А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д О Д Е С Ь К О Ї О Б Л А С Т І
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 березня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Вадовської Л.М.,
суддів - Ващенко Л.Г.,
Процик М.В.,
при секретарі - Фабіжевському В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на Ѕ частину квартири, зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 7 грудня 2009 року, -
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач ОСОБА_2, звернувшись 8 квітня 2009 року до суду з вищеназваним позовом, вказав, що перебував у шлюбі з ОСОБА_3 з 1972 по 1997 роки. За період шлюбу придбали в житлово-будівельному кооперативі квартиру АДРЕСА_1, свідоцтво про право власності на яку було видано на ім’я ОСОБА_3 Посилаючись на погіршення стосунків та перешкоди в користуванні квартирою, позивач після уточнення позовних вимог просив визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири (а.с.8-9, 96-97).
Відповідач ОСОБА_3 позов не визнала, разом із ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом про встановлення порядку користування квартирою шляхом виділення їм кімнат площею 17,0 кв. м та 8,9 кв. м, а позивачу кімнати площею 12,6 кв. м із залишенням у спільному користуванні кухні, вбиральні, ванної кімнати, коридору (а.с.24-25).
Позивач ОСОБА_2 вимоги зустрічного позову не визнав.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 7 грудня 2009 року в задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено. Виділено у квартирі АДРЕСА_1 у користування ОСОБА_3 і ОСОБА_4 кімнати площею 17,0 кв. м та 8,9 кв. м, у користування ОСОБА_2 кімнату площею 12,6 кв. м. Залишено у спільному користуванні сторін кухню, ванну кімнату, коридор, вбудовану шафу, лоджії (а.с.100-104).
Справа № 22 ц – 1177 – 2010 Категорія 46
Головуючий у першій інстанції Галій С.С.
Доповідач Вадовська Л.М.
2.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та про відмову в задоволенні зустрічного позову.
Неправильність рішення суду апелянт мотивував порушенням норм матеріального та процесуального права.
В запереченні на скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять рішення суду змінити, відмовивши в задоволенні первісного позову за пропуском строку позовної давності.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, заслухавши пояснення, дослідивши докази, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 1972 року по 1997 рік (а.с.13).
У 1982 році ОСОБА_3 стала членом житлово-будівельного кооперативу «Малиновський-1». У червні 1992 року повністю виплачено пай в сумі 9 919,25 крб. за квартиру АДРЕСА_1 (а.с.20, 90).
7 жовтня 2005 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі довідки ЖБК «Малиновський-1» від 9 лютого 2004 року № 7 видано свідоцтво про право приватної власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1. Право власності ОСОБА_3 зареєстровано 22 листопада 2005 року (а.с.14-16)..
В квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_2 з 20 жовтня 1982 року, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 13 червня 1994 року (а.с.12).
Квартира АДРЕСА_1 складається з трьох жилих кімнат жилою площею 38,5 кв. м, має загальну площу 65,6 кв. м, знаходиться на 9-му поверсі багатоквартирного житлового будинку (а.с.17-19).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності ОСОБА_2 свого членства в кооперативі, виплати ним паю та набуття права власності на Ѕ частину квартири. Задовольняючи вимоги зустрічного позову, суд зазначив, що сторони зареєстровані в квартирі та проживають, ОСОБА_2 зі згоди ОСОБА_3 після розірвання шлюбу користується житловою кімнатою площею 12,6 кв. м і не заперечує проти запропонованого у зустрічних вимогах порядку користування. Пославшись на те, що встановлений порядок користування приміщеннями квартири існує з 1997 року та не порушує прав і законних інтересів сторін, суд виділив у користування ОСОБА_2 житлову кімнату площею 12,6 кв. м, ОСОБА_3, ОСОБА_4 житлові кімнати площею 17,0 кв. м, 8,9 кв. м, залишивши у спільному користуванні сторін інші приміщення квартири.
Однак рішення суду не є законним з наступних підстав.
ОСОБА_2 і ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 1972 року по 1997 рік.
Первісний позов – це спір між колишнім подружжям про нерухоме майно, нажите ними в період шлюбу.
Згідно ст.22 КпШС України, що була чинною на час шлюбу, майно, нажите подружжям під час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.
У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними (ст.28 КпШС України).
Відповідно до роз’яснень п.п.«а»п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» від 18 вересня 1987 року № 9 (зі змінами та доповненнями) пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а після повної сплати пайового внеску – квартира є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.
3.
Пай на спірну квартиру виплачувався з 1982 року і був повністю виплачений у червні 1992 році.
Таким чином, пай вносився в ЖБК у період сумісного проживання подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в шлюбі, з моменту повної сплати паю квартира стала об’єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3, на час припинення шлюбу квартира входила в обсяг спільно нажитого майна.
Відмовляючи ОСОБА_2 в позові, суд першої інстанції помилково виходив з недоведеності ОСОБА_2 свого членства в ЖБК, виплати безпосередньо ним паю та набуття права власності на Ѕ частину квартири. В даному суд допустився неправильного застосування норм матеріального права, що згідно п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду.
