А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д О Д Е С Ь К О Ї О Б Л А С Т І
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
5 листопада 2009 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Вадовської Л.М.,
суддів - Ващенко Л.Г.,
Фадєєнко А.Ф.,
при секретарі - Фабіжевському В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання угоди дійсною, визнання права власності на нерухоме майно за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 24 липня 2009 року, -
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач ОСОБА_2, звернувшись 2 червня 2009 року до суду з вищеназваним позовом, вказала, що ОСОБА_3 є власником житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованих по АДРЕСА_1. 10 лютого 2009 року між ними відбулася домовленість щодо купівлі-продажу будинку, згідно якої вона передала відповідачу 50 000,00 грн. В зв’язку з наявністю самочинно збудованих будівель, як то навісу та вбиральні, в нотаріальному посвідченні договору було відмовлено. Посилаючись на вказані обставини, ухилення відповідача від оформлення будівель, позивач просила визнати договір купівлі-продажу житлового будинку, господарських будівель і споруд дійсним та визнати за нею право власності на вказане нерухоме майно з урахуванням самочинно збудованих навісу і вбиральні.
Відповідач ОСОБА_3 позов визнав.
Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 24 липня 2009 року в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, справу направити на новий розгляд.
Неправильність рішення суду апелянт мотивувала порушенням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, заслухавши пояснення, дослідивши докази, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.
Справа № 22 ц – 4973 – 2009 Категорія 20
Головуючий у першій інстанції Єщенко О.В.
Доповідач Вадовська Л.М.
2.
Встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 2 липня 1991 року державним нотаріусом Котовської районної нотаріальної контори Одеської області, зареєстрованого в реєстрі за № П-882, ОСОБА_5, ОСОБА_3 стали в рівних частках власниками майна померлого ОСОБА_6, а саме жилого будинку з господарськими будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 600 кв. м. В свідоцтві вказано, що на земельній ділянці знаходиться житловий будинок під літ. «А», житловою площею 35,5 кв. м, навіс під літ. «Н», вбиральня під літ. «Ж», колодязь П, огорода № 1, вимощення І, сарай під літ. «Б» (а.с.15).
Відповідно до договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Котовської міської державної нотаріальної контори Одеської області 1 червня 1995 року, зареєстрованого в реєстрі за № ІІ-1396, ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_3 прийняв в дар Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 600 кв. м. Подароване майно належало дарувальникові на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 2 липня 1991 року, реєстровий № П-882. В договорі зазначено, що на земельній ділянці знаходиться житловий будинок під літ. «А», житловою площею 35,5 кв. м, літня кухня під літ. «Б», гаражі під літ. «Г», «В», сараї під літ. «Д», «Е», навіси під літ. «Н», «З», вбиральня під літ. «Ж», огорода №1 вимощення 1, колодязь П (а.с.14).
Згідно даних відділу Держкомзему у місті Котовську Одеської області станом на 25 березня 2009 року земельна ділянки площею 616 кв. м по АДРЕСА_1, що знаходиться у користуванні ОСОБА_3, не приватизована (а.с.13).
Відповідно до технічного паспорта, виготовленого КП «Котовське МРБТІ та РОН» 14 квітня 2009 року, по АДРЕСА_1 на земельній ділянці, що згідно рішення міськвиконкому № 62 від 5 червня 1954 року має бути площею 600 кв. м, однак фактично становить 639 кв. м, знаходиться житловий будинок під літ. «А», господарські будівлі та споруди, серед яких навіс під літ. «а-1», вбиральня під літ. «Л» є самочинно збудованими. В паспорті зазначено про самовільне зайняття землі площею 23 кв. м (а.с.21-24).
Дані щодо самочинно збудованих будівель і самовільного зайняття землі містяться у витязі з Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.12).
Згідно позовних вимог ОСОБА_3 і ОСОБА_7 10 лютого 2009 року домовились щодо купівлі-продажу будинку, на підтвердження чого продавець надав покупцю розписку про отримання ним за об’єкт продажу 50 000,00 грн. (а.с.11).
Договір купівлі-продажу житлового будинку, господарських будівель і споруд нотаріально не посвідчено та не зареєстровано.
Відмовляючи в задоволенні позову про визнання угоди дійсною, визнання права власності на нерухоме майно, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з відсутності правових підстав для застосування ч.2 ст.220 ЦК України.
Висновки суду відповідають обставинам справи та грунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.
Житловий будинок, господарські будівлі та споруди як об’єкти, що розташовані на земельній ділянці, є нерухомим майном ( ч.1 с.181 ЦК України).
Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч.1 ст.182 ЦК України).
Встановлено, що ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину та договору дарування на праві приватної власності належить житловий будинок, господарські будівлі та споруди, розташовані по АДРЕСА_1.
3.
ОСОБА_3 вправі розпорядитися належним йому на підставі вказаних документів майном, в тому числі й здійснити відчуження такого шляхом вчинення правочину (укладення договору купівлі-продажу).
Правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч.1 ст.202 ЦК України).
Відповідно до передбачених ст.203 ЦК України загальних положень, додержання яких є необхідним для чинності правочину, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Договір купівлі-продажу є двостороннім правочином.
Згідно вимог ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч.1 ст.220 ЦК України).
Положеннями ч.2 ст.215 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним у випадках, встановлених законом.
Так, згідно ч.2 ст.220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Згідно доводів апелянта договір нотаріально не посвідчено у зв’язку з наявністю самочинних будівель (навісу, вбиральні) та невідповідністю площі земельної ділянки по фактичному користуванню розміру ділянки, виділеної під забудову.
Таким чином, має місце не ухилення ОСОБА_3 від нотаріального посвідчення договору, а правові перешкоди для нотаріального посвідчення правочину, обумовлені, зокрема, тим, що особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майно, не набуває права власності на нього, а отже й права на відчуження.
Право власності на нерухоме майно, з урахуванням самочинно збудованих користувачем земельної ділянки будівель і споруд, може бути визнано в судовому порядку на підставі ч.5 ст.376 ЦК України. У разі невизнання такого права самочинно збудовані будівлі та споруди підлягають знесенню. Щодо невідповідності фактичного землекористування документальному підтвердженню розміру ділянки, виділеної під забудову, то зазначені питання підлягають вирішенню шляхом виділення земельної ділянки у встановленому порядку компетентним органом.
Посилання апелянта на небажання відповідача вчиняти дії для усунення перешкод у нотаріальному посвідченні правочину не приймаються до уваги, так як у сенсі ч.2 ст.220 ЦК України це не є підставою для задоволення позовних вимог.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального права та вказує на правильне застосування норм матеріального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308, 313, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
4.
Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 24 липня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання угоди дійсною, визнання права власності на нерухоме майно – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий Л.М.Вадовська
Судді Л.Г.Ващенко
А.Ф.Фадєєнко