В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу по апеляційній скарзі Державного підприємства «Артемвантажтранс» на рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 10 лютого 2010 року за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Артемвантажтранс» про скасування наказу про стягнення, відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, стягнення матеріальної та моральної, відшкодування витрат на правову допомогу,-
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом до Державного підприємства «Артемвантажтранс», посилаючись на те, що з березня 2004 року по серпень 2009 року він працював сторожем.
23 травня 2009 року під час його чергування по охороні Калінінського депо було викрадено 110 метрів кабелю.
29 травня 2009 року наказом директора ДП «Артемвантажтранс» №97а за халатне відношення до своїх трудових обов’язків йому була оголошена догана і він був позбавлений 100% виробничої премії за підсумками роботи за травень 2009 року; крім того цим наказом головному бухгалтеру було доручено здійснити утримання у розмірі 20% з щомісячної заробітної плати до повного погашення шкоди, спричиненої підприємству у розмірі 2502 грн. 72 коп., на підставі ст. ст. 134 КЗпП України.
Вважає наказ про стягнення і відшкодування матеріальної шкоди незаконним, оскільки під охорону кабель йому не передавався, але йому відомо, що у зв’язку з викраденням на підприємство приїжджали працівники міліції; крім того, ст. 135-1 КЗпП України не передбачено укладення з ним як сторожем договору про повну матеріальну відповідальність, а відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути накладено тільки одне стягнення: догана та звільнення.
В результаті винесення незаконного наказу йому була спричинена моральна шкода, яка полягає в тому, що він пережив сильні душевні страждання, що відбилося на його здоров»ї, у зв’язку з чим він вимушений був звертатися декілька разів до лікаря-терапевта, а також знаходитися на лікуванні у стаціонарі з діагнозом: ревмоваскуліт з цефалгією, вестибулопатія, що є наслідком перенесеного ним інсульту у 1999 році; для проходження лікування він вимушений був придбати ліки на суму 536 грн., вважає, що на цю суму йому спричинена матеріальна шкода.
Просив зобов’язати ДП «Артемвантажтранс» скасувати наказ №97а від 29 травня 2009 року, стягнути на відшкодування матеріальної шкоди 536 грн.55 коп., на відшкодування моральної шкоди 3000 грн.. а також 200 грн. витрат на правову допомогу.
Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 10 лютого 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені: зобов’язано Державне підприємство «Артемвантажтранс» скасувати наказ №97а від 29 травня 2009 року про накладення стягнення і відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, шляхом утримання із щомісячної заробітної плати ОСОБА_2 до повного відшкодування заподіяної шкоди; стягнуто з ДП «Артемвантажтранс» на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 536 грн. 55 коп., у відшкодування моральної шкоди 3000 грн., у відшкодування витрат на правову допомогу 200 грн.; стягнуто з ДП «Артемвантажтранс» судовий збір в сумі 50 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 грн.
В апеляційній скарзі Державне підприємство „Артемвантажтранс” просить скасувати рішення суду першої інстанції, справу направити на новий розгляд, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, а також на те, що при ухваленні рішення суд першої інстанції не зазначив, якими нормами матеріального права він керувався, стягуючи матеріальну шкоду в сумі 536 грн. 55 коп.; вважає, що відповідачем не були порушені норми ст. 147 КЗпП України, оскільки позбавлення премії не є мірою стягнення, а є невиплатою заохочення за добросовісну роботу в розумінні ст. 15 Закону України «Про оплату праці»; на порушення ст. 15 ЦПК України суд не з»ясував наявність прямої дійсної шкоди і її розмір, в чому полягала вина підприємства і безпідставно не застосував положення ч.1 ст. 130 КЗпП України; задовольняючи позовні вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди, суд на порушення ст.ст. 213, 215 ЦПК України, ст. 23 ЦК України не зазначив, яке право і які норми законодавства порушені відповідачем.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Позивач у судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним і обґрунтованим.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд виходив з того, що дії відповідача по видачі наказу №97а від 29 травня 2009 року не відповідають вимогам трудового законодавства.
Проте з такими висновками суду повністю погодитися неможливо виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 працював на підприємстві відповідача в якості сторожа з 8 березня 2004 року по 14 серпня 2009 року.
