Справа № 22ц-2933/2010 р. Рішення ухвалено під головуванням
Категорія 47 Васильєвої Т.Ю.
Доповідач Матківська М.В.
У Х В А Л А
Апеляційного суду Вінницької області
від 28 травня 2010 року
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :
Головуючого: Матківської М.В.
Суддів : Медяного В.М., Сопруна В.В.
При секретарі : Сніжко О.А.
За участю : позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 16 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
В с т а н о в и л а :
У березні 2010 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання неповнолітніх дітей.
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 16 квітня 2010 року позов задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_2, зареєстрований 2 вересня 2000 року в відділі реєстрації актів громадянського стану Вінницької міської ради Вінницької області, актовий запис № 1514. При видачі свідоцтва про розірвання шлюбу в органах РАЦСу стягнуто з ОСОБА_3 17 гр. державного мита в дохід держави, ОСОБА_2 від сплати державного мита звільнено.
В описовій частині рішення суду зазначено, що позивач у судовому засіданні змінив свої позовні вимоги, а саме: просив розірвати шлюб між ними, а від позовних вимог в частині встановлення місця проживання неповнолітніх дітей відмовився. Заява про відмову від позову у письмовій формі до суду не надходила і суд не приймав по такій заяві відповідного рішення за правилами статті 174 ЦПК України та п. 3 ч. 1 статті 205 ЦПК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить змінити рішення суду, виключивши із мотивувальної його частини слова: "…, які проживають разом з позивачем та знаходяться на його утриманні".
Зазначила, що рішення суду підлягає зміні, оскільки суд першої інстанції допустив порушення норм цивільного процесуального права, вийшовши за межі заявлених позовних вимог, зокрема, прийшовши до висновку, що позов про розірвання шлюбу підлягає до задоволення, послався як на встановлену судом таку обставину, яка не була предметом позову, а саме: з ким проживають їхні діти та у кого вони знаходяться на утриманні.
Позивач у судове засідання не з'явився і не надав суду своїх письмових заперечень.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Суд першої інстанції встановив такі обставини:
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 2 вересня 2000 року, від якого мають двоє малолітніх дітей. Із серпня 2007 року сторони проживають окремо, їх сім'я розпалася остаточно, зберегти її неможливо та збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін. Проти примирення сторони категорично заперечили, так як зрозуміли, що стали зовсім чужими один для одного.
Відповідно до ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" № 11 від 21.12.2007 року роз'яснив, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, уживати заходів до примирення подружжя.
Суд першої інстанції виконавши такі вимоги закону, повно і всебічно з'ясував фактичні взаємини сторін, дійсні причини розлучення, прийняв вірне рішення про припинення шлюбу шляхом його розірвання.
При цьому допустив порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Однак, допущенні судом першої інстанції порушення норм процесуального права не призвели до неправильного вирішення справи.
Так, відповідно до правил, закріплених у статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Із поданої ОСОБА_3 позовної заяви вбачається, що він подавши до суду позов про розірвання шлюбу одночасно просив розірвати шлюб та визначити місце проживання синів за місцем його проживання (а. с. 3). Ухвалою суду від 18.03.2010 року відкрито провадження у цивільній справі лише про розірвання шлюбу ( а. с. 11). У попередньому судовому засіданні 01.04.2010 року розглянута справа про розірвання шлюбу ( а. с. 13). Згідно журналу судового засідання від 16.04.2010 року суд розглядав цивільну справу про розірвання шлюбу (а. с. 15). Проте, у вступній частині рішення суду від 16.04.2010 року зазначено, що у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці розглянуто цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання неповнолітніх дітей. В описовій частині рішення суд вказав, що позивач у судовому засіданні змінив свої позовні вимоги, а саме: просив розірвати шлюб між ними, а від позовних вимог в частині встановлення місця проживання неповнолітніх дітей відмовився (а. с. 16).
За правилами статті 174 ЦПК України у разі відмови позивача від позову в певній частині суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі у цій частині на підставі п. 3 ч. 1 ст. 205 ЦПК України. Таких вимог процесуального закону судом не було виконано.
Із матеріалів справи та пояснень у судовому засіданні відповідача вбачається, що між сторонами існує спір про місце проживання їхніх малолітніх дітей.
Відповідно до вищенаведеного суд першої інстанції не розглядав вимог про визначення місця проживання дітей, а, відповідно, і повністю та всебічно не встановив такі обставини, як: з ким проживають діти і у кого вони знаходяться на утриманні, оскільки такі обставини, як і всі інші обставини справи мають бути встановлені відповідно до вимог статей 10, 60, 57-66 ЦПК України. Суд першої інстанції таких обставин не встановив, а отже прийшов до необґрунтованого й передчасного висновку про проживання дітей і знаходження їх на утриманні у позивача, зазначивши про це у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивач не довів на підставі відповідних доказів, визначених статтями 57-66 ЦПК України таких обставин справи, тому вони підлягають виключенню із судового рішення.
Стаття 307 ЦПК України визначає повноваження суду апеляційної інстанції, який за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції має право: постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін; скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог; змінити рішення; постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду; постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Оскільки порушення судом першої інстанції норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи воно не може бути підставою для скасування або зміни рішення суду( ч. 3 ст. 309 ЦПК України). При цьому колегія суддів керується положеннями ч. 1 ст. 303 ЦПК України, розглядаючи в апеляційній інстанції справу в межах доводів апеляційної скарги. У своїй апеляційній скарзі відповідач не оскаржує прийняте судом рішення по суті.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про виключення із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції від 16 квітня 2010 року слів: "… які проживають разом з позивачем та знаходяться на його утриманні." і про залишення рішення суду без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
У х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 16 квітня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий : /підпис/
Судді : /підписи/
Копія вірна :