Шлюб розірвано у 1997 році. Свідоцтво про право власності ОСОБА_3 на квартиру видано 7 жовтня 2005 року. Вимоги про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, заявлено ОСОБА_2 після розірвання шлюбу і після отримання свідоцтва про право власності на об’єкт нерухомого майна. За таких обставин, підлягає застосуванню трирічний строк позовної давності, обчислюється такий починаючи з дня, коли той із розведеного подружжя, хто заявляє про порушення права, дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на це майно після розірвання шлюбу.
Відповідно до положень про позовну давність заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом незалежно від спливу позовної давності. Протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на захист свого порушеного цивільного права. Сплив же строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За загальним правилом перебіг загальної (тривалістю у три роки) позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильне обчислення строку давності, і в кінцевому підсумку – захист порушеного матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що заяву про застосування позовної давності зроблено відповідачем ОСОБА_3 до винесення рішення судом першої інстанції. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено ОСОБА_3 як стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Оскільки одна сторона, а саме відповідач ОСОБА_3 заявила судові першої інстанції до винесення ним рішення про необхідність застосування позовної давності, то друга сторона, а саме позивач ОСОБА_2 міг заявити клопотання про поновлення строку давності, посилаючись на поважні, на його погляд, причини пропущення позовної давності. Суть закріпленого в ч.2 ст.267 ЦК України правила полягає в тому, що суд надає захист порушеному суб’єктивному праву, незважаючи на закінчення позовної давності. Суд має лише визнати, що причини пропущення позивачем позовної давності були поважними.
Заяву про застосування позовної давності у зв’язку з її пропуском та, відповідно, клопотання про поновлення строку давності можна зробити на будь-якій стадії розгляду спору до винесення рішення судом першої інстанції, але не при апеляційному розгляді справи. Суд на порушення вимог п.2 ч.1 ст.214 ЦПК України при ухваленні рішення не вирішив питання чи є фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, зокрема, дані щодо пропущення строку позовної давності за вимогами про визнання права власності на Ѕ частину квартири.
З огляду на те, що ці недоліки не можуть бути усунені ухваленням додаткового рішення, і є перешкодою для ухвалення по суті вимог первісного позову рішення в суді апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції на підставі п.5 ч.1 ст.311 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
4.
Встановлено, що свідоцтво про право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 було видано Виконавчим комітетом Одеської міської ради 7 жовтня 2005 року на підставі довідки житлово-будівельного кооперативу «Малиновський-1» від 9 лютого 2004 року № 7 (а.с.14).
Відповідно до роз’яснень п.п.«з» п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» від 18 вересня 1987 року № 9 (зі змінами та доповненнями) до участі у справі про поділ квартири як третю особу суди повинні залучати ЖБК, оскільки цим зачіпаються його інтереси.
Свідоцтво про право приватної власності на квартиру є документом, що підтверджує (оформлює) право власності на об’єкт нерухомого майна. Визнавати свідоцтво недійсним за правилами недійсності правочинів є безпідставним, оскільки право, яке підтверджено (оформлено) свідоцтвом як документом, не може бути недійсним, право може існувати чи ні. Однак у разі задоволення позову ОСОБА_2 свідоцтво втратить чинність, про що має бути зазначено в рішенні. Суд мав залучити Виконавчий комітет Одеської міської ради як третю особу, оскільки цим зачіпаються його інтереси.
Ухвалення рішення в частині вимог первісного позову ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири без залучення до участі у справі в цій частині вимог ЖБК «Малиновський-1» та Виконавчого комітету Одеської міської ради як третіх осіб на стороні відповідача є згідно п.4 ч.1 ст.311 ЦПК України підставою для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.372 ЦК України майно, що є у спільній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно роз’яснень п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 року № 20 (зі змінами та доповненнями) квартира, яка є спільною власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири, або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
ОСОБА_4 не є співвласником спірної квартири, а тому не є належним позивачем щодо вимог про встановлення порядку користування такою. Задовольнивши зустрічний позов повністю, в тому числі й в частині вимог ОСОБА_4, суд допустив неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, що згідно п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в цій частині.
Оскільки порядок користування квартирою, належною на праві приватної власності підлягає встановленню між співвласниками і вирішення зустрічного позову пов’язане з вирішенням первісного позову, то допущене судом неправильне застосування норм матеріального права не може бути виправлено ухваленням рішення в суді апеляційної інстанції, оскільки при розгляді первісного позову ОСОБА_2 судом допущено порушення норм процесуального права, що згідно п.п.4,5 ч.1 ст.311 ЦПК України є безумовною підставою для скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи слід визначитись зі спірними правовідносинами, нормами права, що такі регулюють, колом учасників процесу, яких має бути залучено до
5.
участі у справі. При розгляді справи по суті вирішити питання про наявність пропуску строку позовної давності за вимогами первісного позову.
Керуючись ст.303, п.5 ч.1 ст.307, п.п.4, 5 ч.1 ст.311, ст.313, п.2 ч.1 ст.314, ст.ст.315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів –
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 7 грудня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на Ѕ частину квартири, зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою – скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий Л.М.Вадовська
Судді Л.Г.Ващенко
М.В.Процик