Наказом по ДП «Артемвантажтранс» на ОСОБА_2, було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани та позбавлення премії за підсумками роботи за травень 2009 року; крім того, зобов’язано головного бухгалтера підприємства здійснити утримання із щомісячної заробітної плати позивача до повного відшкодування шкоди. Зазначене стягнення, як зазначено у наказі, застосовано до ОСОБА_2 у зв’язку з тим, що 23 травня 2009 року під час чергування по охороні Калінінського депо сталося розкрадання кабелю СБ – 3*16. 1* 10 – 110 м, чим підприємству нанесена шкода в сумі 2502 грн. 72 коп.
Судом також встановлено, що листами ДП «Артемвантажтранс» та Калінінського РВ Горлівського МУ ГУМВС України в Донецькій області підтверджений факт викрадення майна ДП «Артемвантажтранс», а саме силового кабелю марки СБ 3/16+1/10; факт крадіжки силового кабелю встановлений сторожем підприємства ОСОБА_2 23 травня 2009 року о 13.30 годині.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 2.1 договору на охорону об’єкту ДП «Артемвантажтранс», укладеному між ДП «Артемвантажтранс» і ОСОБА_2 сторож зобов’язаний забезпечити охорону товароматеріальних цінностей підприємства, не допускати проникнення сторонніх осіб на об’єкт, який охороняється, здійснювати заходи проти викрадення товароматеріальних цінностей; контролювати ввіз і вивіз (внос і винос) товароматеріальних цінностей на територію і з території охоронюваних об’єктів.
З матеріалів справи також вбачається, що 25 травня 2009 року ОСОБА_2 на ім»я директора ДП «Артемвантажтранс» надано письмове пояснення, в якому він зазначив, що при обході території підприємства о 7.00 він не виявив візуальних порушень, але під час обходу в 11.30 год., при більш ретельному обході він виявив «перекушеную дужку замка на складе метала».
Таким чином, зібраними по справі доказами встановлено, що саме під час чергування ОСОБА_2 23 травня 2009 року сталося викрадення матеріальних цінностей з охоронюваної ним території ДП «Артемвантажтранс» - Калінінського депо.
Тому наказ №97а від 29 травня 2009 року в частині накладення на ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення у вигляді догани за халатне відношення до виконання своїх службових обов’язків є законним, а висновок суду про те, що відповідачем не доведена провина ОСОБА_2, оскільки відсутні вичерпні джерела, якими встановлені дата та час викрадення майна, є безпідставним. Посилання суду на те, що факт крадіжки встановлений самим ОСОБА_2 при обході території, тому відсутня його вина, не є переконливим доказом.
Не можна погодитися з висновком суду першої інстанції і про те, що до ОСОБА_2 відповідачем застосовано два дисциплінарних стягнення: догана і позбавлення премії за підсумками роботи за місяць, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.
Відповідно до ст. 143 КЗпП України до працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватися будь-які заохочення, що містяться в затверджених трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
Згідно п. 7 Правил внутрішнього трудового розпорядку працівників ДП «Артемвантажтранс» (а.с.31-33) порушення трудової дисципліни, тобто невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов’язків тягне за собою застосування заходів дисциплінарного впливу, а також застосування інших заходів, передбачених законодавством.
Згідно п.1.6 Положення про преміювання працівників ДП «Артемвантажтранс» працівники, винні у порушенні виробничих і технологічних інструкцій, вимог по техніці безпеки і інших виробничих упущень в роботі позбавляються премії повністю або частково за виконання встановлених показників преміювання на підставі наказу по підприємству.
Таким чином, з зазначених норм вбачається, що за один проступок не можна застосувати два дисциплінарних стягнення і ці норми законодавства відповідачем дотримані. Позбавлення наказом №97а від 29 травня 2009 року ОСОБА_2 100% премії за підсумками роботи за травень 2009 року є матеріальним стягненням і не передбачено законодавством як дисциплінарне стягнення. Оскільки дисциплінарна і матеріальна відповідальності мають різне цільове призначення, вони можуть суміщуватися.
Виходячи з викладеного апеляційний суд вважає, що наказ №97а від 29 травня 2009 року в частині позбавлення ОСОБА_2 100% премії за підсумками роботи за травень 2009 року є законним.
Разом з тим, висновок суду першої інстанції в частині незаконності накладення на ОСОБА_2 матеріальної відповідальності у вигляді здійснення відрахування у розмірі 20% із його щомісячної заробітної плати до повного погашення шкоди, спричиненої підприємству (п.2 наказу), відповідає нормам матеріального права.
Як вбачається з наказу №97а від 29 травня 2009 року відшкодування матеріальної шкоди було покладено на сторожа ОСОБА_2 на підставі ст. 134 КЗпП України, яка передбачає матеріальну відповідальність працівників у повному розмірі, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у певних випадках, а також договору про охорону об’єктів ДП «Артемвантажтранс».
Проте, як правильно зазначив суд першої інстанції, в даному випадку договір про повну матеріальну відповідальність між ДП «Артемвантажтранс» та ОСОБА_2 не укладався і не міг бути укладений, оскільки згідно ст. 135-1 КЗпП України та постанови Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року (з наступними змінами та доповненнями) в переліку посад і робіт, які заміщуються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися договори про повну матеріальну відповідальність і який діє на теперішній час на території України, відсутня посада сторожа, а наданий відповідачем договір на охорону об’єкта ДП «Артемвантажтранс» не давав відповідачу підстав покладати на ОСОБА_2 повну матеріальну відповідальність, оскільки його положення протирічать приведеним нормативно-правовим актам.
Доводи апеляційної скарги ДП «Артемвантажтранс» про те, що суд першої інстанції, встановивши, що відповідачем неправильно визначений розмір відшкодування шкоди, спричиненої підприємству, повинен був застосувати ст. 130 КЗпП України, є безпідставними, оскільки предметом спору по даній справі є незаконність наказу, яким розмір матеріальної шкоди визначений на підставі ст. 134 КЗпП України, а не стягнення спричиненої підприємству матеріальної шкоди.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Висновок суду першої інстанції про доведеність позовних вимог ОСОБА_2 про спричинення йому моральної шкоди внаслідок незаконного накладення дисциплінарного стягнення також не відповідає зібраним по справі доказам.
Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_2 свої доводи про спричинення йому моральної шкоди він обґрунтував тим, що в результаті винесення незаконного наказу погіршився стан його здоров»я із-за перенесеного душевного хвилювання.
Проте, як вбачається з доданих до матеріалів справи медичних документів, ОСОБА_2 є інвалідом третьої групи і йому встановлений діагноз: ревмоваскуліт з цефалгією, вестибулопатія, що є наслідком перенесеного ним інсульту у 1999 році; у поліклініку він звертався у липні 2009 року, з 6 по 17 серпня 2009 року знаходився на стаціонарному лікуванні з приводу загострення зазначеної хвороби; згідно доданого до матеріалів справи товарного чека на лікування ОСОБА_2 витрачено 536 грн. 55 коп. Таким чином позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди у зв’язку з накладенням на нього наказом ДП «Артемвантажтранс» №97а від 29 травня 2009 року дисциплінарної і матеріальної відповідальності.
За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди і стягнення матеріальної шкоди в сумі 536 грн. 55 коп. задоволенню не підлягають. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність накладення на ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення витрат на правову допомогу суд першої інстанції не обґрунтував свій висновок нормами процесуального права і не навів доказів понесення позивачем таких витрат.
Відповідно до ч.1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
При цьому факт оплати послуг на правову допомогу має підтверджуватися відповідними фінансовими документами (платіжним дорученням про перерахування коштів на рахунок адвоката, іншої особи, яка надає правову допомогу, прибутковим ордером, випискою з розрахункового рахунку, записом у книзі обліку адвокатської діяльності тощо).
До матеріалів справи позивачем додані два договори про надання правової допомоги громадянинові від 29 вересня 2009 року, укладені між ОСОБА_2 і адвокатом ОСОБА_3: один на підготовку документів за позовом ОСОБА_2 до ДП «Артемвантажтранс» з сумою гонорару 200 грн. і другий на представництво інтересів ОСОБА_2 в Калінінському районному суді м. Горлівки з сумою гонорару 500 грн.
Проте в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження фактичної оплати позивачем будь-якої із зазначених сум. Тому позовні вимоги ОСОБА_2 до ДП «Артемвантажтранс» про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 200 грн. задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 304, 307 ч.1, 309, 314 ч.2, 316 ЦПК України, апеляційний суд,-
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу Державного підприємства „Артемвантажтранс” задовольнити частково.
Рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 10 лютого 2010 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.
Скасувати п.2 наказу Державного підприємства «Артемвантажтранс» № 97 а від 29 травня 2009 року.
У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2 до Державного підприємства «Артемвантажтранс» відмовити.
Рішення апеляційного суду Донецької області набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Судді: